АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження

№22-ц/796/13422/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Шереметьєва Л.А.

Доповідач: Українець Л.Д.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

02 жовтня 2013 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого - Українець Л.Д.

суддів - Оніщука М.І.,

- Шебуєвої В.А.,

при секретарі - Дем»янчук Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аморіно Кідц» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

З уточненнями від 27.08.2013 року просила стягнути з відповідача, зазначеного нею в позові, як ЧП ОСОБА_5, воно ж ТОВ «Аморіно Кідц», 1 375,00 грн. заборгованої заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25.04.2012 року до дня ухвалення рішення судом та 5 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона працювала у відповідача на посаді технолога швейного виробництва за усним трудовим договором, укладеним з керівником товариства, з посадовим окладом 5 000,00 грн.

Оскільки відповідач в усному та односторонньому порядку змінив умови трудового договору в частині оплати праці, вона розірвала укладений з відповідачем трудовий договір з 13.04.2012 року.

Звертала увагу на те, що на момент звільнення відповідач не провів з нею розрахунку в установлений законом строк, не виплатив їй заробітну плату за відпрацьований час в розмірі 1 375,00 грн. та інші виплати при звільненні, а тому відповідно до вимог ст.117 КЗпП України він має нести перед нею відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня ухвалення рішення судом.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що судом необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів.

Допитаний судом свідок підтвердив факт її роботи у відповідача, а представник відповідача постійно плутався в своїх поясненнях.

Звертає увагу на те, що у трудовому законодавстві відсутнє поняття стажування, та й вона уклала з відповідачем усний трудовий договір, а не договір про стажування.

Також вважає, що відповідач незаконними діями ухиляється від сплати податків та взагалі не виплачує заробітну плату.

ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення їй 25.09.2013 року поштового відправлення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції підставно виходив з їх недоведеності та необґрунтованості з огляду на таке.

Судом встановлено, що 26.01.2012 року зареєстровано та внесено до ЄДРПОУ, як юридична особа, ТОВ «Аморіно Кідц», керівником якого є ОСОБА_5 Основними видами діяльності ТОВ є виробництво одягу та аксесуарів, виробництво готових текстильних виробів, оптова торгівля одягом, текстильними та галантерейними товарами та ін. (а.с. 37; 55 - 58 ).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилалася на те, що вона була допущена до роботи саме з відома керівника ТОВ «Аморіно Кідц» ОСОБА_5

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У суді першої інстанції позивач зазначила, що про наявність вакансій технолога швейного виробництва у відповідача вона дізналася з інформації в Інтернеті, тому звернулася до директора ТОВ «Аморіно Кідц» ОСОБА_5 з якою і була досягнута домовленість про усний трудовий договір.

Згідно ч.2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов»язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов»язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У силу ч.1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми трудового договору є обов"язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу .

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до п.7 постанови №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого органу.

Як на доказ виникнення між нею та відповідачем трудових відносин посилалася на те, що з першого дня роботи включилася в робочий процес, керувала підлеглими працівниками та вирішувала виробничі питання з керівництвом, тобто свою роботу вона виконувала з відома керівництва товариства.

Представник відповідача в суді першої та апеляційної інстанції пояснив, що трудовий договір з позивачем не укладався і до виконання роботи вона не допускалася. Вона дійсно зверталася за працевлаштуванням, відвідувала офіс ТОВ з метою проходження стажування та перевірки її ділових навичок. Через декілька днів керівник ТОВ прийшла до висновку, що позивач за своїми професійними навичками не відповідає вимогам, які пред»являлися до працівників, і питання про укладення трудового договору з нею не обговорювалося.

Частиною 1 ст. 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п»ять днів .

Згідно п.п. 1.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При влаштуванні на роботу працівники зобов»язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка позивачем відповідачу не подавалася.

З повідомлення Державної податкової інспекції у Солом»янському р-ні м. Києва та податкового розрахунку ТОВ «Аморіно Кідц» сум доходу, нарахованого/сплаченого/ на користь платників податку, і сум утриманого з них податку вбачається, що працівники, які на той час працювали в ТОВ, були офіційно працевлаштовані та отримували заробітну плату (а.с.119 - 120). Заробітна плата позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, податки з неї не утримувалися і в розрахунково-платіжну відомість про її нарахування та виплату вона не включалася (а.с.136).

Також судом першої інстанції в якості свідка було допитано ОСОБА_4, яка пояснила, що вона в 2012 році працювала ТОВ «Аморіно Кідц». Всі працівники ТОВ були влаштовані на роботу офіційно з внесенням відповідних записів у трудові книжки. Їм нараховувалася та виплачувалася заробітна плата і з них стягувалися передбачені законодавством необхідні податки та платежі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В апеляційному суді ОСОБА_5 пояснила, що вона не укладала усних трудових договорів з ОСОБА_2 і не допускала її до виконання трудових обов»язків. Підтвердила, що дійсно позивач приходила працевлаштовуватись, проте до роботи вона не була допущена.

Інших доказів, які б свідчили про визначення сторонами істотних умов трудового договору, допуск ОСОБА_2 до роботи та виконання нею посадових обов»язків за конкретний період суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави вважати трудовий договір між сторонами укладеним відсутні.

В апеляційній скарзі позивач зазначила, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй в задоволенні клопотання про витребування з Державної податкової інспекції Солом»янського району міста Києва даних про працівників відповідача, які працювали в той час та з»ясування автора оголошення про вакансію «Технолог швейного виробництва».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки вимога щодо витребування персональних даних всіх працівників відповідача в рамках розгляду даної справи суперечить вимогам ст. 137 ЦПК України, якою передбачено витребування доказів на підтвердження доводів позовної заяви.

Щодо встановлення автора оголошення, то суд також підставно відмовив позивачу у задоволенні клопотання про розшук його судом, оскільки такий доказ не є безпосереднім доказом на підтвердження трудових відносин сторін.

Враховуючи те, що позивачем не доведено факту перебування у трудових відносинах з відповідачем, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.

Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий:

Судді: