ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

_{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 230-31-34}

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Суддя Кондратова І.Д.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача Джура І.В.- представник за довіреністю № То-08/212 від 08.09.2008 року; Майорова О.І.- представник за довіреністю № ГО-07/139 від 05.09.2007 року

Від відповідача 1  Святецький М.П.- представник за довіреністю № 738 від 26.07.2007 року;

Від відповідача 2 : Мога М.В.- представник за довіреністю № 220/491-д від 27.12.2006 року; Хоруженко В.О.- представник за довіреністю № 220/891/д від 23.11.2007 року;

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»до Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення страхового відшкодування в розмірі  38309,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2007 р. порушено провадження у справі № 37/402, розгляд справи було призначено на 18.09.2007 року о 10-00.

В подальшому ухвалами Господарського суду міста Києва від 09.10.2007 року та 30.10.2007 року було здійснено заміну неналежного відповідача -Генеральний штаб Збройних Сил України на належного відповідача 30 Автомобільну базу Генерального штабу Збройних Сил України, а також залучено до участі у справі іншого відповідача -Міністерство оборони України на підставі статті 24 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що для з'ясування  питання щодо визначення грошової суми матеріальної шкоди,  завданої ТОВ «Кушнер»внаслідок дорожньо -транспортної пригоди необхідні спеціальні знання, суд у відповідності до статей 41, 79 Господарського процесуального кодексу України ухвалою Господарського суд міста Києва від 13.12.2007 року призначив по даній справі автотоварознавчу експертизу.

В зв'язку з проведенням належної судової експертизи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2008 року провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено на 09.09.2008 року

Представник позивача в судовому засіданні 23.09.2008 року підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, зазначаючи, що звіти №№ 3386,3931,310101, які долучені позивачем до матеріалів справи  в повному обсязі визначають вартість матеріального збитку та відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, а висновок судового експерта є таким, що не в повному обсязі визначає завданий збиток.

Представники відповідачів в судовому засіданні 23.09.2008 року надали суду пояснення, відповідно до яких зазначають, що висновок судового експерта відповідає вимогам чинного законодавства, а вартість відновлювального ремонту становить 24412,19 грн.

Крім того, представник Міністерства оборони України заявив клопотання про призначення по даній справі додаткової автотоварознавчої експертизи в частині втрати товарної вартості автомобіля. Судом розглянуто клопотання відповідача та відхилено, оскільки у відповідності до чинного законодавства судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. В свою чергу, додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо. Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання. Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер. Судом оцінено висновок експерта та встановлено, що даний висновок є повним та ясним, а отже суд не вбачає підстав для призначення по даній справі додаткової експертизи.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представників сторін в судовому засіданні 23.09.2008 року судом оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18 січня 2006 року на Броварському проспекті у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю двох автомобілів: «УАЗ-3151», державний номер НОМЕР_1, який належить 30 Автомобільній базі Генерального штабу Збройних сил України на праві оперативного управління, водій -ОСОБА_1, та автомобіль «ГАЗ 33021», державний номер НОМЕР_2, власник -Товариство з обмеженою відповідальністю «Кушнер», водій ОСОБА_2.

Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія автомобіля «УАЗ-3151», державний номер НОМЕР_1 -ОСОБА_1, який порушив п. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України. Вина зазначеної особи встановлена постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 02.03.2006 р.

Автомобіль «ГАЗ 33021», державний номер НОМЕР_2, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Кушнер», було застраховано власником в ЗАТ «Страхова Група «ТАС»відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту № ДСНТ\-21-0019754021 від 04.11.2005 р.

ЗАТ «Страхова Група «ТАС»виконуючи свої зобов'язання за договором страхування, сплатило страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 38308,69 грн. Розмір страхового відшкодування визначався позивачем на підставі звіту про оцінку майна  № 3386 від 17.02.2006 року та № 3931 від 23.06.2006 року за вирахуванням франшизи.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність ґрунтується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем «УАЗ-3151», державний номер НОМЕР_1, що належить 30 Автомобільній базі Генерального штабу Збройних Сил України на праві оперативного управління, встановлена у судовому порядку.

Згідно п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди»відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України  преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом.

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України  юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Судом встановлено, що військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання ним своїх службових обов'язків було завдано збитки власнику автомобіля «ГАЗ 33021», державний номер НОМЕР_2.

Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що 30 Автомобільна база Генерального штабу Збройних Сил України  є особою, відповідальною за збиток, заподіяний власнику «ГАЗ 33021», державний номер НОМЕР_2, ТОВ «Кушнер», у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

Право ЗАТ «Страхова Група «ТАС»вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку щодо відшкодування збитків, завданих з вини боржника (регресата), походить зі змісту статті 993 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, перехід права вимоги від страхувальника до страховика передбачений і статтею 27 Закону України «Про страхування», відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Суд відзначає, що норма Закону України «Про страхування»є спеціальною по відношенню до норм Цивільного кодексу України, які в даному випадку є загальними нормами. Отже, розмір вимоги, що переходить до страховика, відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування»визначається в межах фактичних затрат, при цьому враховується розмір реальних збитків, завданих винною особою, відповідальною за завдані збитки.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Розмір матеріального збитку визначається шляхом проведення відповідної експертизи згідно з наказом Міністерства юстиції України від 01.10.1999 № 60/5 (зареєстрований в Мін'юсті України 08.10.1999 за № 689/3982) «Про затвердження Положення про порядок проведення судової автотоварознавчої експертизи  транспортних засобів та Науково-методичних рекомендацій з питань проведення автотоварознавчої оцінки транспортних засобів», який є обов'язковим для виконання особами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень. Методику товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів розроблено згідно із Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»і затверджено наказом Фонду держмайна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 (зареєстровано в Мін'юсті України 24.11.2003 р. за № 1074/8395, зі змінами та доповненнями).

Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (стаття 7 Закону) і здійснюється суб'єктами оціночної діяльності.

На виконання вищезазначених норм чинного законодавства, суд для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, призначив судову автотоварознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта було встановлено, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля «ГАЗ- 33021», державний номер НОМЕР_2, враховуючи характер пошкоджень автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди, становить 24412,19 грн., в свою чергу матеріальний збиток, завданий ТОВ «Кушнер», як власнику автомобіля ГАЗ - 33021, державний номер НОМЕР_2, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля 30 Автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України, що сталася 18.01.2006 року в м. Києві, на Броварському проспекті, без врахування експлуатаційного зносу транспортного засобу, становить 27359,37 грн.

Судом встановлено, що відповідно до п. п. 14.3, 14.5 договору добровільного страхування наземного транспорту позивач та страхувальник погодили, що розмір збитків, які зазнав страхувальник, встановлюється згідно з чинним законодавством України. Відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки, виключаючи моральну шкоду, втрату доходу, тощо. Відшкодування збитків за страховим випадком проводиться без вирахування експлуатаційного зносу на запасні частини, що підлягають заміні, деталей і приладдя, якщо інше передбачено в цьому договорі.

Таким  чином, враховуючи те, що  договором добровільного страхування наземного транспорту позивач та страхувальник встановили межі страхового відшкодування, позивач, як страховик, має право зворотної вимоги до винної особи лише в вищевказаних межах.

У відповідності до статті 9 Закону України «Про страхування»страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

З урахуванням вищевикладеного, суд відзначає, що позивач, як страхувальник зобов'язаний був здійснити страхове відшкодування у розмірі 24412,19 грн. (розмір прямого збитку згідно висновку судового експерта) -539,00 грн. (безумовна франшиза) = 23873,19 грн., а отже 30 Автомобільна база Генерального штабу Збройних Сил України, як особа, яка відповідальна за шкоду, завдану ТОВ «Кушнер», зобов'язана відшкодувати позивачу в порядку регресу лише 23873,19 грн.

Суд відзначає, що вимоги позивача в частині стягнення виплаченого страхового відшкодування в розмірі 14435,49 грн. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем, як встановлено судом, не вірно визначено розмір страхового відшкодування, який підлягає виплаті страхувальнику.

Суд не погоджується з посиланнями позивача на звіти Національного центру незалежних експертиз та на страхові акти від 05.05.2006 року, від 11.07.2006 року як на належні  докази щодо визначення розміру матеріальної шкоди, оскільки дані докази не відповідають вимогам статті 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності і допустимості доказів. 

Судом встановлено, що вказані акти за своєю природою, в силу Положення про порядок проведення судової автотоварознавчої експертизи транспортних засобів, є лише висновками спеціалістів і при відсутності згоди сторін щодо розміру збитків, визначених даними актами, не є доказами в розумінні статті 32 Господарського процесуального кодексу України.  В  свою чергу надані позивачем звіти про вартість матеріального збитку завданого власнику траспортного засобу, не можуть бути прийняті судом як експертні висновки, оскільки  виконавці цих звітів не попереджені про кримінальну відповідальність, крім того, судом враховано, що дані звіти було виконано за замовленням позивача поза межами даного судового процесу, що є порушенням вимог ст. ст. 34, 41, 42 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Відповідно до довідки 30 Автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України на рахунку відповідача 1 недостатньо коштів для виконання зобов'язання перед позивачем.

Згідно  Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»стягнення за зобов'язаннями військової частини за будь-яких умов не може бути звернено на закріплене за військовою частиною майно, в зв'язку з недостністю на рахунках відповідача 1 коштів для задоволення вимог  позивача, ухвалою Господарського суду міста Києва було  залучено до участі у справі Міністерство оборони України.

В розумінні Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»відповідачі є солідарними боржниками за зобов'язаннями військової частини, в разі недостатності коштів, які наявні на її рахунку по відповідних статтях кошторису.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України,  покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,  -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути солідарно з 30 Автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 14302928) та Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) на користь Закритого акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС»(03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) 23873  (двадцять три тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 19 коп. понесених позивачем збитків, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, 238 (двісті тридцять вісім) грн. 73 коп.  витрат по сплаті державного мита та 73 (сімдесят три) грн. 54 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС»(03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) на користь 30 Автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 14302928) 190 (сто дев'яносто) 82 грн. витрат, пов'язаних з оплатою вартості експертизи.

4.          В іншій частині в позові відмовити.

5.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання

рішення 19.11.2008 року