Справа № 1216/96/12

Провадження № 22ц/782/2559/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого - Сергєєвої С.В.

Суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,

при секретарі: Зеленській К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Марківського районного суду Луганської області від 10 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по договору кредиту,-

ВСТАНОВИЛА :

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 10 квітня 2013 року відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по договору кредиту.

Позивач, не погодившись з рішенням, в особі представника звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись порушення судом норм матеріального права, просила оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, та переглянувши рішення суду, виходячи з положень ст.. 303 ЦПК України в межа доводів апеляції та позовних вимог, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ст. 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.10.2006 року відповідач звернувся до позивача з заявою про надання йому послуг по кредитуванню, а саме: надання споживчого кредиту в сумі 9 944 грн. строком з 10.10.2006 року по 10.10.2008 року. Згідно цієї заяви позичальник зобов`язується повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяви та Умов. Товар позичальника є предметом застави відповідно до п.2.3, 2.4, 2.5 Умов забезпечення зобов`язань. Позичальник доручає Банку, без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту: в сумі 9040 грн. на поточний рахунок НОМЕР_1 з призначенням платежу «Перерахування коштів згідно з рахунком-фактурою № 035 від 10.10.2006 року; в сумі 904 грн. - на поточний рахунок НОМЕР_2 з призначенням платежу: «Сплата одноразової винагороди за надання фінансового інструменту за кредитним договором».

Відомості про те, що однин з оригіналів договору був переданий споживачеві, відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд виходив з того, що факт того, що відповідач не отримав оригіналу укладеного між сторонами договору, за шість років не здійснив жодного платежу, а банк не приймав ніяких заходів для повернення кредиту, є підставою вважати, що між сторонами не було укладено договору про надання споживчого кредиту.

Також, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом, оскільки строк позовної давності закінчився у жовтні 2011 року, а позивач звернувся до суду 28.03.2012 року.

Однак з вказаними висновками суду першої інстанції судова колегія погодитися не може, оскільки вони здійснені на підставі неповного встановлення обставин по справі, на підставі неправильного застосування матеріальних та процесуальних норм, в тому числі і що стосуються дослідження та оцінки наданих сторонами доказів по справі, та такі висновки суперечать обставинам справи та наданим позивачем доказам, у зв»язку з чим рішення по справі на підставі положень ст.. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, а позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» - задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Так з матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного договору № LGB0RX05040004 від 10.10.2006 року ОСОБА_1 10.10.2006 року отримав кредит у розмірі 9944.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.10.2008 року.

Згідно умов укладеного договору він складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати. Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.

При цьому судом було здійснено висновок про те, що заява на видачу кредитних коштів підписано не заявником. Однак до вказаного висновку суд дійшов, неправильно застосувавши норми процесуального права щодо оцінки наданих сторонами доказів, даний висновок є суперечливим, оскільки судом було спочатку встановлено, що відповідач вирішив придбати ноутбук. шнурову відеокамеру та цифровий копірувальний апарат, та заповнив і підписав заяву позичальника, однак в той же час в подальшому в рішенні судом було зазначено, що в заяві позичальник виконаний підпис від імені іншою людиною.

Такі доводи суду не тільки є суперечливими, а й необґрунтованими.

Так відповідно до ч.2 ст.59 ЩІК України обставини справи, які за законом мають дути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт не підписання кредитного договору потребує підтвердження та встановлення шляхом застосування спеціальних знань, не може бути встановлено судом візуально чи за свідченнями будь-кого з учасників судового розгляду чи свідків, тобто має бути встановлений тільки на підставі експертного висновку за результатами проведення почеркознавчої експертизи.

Експертиза в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції не проводилась, клопотання відповідачем про її призначення не заявлялось, отже, такі висновки суду є припущенням і не можуть бути покладені в основу рішення.

Крім того слід зазначити, що судом першої інстанції також необґрунтовано та всупереч наявним обставинам по справі в якості ще однієї з підстав відсутності між сторонами кредитних зобов»язань та неукладання між ними спірного кредитного договору помилково було здійснено і подальший висновок про недоведеність позивачем факту перерахування коштів з рахунку банку на рахунок ПП ОСОБА_2 та отримання ОСОБА_1 товару на в результаті надання таких кредитних коштів Банком.

Такий висновок судова колегія вважає також припущенням суду першої інстанції, на якому не може ґрунтуватися рішення по даній справі

Статтею 213 ЦПК України встановлено вимоїн до рішення суду, серед яких обґрунтованість рішення суду - в основу рішення суду мас бути покладено обставини справи, встановлені на підставі доказів у справі.

В якості доказу у справі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було надано рахунок - фактуру № 035 від 10.10.2006 року. В даному рахунку - фактурі зазначено, що Покупець - ОСОБА_1. Продавець - ЧП ОСОБА_2. Найменування товару - ноутбук вартістю 7956 грн., цифрова відеокамера вартістю 2782 грн., копірувальний апарат вартістю 3380 грн., зазначений рахунок ( що визначений у заяві про надання кредитних коштів - НОМЕР_1.

Крім того, позивачем було надано суду в якості доказу меморіальний ордер, який підтверджує хибність припущення суду про те, що нібито договір кредиту не був укладений.

