ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року ( 13 год. 40 хв.)Справа № 2а-0870/2256/11 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Максименко Л.Я.

суддів Киселя Р.В.

Лазаренка М.С.

при секретарі Приймаку Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Мегаполіс» , м. Запоріжжя

до: Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Міжрегіонального головного управління Міндоходів, м. Запоріжжя

за участю прокуратури Запорізької області

про: скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

від позивача: Коваль О.В., довіреність від 03.10.2012

від відповідача: Лисенко О.В., довіреність № 1/10 від 01.07.2013,

Багмет Н.Т., довіреність № 80/10 від 03.09.2013

від прокуратури: Стешенко В.Є., служ.посв. №001906 від 30.08.12

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Мегаполіс» (далі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі № 0001140804/0 від 22.10.2010 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 30 023 122, 50 грн. та № 0001150804/0 від 22.10.2010 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 50 038 538 грн.

В обґрунтування позову товариство посилається на те, що при проведені перевірки, оформленої актом № 385/08-04/25484884 від 04.10.2010, відповідачем були порушені норми п. 8 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», в частині призначення повторної перевірки за періоди, що раніше вже були перевірені. Також зазначає, що товариством не подавались до СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі документи, які стосуються нарахування та сплати податків і зборів та на підставі яких можливо перевірити правомірність відображення у податковій звітності відносини з окремими контрагентами, зокрема, з ТОВ «Інтерком Запоріжжя». З огляду на це, вважає, що провівши документальну перевірку податковий орган досліджував лише документи податкової звітності позивача, що в свою чергу охоплюється поняттям камеральної перевірки. По суті виявлених податковим органом порушень зазначає, що останні ґрунтуються лише на припущеннях посадових осіб, які складали акт перевірки, оскільки факт порушення кримінальної справи та будь-які матеріали що у ній містяться не є самостійним доказом та не можуть засвідчувати будь-яких обставин до вироку суд; пояснення гр. ОСОБА_6 не мають доказової сили при веденні податкового та бухгалтерського обліку, оскільки не можуть впливати на зміст господарських відносин; будь-які порушення чинного законодавства контрагентами платника податків не можуть бути підставою для визначення податкового зобов'язання чи застосування фінансової відповідальності до самого платника податків.

11.09.2013 позивачем подані додаткові пояснення (вх. № 35895) в яких він додатково зазначив, що посилання відповідача в запереченнях на адміністративний позов про порушення позивачем вимог п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» суперечить законодавству та офіційно оприлюдненій позиції центрального органу податкової служби (листи ДПА від 25.05.2001 № 6847/7/15-1117, № 3565/6/15-1116). Зазначає, що у спірній ситуації першою подією було саме отримання ТОВ «ТБ «Мегаполіс» товарів від контрагента та податкової накладної, що засвідчує факт придбання таких товарів, а тому право на податковий кредит виникло до видачі векселів в оплату поставлених товарів. Сам факт емісії векселів в оплату отриманих товарів не вплинув на податковий облік ТОВ «ТБ «Мегаполіс».

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги з підстав, викладених вище, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях від 10.05.2011 вх. № 14953 посилається на те, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ТБ «Мегаполіс» щодо правових відносин з ТОВ «Інтерком Запоріжжя» за період з 01.01.2008 по 30.06.2010, за результатами якої встановлено порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 25 019 269 грн. та Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 20 015 415 грн. Доводи позивача про допущені під час призначення і проведення перевірки порушення вимог законодавства спростовує, зазначаючи про те, що рішення про проведення перевірки оформлено наказом від 17.09.2010 № 1094, виданим на підставі п. 19 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Вказує, що під час проведення перевірки були використана інформація, отримана з податкової звітності позивача, акту планової виїзної перевірки від 16.06.2009 № 2/23-50/25484884 та наданих матеріалів СВ ПМ ДПА у Запорізькій області. Зазначає, що з урахуванням протоколу допиту свідка ОСОБА_6, обвинувального висновку у кримінальній справі № 471001, порушеної відносно гр. ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, перевіркою встановлено відсутність законної господарської діяльності по взаємовідносинам позивача із контрагентом ТОВ «Інтерком Запоріжжя». Первинні документи, якими оформлена господарська операція є незаконними, оскільки не підписувались відповідальною особою ТОВ «Інтерком Запоріжжя», а тому не можуть бути підставою для зменшення валових витрат та відображення податкового кредиту у ТОВ «ТБ «Мегаполіс». Тому, податковий орган, з посиланням на норми ст.ст. 203, 215 та 228 ЦК України дійшов висновку про нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору від 25.02.2009 № 25/03-09К. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

