Справа № 728/2539/13-ц
2/728/670/2013
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2013 року Бахмацький районний суд Чернігівської області в складі:
головуючої судді - Лобода Н.В.
при секретарі - Кирута Л.І.
за участю - позивачки ОСОБА_1
представника відповідачки - Бахмача О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Бахмачі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичного особи - підприємця ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Бахмацький районний центр зайнятості про визнання незаконним звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку та моральної шкоди, -
встановив:
Позивачка ОСОБА_1 в серпні 2013 року звернулася до Бахмацького районного суду з даним позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_3, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона з 22.12.2008 року працювала у відповідачки продавцем продовольчих товарів на підставі трудового договору, який був укладений між сторонами та зареєстрований Бахмацьким районним центром зайнятості 22.12.2008 року за № 625.
Проте, 26.03.2013 року відповідачка розірвала даний договір згідно п.2 ст.41 КЗпП України у зв»язку з втратою довіри, не надавши позивачці під підпис копію наказу про звільнення та належним чином не розрахувавшись.
За час роботи у ФОП ОСОБА_3 позивачка добросовісно виконувала свої обов»язки, порушень не допускала. Щодо відповідачки, то були випадки порушення нею вимог трудового законодавства, зокрема щодо виплати заробітної плати, що було встановлено і під час перевірки діяльності підприємця територіальною інспекцією праці.
У зв»язку з такими діями ФОП ОСОБА_3: порушенням прав ОСОБА_1 під час роботи, незаконним звільненням, невиплатою заробітної плати, позивачка зазнала певних моральних страждань, у зв»язку з чим просить суд визнати незаконним її звільнення на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв»язку з втратою довір»я та не поновлюючи її на роботі, змінити підставу звільнення, звільнивши її відповідно до ст.38 КЗпП України, стягнути з відповідачки невиплачену заробітну плату в тому числі і компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати та моральну шкоду.
Позивачка в судовому засіданні позов підтримали та просила суд його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідачки в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що позивачем пропущено строк звернення до суду, та він є безпідставним, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Представник третьої особи - Бахмацького районного центру зайнятості в судовому засіданні пояснила, що вона займалась питанням зняття з реєстрації трудового договору, укладеного 22.12.2008 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Зі сторони ОСОБА_3 були надані всі документи, необхідні для розірвання даного трудового договору та зняття його з реєстрації. 15.03.2013 року даний договір був знятий з реєстрації і на адресу позивачки було направлене відповідне повідомлення № 03-16/499 з проханням з»явитись до Бахмацького районного центру зайнятості з трудовим договором та трудовою книжкою для здійснення відповідних записів.
Проте, ОСОБА_1 за даним викликом до відповідальної особи Бахмацького РЦЗ не з»явилась, натомість, зверталась за консультацією до керівництва центру зайнятості. Представник третьої особи не вбачає в діях ФОП ОСОБА_3 порушень законодавства, а відомість про виплату грошей №18 за лютий 2013 року, згідно якої належну до виплати ОСОБА_1 заробітну плату та грошову компенсацію за невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки в сумі 2063.11 грн. було депоновано, вважає належним підтвердженням розрахунку роботодавця з працівником.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона разом з позивачкою працювала і ФОП ОСОБА_3, коли 12.02.2013 року вони подали роботодавцю заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, то їм висунули умову написати заяви про надання їм відпустки за власний рахунок у січні та підписати акт про просточені товари і недостачу. Отримавши їхню відмову, ОСОБА_5 вигнав свідка та позивачку і подальше їхнє спілкування щодо звільнення, проведення розрахунків і здійснення записів до трудових книжок здійснювалось шляхом листування та телефонних дзвінків та повідомлень.
ФОП ОСОБА_3 надсилала їм листи із запрошенням прийти для підписання відповідних документів та проведення повного розрахунку у відповідності з діючим законодавством, але у визначеному місці і в призначений час жодного разу не з»являлась.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що була запрошена позивачкою 15.04.2013 року бути свідком при черговому візиті ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за отриманням розрахункових виплат за адресою м.Бахмач, вул.Чернігівська,5а, проте, відповідачка на зустріч не з»явилась, натомість ОСОБА_5, якого вони зустріли за вказаною адресою та до якого звернулися для вирішення даних питань - відмовився будь-що вирішувати, посилаючись на відсутність належних повноважень.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, представника відповідачки, представника третьої особи, свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка з 22.12.2008 року на підставі трудового договору між нею та ФОП ОСОБА_3, зареєстрованого Бахмацьким районним центром зайнятості за № 625 працювала продавцем магазину продовольчих товарів в м.Бахмачі.
26.03.2013 року даний трудовий договір був розірваний відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України і знятий з реєстрації в Бахмацькому районному центрі зайнятості у відповідності до п 8. Наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08.06.2001 року Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, згідно якого, у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.
Відповідальною особою Бахмацького районного центру зайнятості у встановлений законодавством термін було знято даний трудовий договір з реєстрації.
Зняття з реєстрації трудового договору проводилось за відсутності позивачки. При цьому відповідачкою до Бахмацького центру зайнятості було подано всі необхідні для розірвання трудового договору документи: примірник трудового договору; заява про зняття трудового договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання зазначеного договору; копії документів, що підтверджують: надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір (рекомендованим листом з повідомленням про вручення); проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати.
Бахмацький районний центр зайнятості листом №03-16/499 від 15.03.2013 року повідомив ОСОБА_1 про розірвання трудового договору між нею та ФОП ОСОБА_3 Одночасно її було запрошено до центру зайнятості з трудовим договором та трудовою книжкою для здійснення відповідних записів. Даний лист був отриманий позивачкою 16.03.2013 року, що підтверджується копією поштового повідомлення (а.с.48)
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, згідно з статтею 233 Кодексу законів про працю України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мас право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу.
Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У відповідності до ст. ст. 116, 117 КЗпП України при звільнені працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.
При цьому строки, встановлені статтями 233 КЗпП України, застосовуються незалежно від заяви сторін.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає. Позивачкою був пропущений строк звернення до суду з вимогою про визнання незаконним звільнення, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, так як про розірвання трудового договору між нею та ФОП ОСОБА_3 їй стало відомо 16.03.2013 року, у зв»язку з цим, позивачка дізналася чи повинна була дізнатися про порушення свого права та про проведення відповідних розрахунків при звільнення, без проведення яких даний договір не може бути розірваний та знятий з реєстрації районним центром зайнятості.
Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав (п. 25постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
Щодо вимоги про стягнення заробітної плати за січень-лютий 2013 року та компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки, то, як було встановлено в судовому засіданні, дані виплати 26.02.2013 року були депоновані, оскільки в день звільнення ОСОБА_1 не працювала і, як було підтверджено представником відповідачки, на сьогоднішній день ОСОБА_1 в будь-який час може отримати належні їй кошти, то суд вважає дану вимогу безпідставною.
На підставі викладеного та керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012,ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 4-6, 10, 11 15, 57-62, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання незаконним звільнення, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - відмовити у зв»язку з пропущенням строку звернення до суду.
В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати - відмовити у зв»язку з безпідставністю.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення.
Суддя Бахмацького районного суду Н.В.Лобода