Крім того, слід зазначити, що у будь-якому випадку факт придбання товарів не може бути доказом отримання кредитних коштів. Так, відповідно до умов укладеного кредитного договору ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перерахував в день підписання заяви про надання кредиту на рахунок НОМЕР_1.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що права сторін виникають па підставі договорів та інших правочинів.

Згідно з ст.ст.3,6, 627 ЦК України сторони с вільними в укладенні договору, ви борі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедли вості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір с укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні та необхідні для дого ворів даного виду, а, також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін мас бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 640 ЦК України договір с укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 203 ЦК України правочин є чинним, якщо додержані необхідні загальні вимоги, а, саме:

1. Зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам,

2. Особа, яка вчиняє правочин, має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати йото внутрішній волі.

4. Правочин вчинено у формі, встановленій законом.

5. Правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, шо обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину с недодержання в мо мент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто недійсним є правочин, якщо:

1) Зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а та кож інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2) Особа, яка вчиняє-правочин, не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3) Волевиявлення учасника правочину не бузо вільним і не відповідало його внутрішній волі.

4) Правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені

ним.

5) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Жодна з цих обставин не мала місця при укладанні між сторонами кредитного договору, відповідач з позовними вимогами щодо недійсності зазначеного кредитного договору не звертався.

Усі надані позивачем докази по справі, як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і апеляційній інстанції з наданням оригіналів зазначених письмових доказів для огляду, в своїй сукупності, досліджених колегією суддів відповідно до положень ст. 212 ЦПК України у повному обсязі підтверджують доводи позивача та спростовують заперечення відповідача та висновки суду першої інстанції про недоведеність зазначених посилань.

ОСОБА_1 уклав кредитний договір з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в письмовій формі, вчинив підпис па заяві про надання кредиту власноручно, ознайомившись з умовами надання кредиту фізичним особам, маючи при цьому необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення, як учасника правочину, було вільним, а отже, кредитний договір, за яким відповідач реально отримав від позивача кредитні кошти в узгодженому сторонами розмірі, укладений належним чином, з. додержанням всіх передбаченим законодавством вимог, с правомірним та дійсним. Тим більш, що предметом кредитного договору було саме надання кредитних коштів шляхом перерахування на узгоджений сторонами рахунок НОМЕР_1 відповідної грошової суми щодо кредитного договору, що і було зроблено ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, кредитні кошти, отримані в передбаченому договором порядку позивачеві не повернув.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 27.02.2012 року заборгованість Відповідача становила 107155.54 грн., яка складається з наступного:

- 9944.00 грн. - заборгованість за кредитом;

- 38813.86 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом:

- 5031.71 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 47787.13 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500.00 грн. - штраф (фіксована частина).

- 5078.84 грн. - штраф (процентна складова), (розрахунок суми заборгованості міститься в матеріалах справи)

Зазначені суми заборгованості, розрахунок та розмір яких не оспорював ся відповідачем по справі, підлягають стягненню з нього у повному обсязі.

Щодо доводів суду про пропуск строку позовної давності, то судова колегія також вважає їх необґрунтованими та здійсненими на підставі неправильного застосування норм матеріального права.

Так ст.. 629 ЦК України встановлено, що належним чином укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Як визначено ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем строк та в порядку, що встановлені договором.

В зобов`язання відповідача за кредитним договором входить щомісячне здійснення погашення заборгованості за кредитним договором (повернення кредитних коштів, сплата відсотків, винагороди за користування кредитними коштами).

Але всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконував взагалі вищезазначені зобов'язання за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України "строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місив під час дії договору (ч. 4 ст. 631ДК України). "

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України "зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону."

Згідно зі ст. 530 ЦК України "якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) ".

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається після спливу строку виконання,

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Дійсно, у відповідності до ст. 257 ЦК України "загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ".

Але позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах позовної давності, що підтверджується наступним.

Частиною 1 статті 259 ЦК України передбачено, що "позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.

Так, при укладені кредитного договору між сторонами було передбачено що, кредитний договір діє з моменту його укладання до повного виконання зобов'язань сторонами.

Таким чином, сторони в письмовій формі домовились про строк дії договору до повного виконаний зобов'язань сторонами. Позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі - надавши кредит позичальнику, Відповідач, в свою чергу, не погасив кредит Банку, а отже не виконав свої зобов'язання.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції".

Враховуючи вищевикладені норми, сторони досягай згоди та уклали Кредитний договір в якому передбачили, що термін його дії припиняється в момент виконання зобов'язань сторонами, а відтак досягнення домовленості вважається таким, що настало в момент підписання Кредитного договору сторонами.

Стаття 260 ЦК України встановлює, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу".

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання, події, з якою пов'язано його початок.

Кредитним договором передбачено, що кредитний договір діє з моменту його укладання до повного виконання зобов'язань сторонами.

Таким чином, у відповідності із ст. 253. ч. 5 ст. 261 ЦПК України строк позовної давності позивачем не пропущено.

Таким чином на підставі положень ст.. 309 ЦПК Країни оскаржене рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України судова колегія ,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 10 квітня 2013 року скасувати.

Ухвалити по справу нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 10.06.2006 року у розмірі 107155,54 грн. та в рахунок відшкодування судових витрат 1071, 56 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: