ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 вересня 2013 року № 2а-9310/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К. Ю., суддів Саніна Б.В., Пісоцької О.В. при секретарі судового засідання Непомнящій А. О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до третя особа Державної судової адміністрації України Апеляційного суду міста Києва Державна казначейська служба України

провизнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державної казначейської служби України (далі по тексту - третя особа) в якому з урахуванням уточнення позовних вимог (заява від 25 квітня 2012 року), просить суд:

- визнати неправомірними дії Державної судової адміністрації України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 заробітної плати та довічного грошового утримання за період з 01 січня по 28 вересня 2011 року, а також у нарахуванні та виплаті довічного грошового утримання за період з 01 по 31 грудня 2010 року;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 довічне грошове утримання за період з 01 по 31 грудня 2010 року в сумі 8432, 52 грн.;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 заробітної плати та довічного грошового утримання за період з 01 січня по 28 вересня 2011 року у відповідності до вимог діючого на цей час законодавства, зокрема вимог пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про те, що суддівська винагорода з 01 січня 2011 року за повний місяць не може бути меншою, ніж його середньомісячний дохід за попередні 12 місяців;

- на підставі частини 1 пункту 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити негайну виплату заробітної плати та довічного грошового утримання за 2011 рік ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2013 року касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В результаті розподілу справи між суддями автоматизованої системи документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 2а-9310/11/2670 (вх. № 11543) передано на розгляд судді Гарнику К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2013 року прийнято адміністративну справу № 2а-9310/11/2670 до провадження та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 12 серпня 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року закінчено підготовче провадження та призначити справу № 2а-9310/11/2670 до розгляду у судовому засіданні на 10 вересня 2013 року.

У судовому засіданні 10 вересня 2013 року позивач підтримав адміністративний позов, просив задовольнити його в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що відповідачем порушено конституційні права позивача на своєчасне отримання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом. При цьому, позивач вважає, що не здійснивши перерахунку заробітної плати за період з 01 листопада по 31 грудня 2010 року та перерахунку довічного грошового утримання за листопад 2010 року, а також, не здійснюючи нарахування та виплату позивачу заробітної плати протягом тривалого часу, починаючи з 01 січня 2011 року, відповідач не діяв всупереч вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Представник відповідача - 1 - Державної судової адміністрації України у судовому засіданні 10 вересня 2013 року заперечив проти адміністративного позову. В обґрунтування правової позиції представник відповідача стверджує, що дії Державної судової адміністрації України, в даному випадку, ґрунтуються на Законі України «Про судоустрій України», Законах України про Державний бюджет України на 2008-2010 роки, Бюджетному кодексі України та статті 68 Конституції України, яка передбачає обов'язкове виконання самої Конституції та законів України, є цілком правомірними, тому, на думку відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.

Представники Апеляційного суду міста Києва та Державної казначейської служби України у судове засідання 10 вересня 2013 року не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Враховуючи неявку представника третьої особи та клопотання відповідача-2, суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що суддю Військового апеляційного суду Центрального регіону полковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України № 1285 від 10 листопада 2010 року у запас за пунктом "б" частини сьомої (за станом здоров'я) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу, з 23 листопада 2010 року виключено із списків особового складу військовослужбовців Військового апеляційного суду Центрального регіону, знято з усіх видів забезпечення військовослужбовців та направлено для зарахування на військовий облік до Солом'янського районного у місті Києві військового комісаріату (копія наказу Військового апеляційного суду Центрального регіону від 22 листопада 2010 року № 76к міститься в матеріалах справи).

Відповідно до наказу Військового апеляційного суду Центрального регіону від 22 листопада 2010 року № 76к станом на 23 листопада 2010 року позивачу встановлено календарну вислугу років - 32 роки 01 місяць 04 дні; пільгову - 34 роки 09 місяців 10 днів.

Позивач зазначає, що починаючи з 23 листопада 2010 року втратив статус військовослужбовця, але залишився суддею Військового апеляційного суду Центрального регіону, оскільки з цієї посади його не звільнено до цього часу, але, незважаючи на своєчасне подання до Вищої кваліфікаційної комісії суддів необхідних документів, позивач не переведений на відповідну посаду судді до іншого суду.

16 травня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із проханням вжити заходів щодо погашення заборгованості по заробітній платі, у відповідь на яке, листом Державної судової адміністрації від 24 травня 2011 року № Н-708/11 позивача повідомлено, що виплата суддівської винагороди з 01 січня 2011 року суддям ліквідованих судів буде здійснена на підставі довідок ліквідаційних комісій цих судів у тих судах, до яких вони будуть прийняті на роботу на відповідні посади (копія звернення позивача та листа Державної судової адміністрації містяться в матеріалах справи).

При цьому, позивач зазначає, що починаючи з 01 січня 2011 року, у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування через ліквідацію військових судів, заробітна плата йому не нараховувалася і не виплачувалася, що на думку позивача, є порушенням його конституційних прав, як громадянина і як судді, на своєчасне отримання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.

Направляючи адміністративну справу на новий розгляд колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що зобов'язуючи Державну судову адміністрацію України перерахувати кошти на відповідні розрахункові рахунки Апеляційного суду міста Києва для виплати позивачу заробітної плати за період з 01 січня по 28 вересня 2011 року, судом першої інстанції не наведено відповідних розрахунків заборгованості по заробітній платі та не визначено конкретної суми виплати, яку Державна судова адміністрація України має перерахувати на відповідні розрахункові рахунки Апеляційного суду міста Києва.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2013 року суд зазначає наступне.

У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли як до так і після набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (до 30 липня 2010 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм законодавства, яке діяло до 30 липня 2010 року та чинних на момент розгляду справи у суді.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

При цьому, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі по тексту - Закон № 108/95-ВР) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

При цьому, пунктом 2 статті 4 цього Закону встановлено, що для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до статті 13 Закону № 108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Враховуючи, що спірні відносин виникли у зв'язку з зверненням позивача до відповідача із заявою про виплату заробітної плати та довічного грошового утримання, колегія суддів вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом (частина перша статті 128 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону № 2453-VI суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Як зазначалося вище, позивач був обраний суддею військового апеляційного суду Центрального регіону безстроково.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон № 2453-VI) військові суди ліквідуються з 15 вересня 2010 року. Після набрання чинності цим Законом військові суди гарнізонів, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил розглядають лише ті справи, провадження в яких було відкрито. Розгляд таких справ здійснюється в терміни, визначені відповідним процесуальним кодексом, але не пізніше 15 вересня 2010 року.

Судді військових судів гарнізонів, апеляційних військових судів регіонів, апеляційного суду Військово-Морських Сил переводяться за їх згодою до місцевих або апеляційних судів, крім спеціалізованих, на підставі заяви про переведення за рішенням органу, який їх обрав чи призначив, зі звільненням їх з військової служби. Такі судді за їх згодою також можуть бути звільнені в установленому порядку з посади судді і направлені для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України, інших військових формувань.

Указом Президента України "Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів" від 14 вересня 2010 року № 900/2010 постановлено ліквідувати, крім інших, військовий апеляційний суд Центрального регіону.

Частиною першою статті 80 Закону № 2453-VI передбачено, що переведення судді, обраного безстроково, з одного суду до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється Президентом України за письмовою заявою судді. До заяви додається довідка Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про наявність вакантних посад у суді, до якого переводиться такий суддя.

Отже, з аналізу вищезазначених норм діючого законодавства, переведення судді в порядку Перехідних положень Закону № 2453-VI, обраного безстроково, відбувається в порядку звернення судді з заявою про переведення до місцевого або апеляційного суду до Верховної Ради України, яка приймає рішення про переведення на підставі довідки Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про наявність вакантної посади та інформації про звільнення судді з військової служби.

Станом на час розгляду адміністративного позову позивач зарахований до штату Апеляційного суду міста Києва.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу не виплачувалась заробітна плата у період з 01 січня по 28 вересня 2011 року, протягом якого позивач не був призначений до іншого суду на посаду судді.

Відповідно до статті 129 Закону № 2453-VI порядок виплати та розмір суддівської винагороди регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, аналіз вищезазначеної статті дає підстави вважати, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Також встановлюється у відповідності до посади та суду в якому суддя обіймає певну посаду.

Судом встановлено, що позивач у період з 01 січня 2011 року по 28 вересня 2011 року не займав штатної суддівської посади в жодному з судів України і не здійснював правосуддя на професійній основі.

За загальновизначеним поняттям в юридичній науці, суддівською винагородою - є винагорода, яка виплачується судді, який займає штатну суддівську посаду в одному з суддів України та здійснює правосуддя на професійній основі.

Слід зазначити, що чинне законодавство визначає підставу виплати суддівської винагороди (займання штатної суддівської посади в одному з судів України і здійснення правосуддя на професійній основі) або виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу.

З метою правильного вирішення адміністративної справи, слід зазначити, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати.

З обставин справи вбачається, що військовий суд було ліквідовано, а позивача з урахуванням особливостей статусу судді військового суду, звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військового суду.

Законність припинення служби у військовому суді позивачем у встановленому у законом порядку не оспорювалась, тому підстави для висновку щодо вимушеного прогулу його оплати відсутні.

Та обставина, що після ліквідації військового суду та звільнення з військової служби одночасно не було прийнято рішення компетентним органом про переведення чи обрання на посаду судді іншого суду - не є підставою для виплати заробітку за час проходження позивачем процедури обрання на посаду судді апеляційного суду у порядку визначеному Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України», що був чинний на той час.

Таким чином, у Державної судової адміністрації України та Апеляційного суду міста Києва відсутній обов'язок нарахування та сплати позивачу заробітку за час, протягом якого вирішувалося питання про його обрання на посаду судді апеляційного суду після звільнення з ліквідованого суду.

На думку колегії суддів, вищенаведене свідчить про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Державної судової адміністрації України та зобов'язання виплатити суддівську винагороду.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 03 жовтня 2012 року у справі № К-27383/09.

Також, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2013 року зазначено, що задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості в частині виплати щомісячного грошового утримання за період за період з 01 по 31 грудня 2010 року в сумі 8432,52 грн., судом першої інстанції не наведено розрахунку стягуваної суми, а також не враховано, що зазначені вимоги не є вимогами по виплаті заробітної плати, а тому щодо цих позовних вимог підлягають застосуванню строки звернення до суду, встановлені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. У випадку їх пропущення суду необхідно вирішувати питання про можливість їх поновлення.

Крім цього, суд звернув увагу, що в цій частині адміністративного позову, встановивши факт порушення права позивача на отримання щомісячного грошового утримання, суд першої інстанції дійшов висновку, про порушення права позивача саме на отримання одноразової грошової допомоги та в обґрунтування задоволення позовних вимог послався на положення статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, не з'ясувавши при цьому правову природу заявлених до стягнення грошових коштів.

З приводу викладеного та з урахуванням вимог, зазначених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2013 року, Окружний адміністративний суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься довідка Апеляційного суду міста Києва від 04 травня 2012 року № 316/02 про розмір щомісячного грошового утримання за час роботи у Військовому апеляційному суді Центрального регіону на посаді судді за 2010 рік, відповідно до якої загальна сума щомісячного грошового утримання з січня по листопад 2010 року склала 96 256,97 грн.

При цьому, зазначено, що за грудень 2010 року відомості по нарахуванню щомісячного грошового утримання в архіві Апеляційного суду міста Києва відсутні.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року у адміністративній справі № 2а-16526/10/2670 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Військового апеляційного суду Центрального регіону про визнання неправомірними дій та стягнення недоотриманої заробітної плати та довічного грошового утримання позов судді Військового апеляційного суду Центрального регіону ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Державної судової адміністрації України та Військового апеляційного суду Центрального регіону щодо виділення коштів, нарахування та виплати судді Військового апеляційного суду Центрального регіону ОСОБА_1, заробітної плати за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно, на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в 332 грн., а не з встановленого її розміру, відповідно до Законів України про Державний бюджет України на 2008, 2009 та 2010 роки.

Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити, нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 240 370,37 грн. як недоотриману заробітну плату за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно.

Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити, нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 216 333,33 грн. як недоотримане довічне грошове утримання за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно.

Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити розрахунок позивача судді ОСОБА_1, при звільненні з військової служби, виходячи з посадового окладу, обчисленого з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", зокрема з 01 жовтня 2010 року, з посадового окладу в розмірі 8616,50 грн.

Разом з тим, судом було встановлено, що довічне грошове утримання за грудень місяць 2010 року сплачено позивачу не було.

Слід звернути увагу, що з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року позивачу виплачено довічне грошове утримання, проте в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обов'язку відповідачів щодо виплати позивачу довічного грошового утримання за грудень 2010 року.

При цьому, перевіривши строки звернення до адміністративного суду із вимогою про виплату довічного грошового утримання за грудень 2010 року, судом встановлено, що позивач звернувся в межах встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку, оскільки такі вимоги заявлені до суду з урахуванням набрання законної сили постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року у справі № 2а-16526/10/2670 11 квітня 2011 року.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги за грудень 2010 року не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачами доведено правомірність оскаржуваних дій та спростовано позовні вимоги, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.Ю. Гарник

Судді: Б.В. Санін

О.В. Пісоцька