ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2008 р.
| № 22/519 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Губенко Н.М. |
суддів | Барицької Т.Л. Грека Б.М. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного подання | першого заступника прокурора Полтавської області |
в інтересах держави в особі | Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кременчуцький комбінат хлібопродуктів"; |
Державної акціонерної компанії "Хліб України"; |
Кабінету Міністрів України; Верховної Ради України; |
на рішення від | господарського суду Полтавської області 19.12.2006 |
у справі | №22/519 |
за позовом | Приватного підприємства "Павлоградський торгівельний дім" |
до | Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кременчуцький комбінат хлібопродуктів" |
про | визнання права власності |
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача –повідомлений, але не з'явився; - відповідача –повідомлений, але не з'явився; - прокуратури –повідомлений, але не з'явився; - Державної акціонерної компанії "Хліб України" –Кліновська Н.В. (дов. 30.10.2008 №02-14/211; - Кабінету Міністрів України –Воронов Лапицький М.А. (дов. від 29.12.2007); - Верховної Ради України –Кот О.В. (дов. від 11.112.2007 №559); |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.12.2006 у справі № 22/519 позов Приватного підприємства "Павлоградський торгівельний дім" (надалі позивач) до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кременчуцький комбінат хлібопродуктів" (надалі відповідач) задоволено; визнано за позивачем право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Б. Хмельницького, 3 та розташоване на земельній ділянці 7,0441 гектарів (надалі –спірне майно).
08.09.2008 до Вищого господарського суду України надійшло касаційне подання першого заступника прокурора Полтавської області на вказане рішення господарського суду Полтавської області, в якому він просить рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, у задоволенні позову відмовити.
Підстави касаційного подання обґрунтовуються наступним: господарський суд, визнаючи за позивачем право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу, не врахував, що біржовою угодою, укладеною між позивачем та відповідачем, було передбачено нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу спірного майна, однак фактично даний договір нотаріально посвідчений не був, в судовому порядку його дійсність не визнавалась, а тому він не може породжувати жодних прав та обов'язків. Крім того, судом не досліджено питання наявності права у відповідача на відчуження спірного майна, адже Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кременчуцький комбінат хлібопродуктів" включено до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2008 заступнику прокурора Полтавської області відновлено строк на касаційне оскарження судового акту, касаційне подання прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 05.11.2008.
У судовому засіданні 05.11.2008 представники позивача, відповідача та прокуратури участі не взяли, незважаючи на належне повідомлення Вищим господарським судом України про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.
Після розгляду даної справи, призначеної на 11 год. 50 хв., від відповідача до Вищого господарського суду України надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, однак на час надходження вказаної телеграми (згідно із штампом Вищого господарського суду України, зробленим на зворотному боці телеграми, остання надійшла до суду касаційної інстанції о 15 год. 55 хв.) Вищим господарським судом України вже була винесена постанова у справі №22/519.
У відзиві на касаційне подання першого заступника прокурора Полтавської області представник Верховної Ради України підтримав вимоги касаційного подання та зазначив, що управління об'єктами державної власності не належить до законотворення, а є виконавчо-розпорядчою дією, Верховна Рада України у Конституції України та Законі України "Про управління об'єктами державної власності" закріпила за Урядом (та уповноваженим ним органами) право здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника зазначених об'єктів, а отже й представляти інтереси держави в зазначеній сфері, у тому числі представництва інтересів держави в сфері судочинства, а тому, участь Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу у даній справі є необов'язковою (недоцільною).
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Господарським судом Полтавської області встановлені наступні обставини:
- позивач став переможцем біржових торгів з продажу комплексу будівель і споруд, що розташований на земельній ділянці площею 7,0441 га та знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Хмельницького Б., буд. 3 (надалі –спірне майно);
- на підставі Протоколу №1 проведення біржових торгів від 12.06.2006 між позивачем та відповідачем укладено біржовий контракт ДМН-1, який цього ж дня був зареєстрований на Українській універсальній біржі;
- пунктом 5.3. біржового контракту ДМН-1 передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації;
- листами від 19.06.2006 №101, від 17.07.2006 №127, від 14.08.2006 №139, від 05.10.2006 №152 позивач звертався до відповідача з проханням визначити нотаріуса, який посвідчить договір купівлі-продажу майна, сплатити частину витрат за нотаріальне посвідчення і державну реєстрацію договору купівлі-продажу;
- листами від 26.06.2006 №70-617, від 02.08.2006 №70-747, від 04.09.2006 №Д-813, від 19.09.2006 №Д-858, від 20.10.2006 №Д-1048 відповідач визнає факт відчуження спірного майна, однак не погоджується на пропозиції позивача щодо нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації у зв'язку із відсутністю у нього коштів;
- 23.11.2006 позивач та відповідач здійснили приймання передачу спірного майна (комплексу будівель і споруд), про що склали відповідний акт приймання-передачі спірного майна;
- платіжними дорученнями №№1, 2, 3 від 01.12.2006 позивач повністю сплатив відповідачу вартість придбаного комплексу будівель і споруд;
- набуття права власності позивачем на спірне майно не суперечить чинному законодавству України, незаконність набуття права власності судом не встановлена, а тому господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач у законному порядку набув права власності на об'єкти нерухомого майна і має право на здійснення реєстрації права власності на придбане майно.
Вищий господарський суд України не погоджується із рішенням господарського суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін; на вимогу, зокрема, юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Як встановлено господарським судом першої інстанції 12.06.2006 між позивачем та відповідачем на підставі протоколу №1 проведення біржових торгів від 12.06.2006, згідно з яким позивач став переможцем біржових торгів з продажу спірного майна, укладено біржовий контракт ДМН -1, пунктом 5.3. якого сторони з посиланням на ст. 657 ЦК України передбачили обов'язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу та його державну реєстрацію.
Таким чином, позивач та відповідач, як сторони біржового контракту (угоди) згідно з яким відповідач продав спірне майно, а позивач купив це майно, будучи вільними у визначенні його умов, погодили на свій власний розсуд таку умову як обов'язкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього договору, що не суперечить вищенаведеним нормам.
Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Отже, вказана норма надає особі, яка виконала повно або частково умови договору, на підтвердження чого має письмові докази, а інша сторона ухиляється від його нотаріального посвідчення, право звернутися до суду, із відповідним позовом про визнання договору дійсним
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханнями нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу спірного майна та провести його державну реєстрацію, у відповідь на які отримував від відповідача неодноразові відмови з тих чи інших причин. Однак з матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до суду, в порядку ч. 2 ст. 220 ЦК України з вимогою щодо визнання біржового контракту ДМН -1 від 12.06.2006 (договору купівлі-продажу) дійсним; посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення на ч. 2 ст. 220 ЦК України не є встановленням факту дійсності правочину (біржового контракту від 12.06.2006, укладеного між позивачем та відповідачем), адже фактично рішення іменем України господарський суд першої інстанції щодо цього питання в резолютивній частині не прийняв за відсутності такої вимоги позивача.
Отже, в силу наведеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача та визнаючи за ним право власності на спірне майно на підставі біржової угоди №ДНМ-1 від 12.06.2006, не з'ясував та не дослідив чи була вказана угода дійсною на момент прийняття оскаржуваного рішення у даній справі, а відтак чи були правові підстави для задоволення позову.
Місцевий господарський суд припустився неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно ретельно та достовірно з’ясувати усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору, дати їм належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону; крім того, суду першої інстанції необхідно врахувати позицію Верховної Ради України щодо доцільності її участі у даній справі, викладену у відзиві на касаційне подання.
Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання першого заступника прокурора Полтавської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 19.12.2006 у справі №22/519 скасувати і справу №22/519 передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
Б.М. ГРЕК