КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" вересня 2013 р. Справа№ 5011-36/4894-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Куксова В.В.
Яковлєва М.Л.
За участю представників:
від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2: ОСОБА_2 - особисто, ОСОБА_3 - представник за довіреністю,
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Лізинг»: представник не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на рішення Господарського суду м.Києва від 04.07.2013р.
у справі №5011-36/4894-2012 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Лізинг»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 97 585,35 грн.
та за зустрічним позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору фінансового лізингу.
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Н-Лізинг» звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 94 069,11 грн., 3 516,24 грн. пені та 1 951,70 грн. судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.
23.05.2012р. представником ТОВ «Н-Лізинг» подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з Фізичної особи-підприємства ОСОБА_2 92 808,39 грн. заборгованості та 3 516,24 грн. пені.
Заперечуючи проти первісного позову, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 заявив зустрічний позов про визнання недійсною додаткову угоду №3 та додаткову угоду №4 до договору фінансового лізингу №07000487 від 17.12.2007 року з мотивів, вказаних у зустрічній позовній заяві.
Дана справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.
При новому розгляді даної справи рішенням Господарського суду м. Києва від 04.07.2013р. у справі №5011-36/4894-2012 первісний позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг" 24 512,62 грн. заборгованості, 1916,18 грн. пені, 528,57 грн. витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовлено.
Повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг" 25,21 грн. сплаченого судового збору.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 04.07.2013р., Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог, а зустрічні - задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг" не скористалося своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надало суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду). Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг" наданим йому процесуальним правом не скористалося та в судове засідання не з'явилося, своїх повноважних представників не направило, про причини своєї неявки суд не повідомило.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг".
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та його представника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.12.2007р. між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс", як лізингодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, як лізингоодержувачем, був укладений договір фінансового лізингу № LA 07000487, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується надати, а лізингоодержувач прийняти предмет лізингу згідно Додатку № 1 на умовах цього договору.
Предметом лізингу є автобус Etalon БАЗ А079.24 ТАТА 697 TC55L EURO II, 5,675л дизель, 138 к.с. (номер кузова НОМЕР_1) державний номер НОМЕР_2.
Пунктом 1.1. загальних умов договору фінансового лізингу, що є додатком № 2 до Договору і його невід'ємною частиною, лізингодавець зобов'язується, після підписання лізингоодержувачем договору фінансового лізингу, придбати і передати у володіння та користування лізингоодержувачу предмет лізингу - транспортний засіб, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти відповідний транспортний засіб та використовувати його у відповідності до умов договору фінансового лізингу.
Так, на виконання умов договору лізингодавцем було передано, а лізингоодержувачем прийнято у фінансовий лізинг транспортний засіб, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі предмета лізингу "БАЗ А079.24" (номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2) від 20.03.2008 року.
Сторонами в договорі погоджено такі лізингові платежі: одноразові лізингові платежі та щомісячні платежі. Розмір щомісячних лізингових платежів становить 6 169, 83 грн.
У відповідності до п. 8.1 загальних умов договору нарахування щомісячних лізингових платежів розпочинається з дати підписання сторонами акта прийому-передачі предмета лізингу, але не пізніше п'яти днів з дати повідомлення лізингоодержувача про готовність предмета лізингу до передачі.
В подальшому між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг", як новим кредитором, був укладений договір про відступлення права вимоги від 10.01.2011р., відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності із положеннями договорів лізингу, перелік яких вказаний у додатку № 1 до даного договору, укладених між первісним кредитором та лізингоодержувачами, згідно додатку № 1 до даного Договору.
10.01.2011 року між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс", як первісним лізингодавцем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг", як новим лізингодавцем, та Фізичною особою-підприємством ОСОБА_2, як лізингоодержувачем, була підписана додаткова угода №3 до договору фінансового лізингу №LA 07000487 від 17.12.2007 р., відповідно до якої всі лізингові платежі по договору №LA 07000487 від 17.12.2007 р. з 10 січня 2011 року підлягають сплаті новому лізингодавцю.
Пунктом 11 додаткової угоди сторонами внесені зміни в п. 3.4 договору, відповідно - щомісячні платежі становлять 9 306,64 грн.
Сторонами підписаний додаток №4 до додаткової угоди №3, яким погоджено графік щомісячних лізингових платежів в наступному періоді: з 01.01.2011 р. по 19.03.2012 р.
Пунктом 13 додаткової угоди №3 сторони внесли зміни до п. 8.2 додатку №2 до договору та виклали його в новій редакції, згідно з якою лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно договору фінансового лізингу, протягом 5 календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків лізингодавцем, але не пізніше 7 числа кожного місяця шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок позивача.
Правовідносини сторін щодо фінансового лізингу регулюються нормами Закону України "Про фінансовий лізинг" та нормами Господарського кодексу України.
Згідно із ч.1, 3 ст.292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
У відповідності до ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Як вбачається з вище встановленого лізингодавець за договором фінансового лізингу передав Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 предмет лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі, який міститься в матеріалах справи. Таким чином, з цього моменту Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати лізингові платежі, передбачені умовами договору фінансового лізингу.
У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).
Позивач за первісним позовом у поданій до господарського суду позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зазначає, що в порушення умов договору фінансового лізингу відповідач за первісним позовом не виконав зобов'язання щодо сплати щомісячних лізингових платежів, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 92 808,39 грн., яку і просить стягнути.
Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Відповідно до статті 11 цього Закону, лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Пунктом 8.2 загальних умов договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно з договором фінансового лізингу, протягом 5 календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків лізингодавцем, але не пізніше 7 числа кожного місяця, шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок лізингодавця, зазначений в договорі та виставленому рахунку-фактурі. Неодержання рахунку лізингоодержувачем не звільняє його від зобов'язання своєчасно здійснювати лізингові платежі.
Як зазначалося вище, 10.01.2011 року між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор (ТОВ "Єврофінанс") відступає, а новий кредитор (ТОВ "Н-Лізинг") набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності із положеннями договорів лізингу, перелік яких вказаний у додатку № 1 до даного договору, укладених між первісним кредитором та лізингоодержувачами, згідно додатку № 1 до даного договору.
Таким чином, за договором про відступлення права вимоги до позивача за первісним позовом перейшло право замість ЗАТ "Єврофінанс" вимагати від відповідача за первісним позовом сплати грошових коштів, визначених договором фінансового лізингу № LA 07000487 від 17.12.2007 року.
Також, до позивача за первісним позовом перейшло право на стягнення штрафних санкцій за порушення вказаного договору, як це передбачено п. 1.3. договору про відступлення права вимоги.
Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України).
10.01.2011 року між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс", позивачем та відповідачем за первісним позовом була підписана додаткова угода №3 до договору фінансового лізингу №LA 07000487 від 17.12.2007 р., відповідно до якої всі лізингові платежі по договору №LA 07000487 від 17.12.2007 р. з 10 січня 2011 року підлягають сплаті новому лізингодавцю (позивачу за первісним позовом).
В п. 11 додаткової угоди сторонами внесені зміни в п. 3.4 договору, відповідно щомісячні платежі становлять 9 306, 64 грн.
Сторонами підписаний додаток №4 до додаткової угоди №3, яким погоджено графік щомісячних лізингових платежів в наступному періоді: з 01.01.2011 р. по 19.03.2012 р.
Відповідно до п. 13 додаткової угоди №3, сторони внесли зміни до п. 8.2 додатку №2 до договору та виклали його в новій редакції, згідно з якою лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно договору фінансового лізингу, протягом 5 календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків лізингодавцем, але не пізніше 7 числа кожного місяця шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок позивача.
У відповідності до п.10.2 додатку № 2 до договору фінансового лізингу і ч. 2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Пунктом 10.3. договору визначено, що у разі дострокового припинення договору лізингоодержувач зобов'язаний власними силами та за власний рахунок повернути предмет лізингу в стані з урахуванням нормального зносу за адресою, вказаною лізингодавцем, крім випадків, коли відбулася крадіжка або знищення транспортного засобу. Стан транспортного засобу визначається спеціалістами лізингодавця та вказується в акті повернення транспортного засобу.
Відповідно до ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Як свідчать матеріали справи, відповідач за первісним позовом повернув предмет лізингу позивачу, що підтверджується п. 1 акту повернення предмета лізингу від 20.10.2011 року. Крім того, позивач повідомив відповідача за первісним позовом про односторонню відмову від договору фінансового лізингу листом від 31.10.2011 року № 2011/10-011.
Наявні в матеріалах справи рахунки на оплату та виписки з рахунку свідчать, що виставлені позивачем рахунки не були сплачені відповідачем за первісним позовом в повному обсязі.
Матеріалами справи підтверджується і не спростовано відповідачем за первісним позовом факт наявності прострочення сплати лізингових платежів за договором.
Посилання відповідача за первісним позовом на настання світової фінансової кризи, як на підставу для несплати лізингових платежів, не може вважатися обставиною, яка відповідно до положень законодавства та умов договору є форс-мажорною, а її наявність не звільняє сторону від обов'язку виконувати свої договірні зобов'язання та відповідальності, оскільки світова економічна криза носить загальний характер та стосується обох договірних сторін, а не лише відповідача за первісним позовом. Крім того, відповідач за первісним позовом не надав суду належних та допустимих доказів важкого економічного становища, яке на його думку, негативно вплинуло на виконання зобов'язань за договором в частині сплати лізингових платежів.
В той же час, у постанові Вищого господарського суду України від 07.03.2013 року, якою справу №5011-36/4894-2012 передано на новий розгляд, зазначено, що складовою вимоги про присудження до стягнення лізингових платежів є сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу. Умова про оплату відшкодування вартості предмета лізингу передбачена договором фінансового лізингу і направлена на домовленість сторін про викуп предметів лізингу. Припинення договору фінансового лізингу шляхом відмови від договору позивача, розуміється також як відмова продавця від договору купівлі-продажу. Утримання продавцем як і вимога про оплату частини відшкодування вартості предмету лізингу при відмові від договору, незалежно від правових підстав такої відмови, суперечить законодавчим положенням, зокрема пункту 2 статті 14 Цивільного кодексу України, згідно з яким особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно із ч.1 ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи той факт, що відповідач за первісним позовом фактично користувався предметом лізингу до 20.10.2011 року, а також те, що сам предмет лізингу повернуто позивачеві, у останнього відсутні достатні правові підстави вимагати стягнення з відповідача за первісним позовом частини вартості предмета лізингу. В даному випадку можна стягнути з відповідача за первісним позовом комісію, передбачену договором лізингу, що слугуватиме в свою чергу, платою за фактичне використання предмету лізингу, внаслідок чого відбувалося його зношення.
Судова колегія погоджується із розрахунком позивача за первісним позовом, який міститься в матеріалах справи. При цьому, відповідач за первісним позовом надав свій розрахунок, у якому зазначається про переплату грошових коштів за договором лізингу, з чим судова колегія погодитись не може, виходячи з наступного.
Як вже було встановлено, стягненню з відповідача за первісним позовом підлягають лише кошти, які повинні сплачуватися в якості банківських відсотків і комісії. До 10.01.2011 року розмір таких сплат становив 2 740,82 грн., а з 10.01.2011 року по 20.10.2011 року (до моменту повернення предмету лізингу) - 4 816,96 грн. в місяць.
Враховуючи той факт, що за договором про відступлення права вимоги до позивача за первісним позовом перейшло право замість Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" вимагати від відповідача за первісним позовом сплати грошових коштів, визначених договором фінансового лізингу в сумі 45 448,63 грн. і сторонами не надано суду детального розрахунку саме цих позовних вимог, у господарського суду немає можливості встановити період прострочення і розмір банківських відсотків і комісії за цей період. Відповідно, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач за первісним позовом просить стягнуть за рахунком №7000487/6 від 22 квітня 2011 року 826,56 грн., виходячи із пропорційного розміру двох складових одного платежу в місяць, розмір банківських відсотків і комісії 427,82 грн.; за травень 2011 року розмір банківських відсотків і комісії становить 4 816,96 грн.; за червень 2011 року - 4 816,96 грн.; за липень 2011 року - 4 816,96 грн.; за вересень 2011 року - 4 816,96 грн.; за жовтень 2011 року - 4 816,96 грн.
Таким чином, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом становить 24 512,62 грн.
Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (частина 1 статті 612 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського кодексу України).
Пунктом 8.9. загальних умов договору передбачено, що у разі прострочення сплати платежів за договором фінансового лізингу, лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця пеню, виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на відповідну дату, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір пені становить 1916,18 грн., тому позовні вимоги в цій частині теж підлягають частковому задоволенню.
У зустрічній позовній заяві Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 просить визнати недійсною додаткову угоду №3 та додаткову угоду №4 до договору фінансового лізингу №07000487 від 17.12.2007 року.
Як вже зазначалося, у зв'язку зі зміною власника предмета лізингу 10.01.2011 року між ЗАТ "Єврофінанс", позивачем та відповідачем за зустрічним позовом було укладено додаткові угоди №3 і №4 до договору фінансового лізингу.
10.01.2011 року між ЗАТ "Єврофінанс" та відповідачем за зустрічним позовом було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор (ТОВ "Єврофінанс") відступає, а новий кредитор (відповідач за зустрічним позовом) набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності із положеннями договорів лізингу, перелік яких вказаний у додатку № 1 до даного договору, укладених між первісним кредитором та лізингоодержувачами, згідно додатку № 1 до даного договору.
Отже, за договором про відступлення права вимоги до відповідача за первісним позовом перейшло право замість ЗАТ "Єврофінанс" вимагати від позивача за зустрічним позовом сплати грошових коштів, визначених договором фінансового лізингу № LA 07000487 від 17.12.2007 року.
Крім того, до позивача перейшло право на стягнення штрафних санкцій за порушення вказаного договору, як це передбачено п. 1.3. договору про відступлення права вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України).
10.01.2011 року між ЗАТ "Єврофінанс", позивачем та відповідачем за зустрічним позовом була підписана додаткова угода №3 до договору фінансового лізингу №LA 07000487 від 17.12.2007 р., відповідно до якої всі лізингові платежі по договору №LA 07000487 від 17.12.2007 р. з 10 січня 2011 року підлягають сплаті новому лізингодавцю (відповідачу за зустрічним позовом).
В п. 11 додаткової угоди сторонами внесені зміни в п. 3.4 договору, відповідно щомісячні платежі становлять 9 306, 64 грн.
Сторонами підписаний додаток №4 до додаткової угоди №3, яким погоджено графік щомісячних лізингових платежів в наступному періоді: з 01.01.2011 р. по 19.03.2012 р.
Пунктом 13 додаткової угоди №3 сторони внесли зміни до п. 8.2 додатку №2 до договору та виклали його в новій редакції, згідно з якою лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно договору фінансового лізингу, протягом 5 календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків лізингодавцем, але не пізніше 7 числа кожного місяця шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок позивача.
Позивач за зустрічним позовом зазначає, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора; Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" чітко визначає необхідність наявності у кредитора відповідного статусу фінансової установи для надання послуг фінансового лізингу; юридичні особи, які мають намір надавати фінансові послуги, що відповідно до законодавства потребує набуття ними статусу фінансової установи, можуть надавати ці послуги лише після набуття ними такого статусу в установленому законодавством порядку; за змістом частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним; відповідач не набув права надавати фінансові послуги шляхом отримання лізингових платежів згідно спірних угод.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до частини першою - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.4 ст.179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно із ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Статтею 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, враховуючи норми Закону України "Про фінансовий лізинг", ТОВ "Н - Лізинг" з 10.01.2011 року набуло всіх прав та обов'язків лізингодавця за договором лізингу №07000487 від 17.12.2007 року; хибним є твердження позивача за зустрічним позовом стосовно того, що ТОВ "Н-Лізинг" набув статусу нового лізингодавця відповідно до умов додаткової угоди №3 до договору фінансового лізингу; укладення вказаної додаткової угоди лише засвідчило згоду сторін на подальше виконання всіх зобов'язань, взятих на себе по договору лізингу, один перед одним та затвердження нового графіку сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу; підписанням додаткової угоди №3 до договору фінансового лізингу позивач за зустрічним позовом сам надав згоду на подальше виконання своїх зобов'язань перед новим кредитором, що свідчить про недоцільність посилання позивача за зустрічним позовом на норми статті 515 Цивільного кодексу України; оскільки відповідач за зустрічним позовом набув право власності на предмет лізингу вже на стадії виконання договору фінансового лізингу, у діях останнього відсутні певні ознаки надання послуги з фінансового лізингу, наведені у визначенні поняття, закріпленого пп. 1.3.1. та п. 1.3. Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; оскільки договір уступки права вимоги, у даному випадку, було укладено на стадії виконання договору фінансового лізингу після передачі предмету лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу, слід дійти висновку, що попереднім лізингодавцем вже було надано фінансову послугу відповідачу до моменту укладення договору відступлення права вимоги. У разі ж заміни власника предмету лізингу, права і обов'язки щодо предмету лізингу переходять до нового власника, а у даному випадку до ТОВ "Н - Лізинг"; додаткові угоди №3 і №4 до договору фінансового лізингу не суперечать нормам законодавства, моральним засадам суспільства, а лише спрямовані на внесення певних змін до основного правочину; чинне законодавство не встановлює необхідності наявності будь-яких дозволів або ліцензій для укладення даного виду договорів, що свідчить про правомірність та законність їх укладення; законодавством не передбачено обов'язку наявності певних дозвільних документів у сторін при внесенні змін до договорів та укладенні додаткових угод.
Крім того, у постанові Вищого господарського суду України від 07.03.2013 року, якою справу передано на новий розгляд, зазначено, що колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє посилання заявника касаційної скарги на те, що позивач не міг набути статусу лізингодавця за договором відступлення права вимоги, оскільки не є фінансовою установою як обов'язкова вимога Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зважаючи на те, що сторонами у справі виконувався договір фінансового лізингу, у тому числі лізингоодержувач повернув позивачу предмет лізингу, визнавши відмову від договору позивача правомірною; угода про відступлення права вимоги у судовому порядку не визнана недійсною.
Таким чином, твердження позивача за зустрічним позовом про відсутність у відповідача статусу фінансової установи правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки згідно з положеннями законодавства не є підставою для відмови у стягненні заборгованості зі сплати лізингових платежів, які позивач за зустрічним позовом, відповідно до умов договору, зобов'язався сплачувати. Крім того, фінансовою послугою, відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є операції з фінансовими активами, що здійснюють в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
У відповідності до ч.4 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" суб'єктами лізингу можуть бути: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
З врахуванням наведених положень, фінансовою послугою у правовідносинах з фінансового лізингу є придбання та передання в лізинг предмету лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу.
Договір уступки права вимоги, у даному випадку, укладений на стадії виконання договору фінансового лізингу після передачі предмету лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу, тому слід дійти висновку, що попереднім лізингодавцем вже було надано фінансову послугу позивачу за зустрічним позовом до моменту укладення договору відступлення права вимоги. У разі ж заміни власника, права і обов'язки щодо предмету лізингу переходять до нового власника, а у даному випадку до відповідача за зустрічним позовом, в тому числі право вимагати сплати заборгованості за лізинговими платежами, обумовленими договором, та нарахування відповідних штрафних санкцій.
Таким чином, підписання і укладення додаткових угод №3 і №4 до договору фінансового лізингу відповідають вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, тому вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом першої інстанції обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судом першої інстанції дотримані вимоги ст.49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду м.Києва від 04.07.2013р. у справі №5011-36/4894-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2013 року у справі №5011-36/4894-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи №5011-36/4894-2012 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Дата підписання повного тексту постанови 03.10.2013р.
Головуючий суддя Авдеєв П.В.
Судді Куксов В.В.
Яковлєв М.Л.