У поясненнях до заперечень від 01.07.2013 вих. № 27/10-010/4 відповідач додатково наголошує на тому, що за умовами укладеного між позивачем та ТОВ «Інтерком Запоріжжя» договору від 25.02.2009 складання ТТН, наявність сертифікату якості та гігієнічного висновку є обов'язковими. Проте, під час перевірки такі документи не надавались. Також зазначає, що проведеними податковим органом заходами з'ясовано, що ТОВ «Інтерком Запоріжжя» не має основних засобів, транспорту, земельних ділянок, кількість робітників зафіксована лише в особі одного керівника - ОСОБА_6 Все це, на думку податкового органу, лише підтверджує відсутність реального характеру операції з поставки товару за договором від 25.02.2009 № 25/02-09К.

За клопотанням представника відповідача у судовому засіданні 11.09.2013, на підставі ст. 55 КАС України, здійснено процесуальне правонаступництво відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Під час розгляду справи по суті представник відповідача підтримав заперечення з підстав викладених вище.

Згідно повідомлення від 12.05.2011 вих. № 05/1-2349-11 до участі у справі вступила прокуратура Запорізької області.

Представник прокуратури в судових засіданнях підтримав заперечення податкового органу.

В судовому засіданні 11.09.2013 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі службових посвідчень та згідно з п. 19 ст. 10, п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», постанови про призначення документальної перевірки СВ ПМ ДПА України у Запорізькій області по кримінальній справі № 561001 від 31.08.2010, наказу № 1094 від 17.09.2010 СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ТБ «Мегаполіс» щодо правових відносин з ТОВ «Інтерком Запоріжжя» за період з 01.01.2008 по 30.06.2010, про що складено акт від 04.10.2010 № 385/08-04/25484884.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТБ «Мегаполіс» вимог:

- п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 25 019 269 грн.;

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 20 015 415 грн., в т.ч. за лютий 2009 року у сумі 17 125 311 грн. та березень 2009 року у сумі 2 890 104 грн.

22.10.2010 СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі, на підставі акту перевірки від 04.10.2010 № 385/08-04/25484884 прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001140804/0 про визначення ТОВ «ТБ «Мегаполіс» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 30 023 122,50 грн., в т.ч. 20 015 415,00 грн. за основним платежем та 10 007 707,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0001150804/0 про визначення ТОВ «ТБ «Мегаполіс» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 50 038 538 грн., в т.ч. 25 019 269 грн. за основним платежем та 25 019 269 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

ТОВ «ТБ «Мегаполіс» оскаржило податкові повідомлення-рішення № 0001150804/0 та № 0001140804/0 від 22.10.2010 в порядку п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», але за наслідками розгляду первинної скарги рішенням СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі від 15.11.2010 № 11683/10/25-016 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

За наслідками звернення із повторною скаргою до ДПА у Запорізькій області, рішенням від 21.01.2011 № 255/10/25-020 було залишено оскаржені податкові повідомлення-рішення без змін, а повторну скаргу без задоволення.

Також, ТОВ «ТБ «Мегаполіс» звернулось із повторною скаргою до ДПА України в порядку п. 56.2 ст. 56 ПК України, але рішенням про результати розгляду повторної скарги від 30.03.2011 № 6209/6/25-0115 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 22.10.2010 № 0001150804/0 та № 0001140804/0 та вимогою про їх скасування, ТОВ «ТБ «Мегаполіс» звернулось до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності на момент проведення перевірки позивача, визначались Законом України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-ХІІ).

Згідно з п. 19 ст. 10 Закону № 509-ХІІ державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, при отриманні органом податкової міліції інформації у випадках, встановлених законом, приймають рішення про проведення позачергової податкової перевірки платника податку без його попереднього попередження, якщо органом податкової міліції отримано інформацію про ухилення такого платника від оподаткування.

Як зазначалося вище, на підставі Постанови про призначення документальної перевірки СВ ПМ ДПА у Запорізькій області по кримінальній справі № 561001 від 31.08.2010, начальником СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі прийнято рішення про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТБ «Мегаполіс», яке оформлено наказом № 1094 від 17.09.2010.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону № 509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Аналіз положень вказаної норми свідчить про те, що законодавець не визначає суб'єкта подачі (надання) документів, які використовуються податковим органом під час перевірки. Як зазначено в акті перевірки від 04.10.2010 № 385/08-04/25484884 податковим органом були використані наступні джерела інформації: акт про результати планової виїзної перевірки від 16.06.2009 № 2/23-50/25484884, матеріали, надані СВ ПМ ДПА у Запорізькій області, автоматизовані системи співставлення податкової звітності ДПА України тощо. Використання вказаних документів чинним на той час законодавством не заборонялось.

Також, суд вважає необґрунтованим твердження позивача про допущене з боку податкового органу порушення законодавства в частині проведення повторних перевірок, оскільки законодавчі обмеження стосувались лише виїзних перевірок. В даному ж випадку, була проведена невиїзна перевірка, стосовно якої законодавством не встановлено ані підстав для проведення, ані обмежень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що проведена СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі перевірка ТОВ «ТБ «Мегаполіс», оформлена актом від 04.10.2010 № 385/08-04/25484884, здійснена з дотриманням вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

По суті виявлених перевіркою порушень суд зазначає таке.

ТОВ «ТБ «Мегаполіс» зареєстровано відділом реєстрації та єдиного реєстру Заводської районної ради від 10.06.1998 № 321 (номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 11031200000008000) та на дату підписання акту перебувало на обліку в СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі.

25.02.2009 між ТОВ «Інтерком Запоріжжя» (постачальник) та ТОВ «ТБ «Мегаполіс» (покупець) укладено договір поставки № 25/02-09К, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця ковпачок алюмінієвий з дозатором із взпіненого поліетилену згідно доданих до договору специфікацій, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах вказаного договору.

До договору сторони склали наступні специфікації: № 1 від 25.02.2009, №№ 2-5 від 26.02.2009, №№ 6-12 від 27.02.2009, №№ 13-18 від 28.02.2009.

Угода документально оформлена наступними документами:

- виписані постачальником рахунки-фактури № 1-К від 25.02.2009, № 2/К від 26.02.2009, № 3/К від 26.02.2009, № 4/К від 26.02.2009, № 5/К від 26.02.2009, № 6/К від 27.02.2009, № 7/К від 27.02.2009, № 8/К від 27.02.2009, № 9/К від 27.02.2009, № 10/К від 27.02.2009, № 11/К від 27.02.2009, № 12/К від 27.02.2009, № 13/К від 28.02.2009, № 14/К від 28.02.2009, № 15/К від 28.02.2009, № 16/К від 28.02.2009, № 17/К від 28.02.2009, № 18/К від 28.02.2009;

- складені видаткові накладні № РН-1/К від 25.02.2009 на суму 5 780 208,00грн., № РН-2/К від 26.02.2009 на суму 8 670 312,00 грн., № РН-3/К від 26.02.2009 на суму 8 092 291,20 грн., № РН-4/К від 26.02.2009 на суму 8 670 312,00 грн., № РН-5/К від 26.02.2009 на суму 11 560 416,00 грн., № РН-6/К від 27.02.2009 на суму 5 780 208 грн., № РН-7/К від 27.02.2009 на суму 4 335 156,00 грн., № РН-8/К від 27.02.2009 на суму 9 248 332,80 грн., № РН-9/К від 27.02.2009 на суму 9 248 332,80 грн., № РН-10/К від 27.02.2009 на суму 11 560 416,00 грн., № РН-11/К від 27.02.2009 на суму 5 780 208,00 грн., № РН-12/К від 27.02.2009 на суму 3 757 135,20 грн., № РН-13/К від 28.02.2009 на суму 8 092 291,20 грн., № РН-14/К від 28.02.2009 на суму 4 335 156,00 грн., № РН-15/К від 28.02.2009 на суму 1 445 052,00 грн.;

- виписані податкові накладні: № 1 від 25.02.2009, №№ 2-5 від 26.02.2009, №№ 6-12 від 27.02.2009, №№ 13-18 від 28.02.2009.

Розрахунки між сторонами угоди проведені шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника в сумі 3 602 641,51 грн. та у вексельній формі на суму 116 489 850,00 грн. (акти прийому-передачі векселів від 02.03.2009, від 01.06.2009, від 25.06.2009).

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон України № 334/94-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.2 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена

правилами ведення податкового обліку.

З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом - Закон України № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Представником позивача надані та долучені судом до матеріалів справи первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, докази часткової оплати товару на підставі яких у податковому обліку відображені відповідні суми валових витрат та формування податкового кредиту з ПДВ.

Проте, відносно документів, якими оформлені господарські операції між позивачем та його контрагентами, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вирішуючи питання про фактичне здійснення сторонами господарської операції з поставки товару суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1.2 Договору № 25/02-09К від 25.02.2009, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтерком Запоріжжя», постачальник зобов'язаний передати покупцю разом із кожною партією товару, що поставляється: сертифікати якості, гігієнічний висновок, товаросупровідні документи.

Також, згідно з п. 2.3 Договору товар, що поставляється, повинен відповідати затвердженим обома сторонами кресленням та ескізам, бланку узгодження, вимогам ТУ підприємства-виробника, що підтверджується сертифікатом якості та гігієнічним висновком.

Вищеперелічені документи суду не надані. Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що вони ймовірніше за все складались, однак у зв'язку із неодноразовими виїмками документів по підприємству втрачені.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст.315 розділу 4.2 «Бухгалтерський облік та звітність» Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, затвердженого наказом Головного архівного управління при КМУ від 20.07.1998, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку ТМЦ, авансові звіти тощо) зберігаються три роки, за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства.

Аналогічні положення містяться наразі в п. 44.4 ст. 44 ПК України.

Також п. 44.5 ст. 44 ПК України передбачено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Таким чином, посилання представника позивача на те, що наразі відсутня можливість надати документи у зв'язку із їх втратою суд вважає законодавчо необґрунтованими.

Крім того, умовами договору поставки № 25/02-09К від 25.02.2009 визначено, що поставка товару здійснюється транспортом за рахунок постачальника окремими партіями у відповідності з поданими покупцем заявками на поставку товару (п. 3.1 Договору). Датою поставки є дата передачі товару покупцю в місці поставки та підписання товаросупровідних документів на відповідну партію товару (п. 3.3 Договору).

Згідно довідки ВРЕР № 1 УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області від. 17.05.2013 № 10/13-611 за ТОВ «Інтерком Запоріжжя» транспортні засоби не реєструвались.

Відповідно до ч. 3 ст. 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно положень Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 № 401 та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, основним документом на перевезення вантажів та списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку є, зокрема, товарно-транспортна накладна.

Згідно п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно- транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Також, відповідно до п. 6.3 та 6.4 Договору поставки № 25/02-09К від 25.02.2009 покупець має приймати придбаний товар за кількістю та якістю згідно з Інструкціями № П-6 та П-7, які в свою чергу передбачають наявність товарно-транспортної накладної (коносаменту тощо).

Тобто, як і за умовами укладеного між позивачем та ТОВ «Інтерком Запоріжжя» договору, так і згідно вимог чинного законодавства, складання товарно-транспортних накладних в даному випадку є обов'язковим.

Аналогічну позицію займає Вищий адміністративний суд у справах №К/9991/50493/12 від 22.10.2012, № К-28242/10 від 24.10.2012.

Однак, суду такі документи позивачем не надані, перевіркою також не встановлені.

Крім того, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2013 у даній справі було зобов'язано позивача надати документальне підтвердження оприбуткування придбаного товару на підприємстві (прибуткові ордери, картки складського обліку тощо), а також докази його руху на підприємстві (списання на виробництво, подальша реалізація тощо).

В судовому засіданні представник позивача вказав на те, що надати документи про оприбуткування товару та його рух на підприємстві не має можливості.

Також, слід зазначити, що згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Пунктом 2 Порядку визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість).

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Із долучених до справи копій податкових накладних, виписаних ТОВ «Інтерком Запоріжжя» за договором № 25/02-09К від 25.02.2009 вбачається, що підписані вони ОСОБА_6

Згідно п. 1.1 Статуту ТОВ «Інтерком Запоріжжя» ОСОБА_6 є єдиним учасником (засновником) товариства.

Згідно пояснень ОСОБА_6 від 08.07.2009, наданих начальнику ДОПМ СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі полковнику податкової міліції Стаднику А.Г. та протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 27.06.2010 останній вказав на те, що про діяльність ТОВ «Інтерком Запоріжжя» пояснити нічого не може, оскільки будь-якого відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного товариства не має, діяльність від імені товариства ніколи не вів, договори не укладав.

Таким чином, суд вважає, що податкові накладні ТОВ «Інтерком Запоріжжя», які стали підставою для формування ТОВ «ТБ «Мегаполіс» податкового кредиту, підписані невідомими особами, від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Інтерком Запоріжжя», не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які підтверджують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 05.03.2012.

Посилання позивача на те, що податковим органом висновок про нікчемність правочинів зроблений лише на підставі пояснень гр. ОСОБА_6, наданих у рамках кримінальної справи, суд вважає безпідставним, оскільки таке обґрунтування було однією із складових елементів у доведенні правової позиції податкового органу.

Долученими до справи документами, зокрема відповідями реєструючи органів, також підтверджується, що ТОВ «Інтерком Запоріжжя» не мало власних основних фондів, земельних ділянок, відсутні були і трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Тобто, ТОВ «Інтерком Запоріжжя» не мало власних матеріально-технічних та трудових ресурсів для виготовлення та постачання ТОВ «ТБ «Мегаполіс» алюмінієвих ковпачків з дозатором у заявлених обсягах та характеристиках.

На запитання суду чи відомо хто був виробником придбаного позивачем товару, представник товариства відповів що у нього така інформація відсутня.

З приводу цього суд зазначає, що відповідно до умови п. п. 7.2, 7.3 договору від 25.02.2009, товар мав поставлятися в поліетиленових мішках, запакованих у картонні коробки. Кожна коробка з товаром повинна мати маркування: найменування виробника, найменування товару, характеристику товару, кількість товару у коробці, номер зміни та дату виробництва тощо.

Тобто, з умов договору вбачається, що наявність такої інформації та її обов'язковість визначена самими сторонами, а тому її відсутність ставить під сумнів фактичне здійснення такої господарської операції.

Отже, враховуючи відсутність документів, складання яких передбачено умовами договору від 25.02.2009, у сукупності із обставинами діяльності як позивача так і ТОВ «Інтерком Запоріжжя» та іншими докази, суд приходить до висновку про відсутність реального характеру операції з поставки товару.

Посилання позивача на висновки судово-економічної експертизи № 1343 від 22.02.2011 суд дослідивши, до уваги не приймає, оскільки до компетенції експерта не входить надання правової оцінки як самим первинним документам так і операціям, на підтвердження яких вони складені.

Щодо нормативного обґрунтування висновків податкового органу, викладеного в акті перевірки суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Провочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

При цьому, акт перевірки не може доводити умислу позивача на порушення публічного порядку.

В той же час, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Однак, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Установлення факту недійсності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що товар придбавався у ТОВ «Інтерком Запоріжжя» з метою подальшої реалізації.

Однак, як зазначалося вище, позивач не надав суду в повному обсязі докази, які б підтверджували подальшу реалізацію чи використання у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ «Інтерком Запоріжжя» товару. Так, зокрема, відсутність оборотно-сальдових відомостей чи інших документів, що підтверджують руху товару встановити те, чи дійсно придбаний ковпачок був реалізований саме на адресу ДП «Імідж Холдинг» АК «Імідж Холдинг АпС», або будь-якому іншому контрагенту не виявляється можливим.

Крім того, наявні у матеріалах справи видаткові накладні на реалізацію ТОВ «ТБ «Мегаполіс» на адресу ДП «Імідж Холдинг» АК «Імідж Холдинг АпС» ковпачка алюмінієвого з дозатором свідчать про вчинення поставки на значно менший обсяг, ніж було закуплено у постачальника такого товару.

Відомості про залишки придбаного товару на складі чи реалізацію іншим платника до справи не надано.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що позивачем також не доведено факт використання придбаного товару у господарській діяльності.

Суд наголошує на тому, що з метою дотримання принципу офіційного з'ясування обставин у справі, повного та всебічного дослідження доказів суд визнав за можливе прийняти до уваги не тільки ті обставини та докази, що зазначені податковим органом в акті перевірки, а й додаткові документи, що не були предметом дослідження податкового органу.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Долучені до справи докази в повній мірі підтверджують правомірність висновків СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі щодо порушення ТОВ «ТБ «Мегаполіс» вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2010 № 0001150804/0 та № 0001140804/0 у суду відсутні.

З огляду на це, у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ «Мегаполіс» слід відмовити повністю.

Щодо виказаної представником позивача у судовому засіданні 11.09.2013 тези про необхідність винесення судом окремої ухвали у справі слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Розглянувши справу по суті, суд не вбачає підстав для використання свого права та винесення у справі окремої ухвали.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Мегаполіс» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Міжрегіонального головного управління Міндоходів за участю прокуратури Запорізької області про скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Л.Я. Максименко

судді Р.В. Кисіль

М.С. Лазаренко