2/754/2239/13

Справа № 754/3932/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

30.09.2013 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді : Галась І.А.

при секретарі - Фацул М., Маковецькій О.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа: Київське міське управління юстиції, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі - продажу, визнання права власності, скасування реєстрації права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про усуненні перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-тя особа - ОСОБА_1 про усуненні перешкод в користуванні квартирою,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, 3-тя особа: Київське міське управління юстиції, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, з урахуванням уточнень позивачка просила визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 15.08.1994 року; визнати її право власності на квартиру АДРЕСА_1; скасувати реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1. Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 15 серпня 1994 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за умовами якого відповідач зобов'язався сплатити вартість квартири у розмірі 4 млн. карб., а вона зобов'язалась передати покупцю зазначену квартиру. Перед підписанням договору купівлі-продажу відповідач повідомив ії, що на даний час у нього відсутні грошові кошти у сумі вартості квартири у повному обсязі та протягом трьох днів після укладення договору він здійснить з нею повний розрахунок. Зважаючи на рекомендації директора підприємства, на якому вона працювала і який ії познайомив із відповідачем, у неї не викликало сумнівів щодо своєчасного розрахунку із нею відповідачем за договором. У подальшому на неодноразові прохання здійснити розрахунок відповідач відмовлявся виконати свої зобов'язання за договором купівлі-продажу, фактично обманувши її. До підписання договору купівлі-продажу та після відповідач не оглядав ії квартири, твердження ОСОБА_2 про те, що він приходив в квартиру після укладання договору заперечувала. Також, ОСОБА_2 у будь-який спосіб не вимагав передачі квартири. З урахуванням наведеного, позивач просила позов задовольнити, поновити строк звернення до суду з позовом, пославшись на поважність причин його пропущення, а саме, позивачка зазначила, що вважала договір купівлі - продажу недійсним і про те, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 їй стало відомо лише в 2011 році.

У листопаді 2011 року ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, в якому з урахуванням уточнень просив усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3, посилаючись на те, що на момент підписання договору купівлі-продажу спірної квартири він не мав житла, внутрішній стан квартири його не цікавив тому до підписання договору він її не оглядав. З ОСОБА_1, яка на час укладання угоди працювала головним бухгалтером підприємства він познайомився через ії керівника. Після підписанням договору купівлі-продажу 15 серпня 1994 року він зустрівся з ОСОБА_1 та передав їй у нотаріальній конторі усю суму грошових коштів у розмірі 4 млн. карб. Після нотаріального оформлення угоди, він та ОСОБА_1 разом домовились, що його вселення відбудеться після проведення нею ремонту у іншій квартирі, яку вона придбала. На той час ОСОБА_1 не мала ознаки вагітності. В подальшому, за сплином декількох місяців - в жовтні 1994 року він звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про виселення, однак вона відмовилась і зазначила, що примусово він її виселити не зможе, одночасно він візуально виявив, що ОСОБА_1 вагітна. Юристи йому надали юридичну консультацію та роз'яснили, що жінку з дитиною не можна буде виселити з квартири до досягнення дитиною повноліття. Таким чином, він не мав наміру звертатися до будь-яких органів та установ з вимогою про виселення ОСОБА_1 з спірної квартири до досягнення дитиною повноліття. Вважає, що перебіг строку позовної давності почався з дня, коли ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовами, оскільки до того часу вважав, що саме він є власником спірної квартири, а ОСОБА_1 лише дозволяє мешкати. Квартплату та комунальні послуги оплачувала ОСОБА_1, оскільки вона з дочкою весь час проживала в квартирі. Просив також застосувати до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог строк позовної давності.

Протягом судового розгляду справи ОСОБА_3 досягла повноліття та звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-тя особа - ОСОБА_1, в якому просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1, зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні нею права користування квартирою та скасувати його реєстрації в квартирі АДРЕСА_1. Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що власником квартири АДРЕСА_1 є її мати ОСОБА_1, про жодні договори купівлі - продажу вона нічого не чула і не знає, ОСОБА_2 ніколи не звертався з вимогою про звільнення квартири. Крім того, ОСОБА_3 зазначила, що реєстрація відповідача ОСОБА_7 в квартирі проведена незаконно та порушує її право на користування квартирою.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, додатково пояснила, що квартиру АДРЕСА_1 вона бажала продати а на отримані кошти придбати автомобіль. Проти укладення даної угоди був її цивільний чоловік, у зв'язку з чим, ОСОБА_2 у жодному разі не міг бути присутнім в квартирі АДРЕСА_1 як до укладення договору так і після його укладення. Також, ОСОБА_1 просила застосувати до вимог зустрічного позову ОСОБА_2 строк позовної давності.

Представник позивача вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з урахуванням уточнень. Додатково наголосила, що відповідач ОСОБА_2 грошові кошти за договором не отримав, а отже укладений договір є недійсним.

ОСОБА_2 вимоги первинного позову не визнав, проти їх задоволення заперечував в повному обсязі, просив задовольнити його позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом виселення. Також, ОСОБА_2 заперечував обґрунтованість вимог позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-тя особа - ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав вимоги позову довірителя в повному обсязі, проти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заперечував посилаючись на їх безпідставність, необґрунтованість та пропуск позовної давності позивачкою ОСОБА_1

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судові засідання не з'являлась. Представник ОСОБА_3 вимоги позову довірителя підтримала в повному обсязі, додатково пояснила, що реєстрація ОСОБА_2 створює перешкоди в користуванні квартирою для її довірителя.

Представник Органу опіки та піклування Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації в судові засідання не з'являвся, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, в поданій суду заяві просив справу слухати за його відсутності. (а.с.114 том 2)

Представники Київського міського управління юстиції, Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в судові засідання не з'являлись, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомляли.

Судом встановлено, що 15 серпня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2у-1587. (а.с.6 том 1)

14 вересня 1994 року право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна та внесено в реєстр за № 1314. (а.с.73 том 1)

Оскільки правовідносини, які виникли між сторонами ґрунтуються на правочині, якій був вчинений у 1994 р., відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 р. при вирішенні спору суд має керуватися норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Зі змісту укладеного між сторонами договору, не вбачається, коли саме відбувся момент передачі коштів, при цьому, жодною зі сторін не було надано доказів передачі (не передачі) грошових коштів.

Після укладення договору ОСОБА_1 продовжувала нести витрати по сплаті комунальних послуг, утриманню квартири протягом 18 років після укладення зазначеного договору, а відповідач не цікавився спірною квартирою.

Суд позбавлений можливості дійти висновку про обґрунтованість твердження позивача ОСОБА_1 про початок перебігу строку позовної давності з 2010 p., з часу реєстрації ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, що укладається між громадянами, повинен бути нотаріально посвідчений, крім випадків, коли продавець передає покупцеві майно разом з документом про його придбання в торговельній чи іншій організації. Недодержання цієї вимоги тягне за собою застосування правил, передбачених статтею 48 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі. Таким чином, сторони за договором виконали всі вимоги, які передбачені діючим на той час законодавством щодо змісту і форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна (статті 41, 153, 227 ЦК УРСР).

Протягом судового розгляду стороною позивача не було надано доказів, які б давали підстави суду дійти висновку про те, що ОСОБА_2 укладаючи спірний договір, не мав наміру купити спірну квартиру, ввів ОСОБА_1 в оману щодо свого наміру сплатити за квартиру обумовлені кошти та не виконав суттєвих умов договору в частині передачі їй коштів.

Статтею 48 ЦК УРСР передбачено, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 57 ЦК УРСР угода укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільного справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Згідно із п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільного справ про визнання правочинів недійсними» якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Відповідно до пункту 4 спірного договору, продаж квартири вчинено за 4000000 крб., що підтверджує досягнення сторонами згоди щодо такої істотної умови договору, як ціни продажу майна.

З огляду на викладений сторонами договору пункт 4 суд дійшов висновку про те, що не виписаний чітко момент і порядок передачі грошей від покупця продавцю.

Доводи ОСОБА_2 про те, що виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири юридично не було можливим, суд визнав необґрунтованим, оскільки ним не вживалось будь яких дій щодо виселення ОСОБА_1 та вселення в спірну квартиру.

Разом із тим, сама ОСОБА_1 до 2010 року ніяких вимог до ОСОБА_2 з приводу с проведеного розрахунку по укладеному у 1994 році між ними договору не висувала.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право приватної власності є непорушним.

Та обставина, що після набуття права власності на спірну квартиру, ОСОБА_2 тривалий час не вселявся до неї (не реєстрування) або не вчинив інших дій по реалізації права, не може бути підставою втрати ним права власності на спірну квартиру.

А ні норми ЦК УРСР, а і ні норми ЦК України, який набув чинності з 01.01.2004 року, не передбачають обов'язку власника проживати у належних їм квартирі чи будинку.

Крім того, в 2010 року ОСОБА_2 здійснив реєстрацію (переведення особового рахунку) квартири АДРЕСА_1 на своє ім'я. (а.с.71 том 1)

Стаття 317 ЦК України передбачає, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Посилання сторони позивача на те, що спірний договір є недійсним, оскільки ОСОБА_2. не отримав майно - квартиру АДРЕСА_1 суперечить вимог ч. 2 ст. 128 ЦК УРСР, якою передбачено, до передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Оскільки в договорі від 15 серпня 1994 р. не визначений порядок передачі квартири до набувача і момент набуття права власності на неї, факт того, що кожна із сторін отримала копію нотаріально посвідченого договору, тобто розпорядчого (правовстановлюючого) документа та реєстрацію прав власності ОСОБА_2 органами БТІ свідчить про передачу речі - квартири АДРЕСА_1 в даному випадку в розумінні ч.2 ст. 128 ЦК УРСР від продавця до покупця.

Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати приміщення для власного проживання, інших членів своєї сім*ї, інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Уклавши із ОСОБА_2. договір купівлі-продажу, ОСОБА_1 тим самим розпорядилася своєю власністю, а з урахуванням положень статей 128 ЦК УРСР, 383 ЦК України і 156 ЖК України, також і втратила право користування жилими приміщенням в цій квартирі.

Та обставина, що ОСОБА_1 несла витрати по оплаті за житлово-комунальні послуги та утриманню квартири не має правового значення для вирішення справи і не є підставою відмови у її виселенні із квартири.

Дочка ОСОБА_8 - ОСОБА_3 також підлягає виселенню, з тих підстав, що вселилася і почала проживати в жилому приміщенні в квартирі вже після того, як її мати розпорядилася належною їй власністю, а отже, була вселена в квартиру без згоди нового власника.

З огляду на викладене, суд позбавлений можливості дійти висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-тя особа - ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, вивчивши матеріали справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 є обґрунтованим та підлягає задоволенню, вимоги позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, а отже задоволенню не підлягають.

На підставі ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 10, 15, 60, 61, 30, 62, 88, 179, 202, 209, 212, 218 ЦПК України, ст. 48,57, 127, 128, 153, 224, 227 ЦК УРСР (редакція 1963 р.) ст. 234, 317, 383, 191 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільного справ про визнання правочинів недійсними», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа: Київське міське управління юстиції, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі - продажу, визнання права власності, скасування реєстрації права власності залишити без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про усуненні перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом виселення задовольнити.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-тя особа - ОСОБА_1 про усуненні перешкод в користуванні квартирою залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 гривні 25 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 гривні 25 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: