Судове рішення #32405876

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 413/12183/12 22-ц/774/2218/К/13


Справа № 0413/12183/2012 Головуючий в суді першої

Провадження №22-ц/774/2218/К/13 інстанції - Водопянов С.М.

Категорія 41 (4) Доповідач - Ляховська І.Є.


Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


25 вересня 2013 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді - Ляховської І.Є.,

суддів - Митрофанової Л.В., Соколан Н.О.,

при секретарі - Кузьміній Н.В.,

за участю: відповідача ОСОБА_2 та її

представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 (третя особа - Жовтневий районний відділ в м. Кривому Розі Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області) про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння дійсним.


В С Т А Н О В И Л А:


У листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, посилаючись на те, що в домоволодінні АДРЕСА_1, яке належить їй на праві власності, зареєстровані відповідачі, які чинять їй перешкоди у продажі вищезазначеного домоволодіння. Уточнивши позовні вимоги, просила суд усунути перешкоди у користуванні домоволодінням шляхом виселення відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_5 та зняття їх з реєстраційного обліку.

У грудні 2012 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6, в якому просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладений між нею як покупцем і ОСОБА_6, який діяв та представляв інтереси ОСОБА_4 як продавця вказаного домоволодіння, посилаючись на те, що згідно розписки від 08.10.2010 року нею було сплачено 10 000 доларів США, що є повною сплатою за спірне домоволодіння,проте ОСОБА_6 ухиляється від укладення нотаріальної угоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 квітня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 107,30грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 та задоволення заявлених нею зустрічних позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції не врахував, що вона надала повну сплату за спірне домоволодіння ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності позивача, проте ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. З серпня 2010 року за свої кошти вона зробила капітальний ремонт будинку, витративши більше 20000грн. Вважає, що суд має визнати договір купівлі-продажу дійсним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що власник домоволодіння АДРЕСА_1 - позивач ОСОБА_4 з метою продажу цього домоволодіння надала відповідачеві за зустрічним позовом ОСОБА_6 довіреність, згідно якої останній мав право продати за ціну та на умовах на його розсуд вказане вище домоволодіння, підписати договір купівлі-продажу та одержати належні ОСОБА_4 гроші за продане вказане нерухоме майно.

Між ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про продаж належного позивачці ОСОБА_4 домоволодіння АДРЕСА_1,, згідно якої ОСОБА_2 надала ОСОБА_7 10000 доларів США як повну сплату за будинок, а ОСОБА_7 написав розписку про отримання коштів, дав згоду на вселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до будинку та їх реєстрацію за вказаною адресою.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та усуваючи їй перешкоди в користуванні власністю, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_5 порушують право власності на домоволодіння, належне позивачці ОСОБА_4, тому підлягають виселенню із зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Колегія суддів не може погодитись з таким рішенням, оскільки воно суперечить нормам матеріального права.

Відповідно до положень ст.. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати,

укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст.. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частиною першою ст.. 383 ЦК передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно зі ст.. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом лише у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 156 ЖК України визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.

Вирішуючи позов про виселення з жилого будинку відповідачів з мотивів захисту права власності на нього позивача, суд першої інстанції не з'ясував правові підстави проживання відповідачів у будинку та наявність передбачених житловим законодавством підстав для виселення, оскільки статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Між тим, як убачається із пояснень сторін та матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вселились у належне позивачці ОСОБА_4 домоволодіння, а ОСОБА_2 була в ньому зареєстрована з дозволу власника будинку ОСОБА_4, від імені якої на підставі виданої позивачкою довіреності діяв ОСОБА_6

Надавши відповідачам право постійного користування спірним житловим приміщенням нарівні з членами своєї сім'ї, ОСОБА_4 фактично визнала за ними речове право - право користування належним їй домоволодінням.

Відповідно до ст. 396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно (зокрема, право користування), має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, тому не може бути виселена або обмежена у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Такі правові підстави та порядок передбачені ст.. 157 ЖК, згідно якої членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

У зв'язку з цим позивачка ОСОБА_4 має право вимагати виселення відповідачів лише з підстав, передбачених частиною першою статті 116 Житлового кодексу, проте такі вимоги нею не заявлені.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статей 71,72,116,156 ЖК; 405 ЦК).

Оскільки судом встановлено, що відповідачі мають право користування належним позивачці домоволодінням, іншого житла не мають, позовні вимоги щодо їх виселення та зняття з реєстрації задоволенню не підлягають.

У зв'язку з цим рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним, то вони є безпідставними, оскільки не спростовують висновків суду в цій частині рішення.

Посилання на повну сплату за спірне домоволодіння, ухилення ОСОБА_6 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинку, проведення капітального ремонту спірного будинку, неузгодженість дій представників позивача ОСОБА_6, який визнав зустрічний позов, та ОСОБА_8, не можуть бути підставою для задоволення зустрічних позовних вимог та визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного у формі розписки від 08 жовтня 2010 року, з підстав, зазначених судом першої інстанції.

У зв'язку з цим рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1, ст.309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -


В И Р І Ш И Л А:


Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 квітня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про зняття ОСОБА_2, ОСОБА_5 з реєстраційного обліку у будинку АДРЕСА_1 та виселення їх із зазначеного домоволодіння скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Повне рішення складено 30 вересня 2013 року

Головуючий: І.Є.Ляховська


Судді: Л.В.Митрофанова


Н.О.Соколан



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація