ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року 16:45Справа № 808/6589/13-а м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.,

при секретарі судового засідання Приймаку Є.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою:ОСОБА_1 та ОСОБА_2, м. Запоріжжя

до відповідача 1:Державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_3, м. Запоріжжя

відповідача 2: Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, м. Запоріжжя

про:визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

за участю:

від позивачів:ОСОБА_4, довіреність від 01.08.2012

від відповідача 1:не з'явився

від відповідача 2:Єльцов П.В., довіреність № 02-02-04/697;

Кохановська О.І., довіреність № 02-02-31/878 від 18.09.2013

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі-позивачі) звернулись із адміністративним позовом до Державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_3 (далі-відповідач 1) та Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області (далі-відповідач 2), в якому позивачі просять суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_3 №1725049 від 17 квітня 2013 року про відмову у реєстрації права власності; зобов'язати реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції зареєструвати за позивачами право власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову посилаються на те, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях та не містить конкретної причини та обставин, які стали підставою для відмови, а також який із поданих документів не відповідає вимогам або не дає змоги встановити відповідність заявлених прав. Вказують, що в рішенні зазначається про неможливість реєстрації через відсутність державної реєстрації права власності за попереднім право набувачем. Але, серед переліку документів, які необхідно подавати до реєстраційної служби для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відсутні документи, про необхідність яких державний реєстратор посилається у рішенні. Позивачі стверджують, що попередній власник взагалі не мав обов'язку здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки ЦК УРСР 1963 року передбачав реєстрацію у виконавчому комітеті тільки житлового будинку. В даному ж випадку, об'єкт є нежитловою будівлею, яка реєстрації не підлягала.

В судовому засіданні представник позивачів підтримав вимоги з підстав, викладених вище.

Відповідач 1 у судове засідання не з'явився. Представники відповідача 2 повідомили суду, що Державний реєстратор реєстраційної служби ЗМУЮ Запорізької області ОСОБА_3 звільнилась.

Відповідач 2 позов не визнав, у письмових запереченнях посилається на те, що відповідно до. п.10 ст. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №703, державна реєстрація прав власності проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Надане на реєстрацію рішення суду право власності не визнає, а отже не може бути підставою для проведення державної реєстрації. Вказує, що за матеріалами інвентаризаційно-реєстраційної справи право власності на ремонтно-механічну майстерню літ.А, А-2 за адресою: АДРЕСА_1 взагалі не зареєстровано. Тому вважає, що ТОВ «Ремонтно-монтажне спеціалізоване підприємство «Газоочистка» не є власником зазначеного нерухомого майна, а тому не могло передати на нього право власності позивачам у справі. Також зазначає, що надане до заяви позивачів рішення суду винесено лише стосовно ОСОБА_1 Мови про іншого співвласника взагалі немає. З огляду на це, вважає, що державний реєстратор, керуючись вимогами п. 5 ч. 1 ст. 24 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", мав всі підстави для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав на ремонтно-механічну майстерню літ. А, А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники відповідача 2 у судовому засіданні підтримали заперечення з підстав, викладених вище.

У судовому засіданні 25.09.2013 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи суд встановив.

02.04.2013 представник позивачів ОСОБА_4 звернувся до Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області із заявою про державну реєстрацію права власності на ремонтно-механічну майстерню літ. А,А-2, розташовану у АДРЕСА_1.

Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_3 від 17.04.2013 № 1725049 на підставі ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у державній реєстрації права власності на ремонтно-механічну майстерню літ. А,А-2, розташовану у АДРЕСА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_3 від 17.04.2013 № 1725049, позивачі звернулись до суду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, заслухавши представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації та їх обтяжень визначаються Законом України №1952-IV від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952- IV).

Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 1952- IV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 1952- IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Як зазначено у ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Як зазначалося вище, представником позивачів було подано до реєструючого органу заяву про реєстрацію за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення, розташоване у АДРЕСА_1. До заяви додані: договір купівлі-продажу б/н від 09.07.2010, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.10.2010 №2-7701/2010, технічний паспорт на об'єкт б/н від 05.05.1999, виданий ОПЗМБТІ. Тобто, позивачі просили здійснити реєстрацію права власності на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2010, а не рішення суду, як на це посилається відповідач 2 у запереченнях.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону № 1952- IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до приписів частини 4 статті 15 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Частиною 13 цієї ж статті визначено, що Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Порядок).

Пунктом 16 Порядку передбачено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до пункту 23 Порядку державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вичерпний перелік підстав, для відмови у державній реєстрації прав визначений статтею 24 Закону.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 Закону відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Так, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952- IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подани документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документом, що їх посвідчують.

Отже, зміст вказаної норми містить два порушення, а саме: 1) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 2) не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому, опис причиної відмови має бути зроблений державним реєстратором максимально чітко та зрозуміло. Так, якщо це невідповідність поданих документів, то який з документів та якій нормі законодавства не відповідає; якщо ж неможливість встановлення заявлених прав- зазначення обставин та аналіз документів з яких не виявляється можливим підтвердити заявлені права.

В оскаржуваному рішенні, державний реєстратор послався на те, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Вказує, що за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 09.07.2010, який було визнано дійсним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.10.2010 №2-770/2010, ТОВ «Ремонтно-монтажне спеціалізоване підприємство «Газоочистка» передало у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ремонтно механічну майстерню літ. «А», «А-2», що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Однак, виходячи зі службової записки від 17.04.2013 №76/04 власник зазначеного майна відсутній, а користувачем визначено ТОВ «Ремонтно-монтажне спеціалізоване підприємство «Газоочистка». Державний реєстратор зазначає, що проведення державної реєстрації права власності на ремонтно механічну майстерню літ. «А», «А-2», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є неможливим через відсутність державної реєстрації права власності за попереднім правонабувачем.

Тобто, з викладеного мотивування відмови взагалі не зрозуміло, що саме стало підставою для прийняття реєстратором оскаржуваного рішення - чи то невідповідність документів вимогам законодавства, чи то неможливість встановлення заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Посилання реєстратора на те, що реєстрація права власності за позивачами неможлива з огляду на відсутність державної реєстрації права власності за попереднім право набувачем є безпідставним, оскільки відмова з таких підстав можлива лише для реєстрації похідних від права власності речових прав (п. 5-2 ч. 1 ст. 24 Закону).

Твердження представників відповідача 2 в судовому засіданні проте, що підставою для відмови стали: невідповідність договору купівлі-продажу вимогам чинного законодавства; неможливість підтвердження поданими документами заявлених прав, оскільки рішення суду не встановлює права власності, - суд до уваги не приймає, оскільки це є лише тлумачення певними посадовими особами суб'єкта владних повноважень оскаржуваного рішення. Враховуючи те, що відповідач 1 безпосередньо в судове засідання не з'явився, відзив не направив, то суд не має можливості встановити реальні мотиви та підстави, які були покладені в основу рішення від 17.04.2013 № 1725049.

Отже, розглянувши заяву позивачів, реєстратор, в порушення вимог чинного законодавства, не обґрунтував причину такої відмови та підставу для прийняття такого рішення, що в свою чергу унеможливлює оцінку судом існування таких підстав та обґрунтованість прийнятого рішення.

Таким чином, оскаржуване рішення за своїм змістом не відповідає встановленим вимогам Закону.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що Державний реєстратор реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_3 при прийняті оскаржуваного рішення припустилась порушень вимог чинного законодавства, а тому рішення від 17.04.2013 № 1725049 щодо відмови у державній реєстрації прав є протиправним та підлягає скасуванню, а вимоги позивачів в цій частині задоволенню.

В задоволенні позову щодо зобов'язання відповідача 2 зареєструвати за позивачами право власності на об'єкт нерухомості розташований за адресою АДРЕСА_1, слід відмовити, оскільки суд не може перебирати на себе повноваження реєструючого органу і давати оцінку повноті та відповідності документів, які подавались позивачем для реєстрації, перш ніж це зробить сам реєстратор. Як зазначалося вище, реєстратор таку оцінку документам не дав, а саме не зазначив конкретної підстави для відмови у реєстрації права власності.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Тому суд вважає, що скасувавши рішення реєстратора суд не захистить в повній мірі права позивачів, оскільки заява так і залишилась не вирішеною належним чином по суті.

З огляду на це, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 2 розглянути заяву позивачів від 02.04.2013 за реєстраційним № 674784 з урахуванням вимог постанови суду по даній справі та прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_3 та Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_3 від 17.04.2013 № 1725049 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов'язати Реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції Запорізької області розглянути заяву позивачів від 02.04.2013 за реєстраційним № 674784 з урахуванням вимог постанови суду по даній справі.

В іншій частині позову відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17,20 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко