КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________

01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

19.11.08 р.                                                                                          № 20/54          

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді:                    Разіної Т. І (доповідач по справі),

суддів:

                                                  Агрикової  О.В.

                                                  Чорногуза М. Г.

за участю представників сторін:

від позивача:  не з’явився

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський комбінат будівельних матеріалів»на рішення господарського суду Полтавської області від 24.07.2008 року у справі № 20/54

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Експосервіс плюс», м. Полтава,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський комбінат будівельних матеріалів», с. Засулля Лубенського району Полтавської області

про стягнення 24861 грн. 34 коп. заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

          Із матеріалів справи вбачається, що 04  березня 2008 року  товариство з обмеженою відповідальністю «Експосервіс плюс»  звернулось з позовом до господарського суду Полтавської області про стягнення з   товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський комбінат будівельних матеріалів» заборгованості, а саме –21823 грн. 34 коп.   в рахунок погашення заборгованості за відпущені товари, пеню за порушення строків оплати в сумі 3038 грн. та судові витрати по справі.

Вимоги позивач обґрунтував  порушенням відповідачем умов укладеного 10  травня  2007 року договору № 08/10  поставки на умовах відстрочення платежу в частині розрахунків.

          Господарський суд Полтавської області  19.03.08  прийняв позовну заяву до розгляду та виніс ухвалу про порушення    провадження у справі, призначивши справу  до розгляду на 07.03.2008 року.

          Рішенням господарського суду  Полтавської області  від 24.07.2008 року у даній справі  (суддя Тимченко Б.П.)  позовні вимоги  товариства з обмеженою відповідальністю  «Експосервіс плюс» задоволено. Стягнуто з  відповідача на користь позивача 21823 грн. 34 коп.   в рахунок погашення заборгованості за відпущені товари, пеню за порушення строків оплати в сумі 3038 грн. та судові витрати по справі.

          Рішення  суду першої інстанції  мотивовано фактом неналежного виконання  відповідачем своїх зобов’язань за договором року договору № 08/10  поставки на умовах відстрочення платежу в частині розрахунків, ст.ст.  526, 611,624, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.  193, 265  Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з  рішенням  господарського суду Полтавської області,  представник відповідача звернувся до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою  без номера і дати (вхідний № 1679-20/54) від 19.09.08, якою просить апеляційний суд  скасувати рішення господарського суду Полтавської області  від 24 липня 2008 року та прийняти нове рішення,  яким  відмовити  товариству з обмеженою відповідальністю «Експосервіс плюс» у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги  відповідач посилається на те, що господарським судом Полтавської області  порушено ст. 87 ГПК України в частині направлення рішення. Порушення  господарським судом Полтавської області норм матеріального права апелянт не зазначив.

Позивач скористався наданим йому правом та надав  відзив на апеляційну скаргу.   Вказує, що  апелянтом не зазначені норми матеріального та процесуального права, які, на його думку, порушив суд першої інстанції при винесенні рішення.  Представник позивача просить апеляційний  суд рішення господарського суду Полтавської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник  позивача   в судовому засіданні 05.11.08 доводи  проти  заявленої апеляційної скарги, викладені у відзиві, підтримав.

Сторони належним чином були  повідомлені  судом про час і місце розгляду справи.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення  представника  позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський комбінат  будівельних матеріалів»  на рішення  господарського суду Полтавської області від 24.07.08 року  не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Цивільні  обов'язки  виконуються  у  межах,   встановлених договором або актом цивільного законодавства (п. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  Підставою  виникнення цивільних прав і обов’язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі  збитків  та інші способи відшкодування майнової шкоди, є зобов’язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (ст. 16 Цивільного кодексу України).

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як зазначається в частині першій ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Із матеріалів справи вбачається, що  між сторонами 10 травня  2007 року був укладений  та підписаний договір № 08/10  поставки на умовах відстрочення платежу.

Договір діє з моменту його підписання обома сторонами до 31 грудня 2007 року, а в частині проведення   оплати  за поставлений товар –до моменту оплати  отриманого товару,  включаючи штрафні санкції  (п. 9.1. договору).

Представники сторін підтвердили, що вказаний договір в  судовому порядку недійсним не визнавався.

          Доказів в розумінні ст. 36 ГПК України, які б свідчили, що вказаний договір є підробленим  відповідач не надав суду.

Відповідно до ст. 712 ЦК України  за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки)  товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності  або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується  прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому колегія апеляційного господарського суду враховує, що належне виконання зобов’язання –це виконання зобов’язання належними суб’єктами, в належному місці, в належний строк, належним предметом та у належний спосіб. Зобов’язання є належно виконано при дотриманні усіх зазначених складових цього принципу.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 3.6. договору сторони встановили умові оплати -  відстрочення платежу на 10 банківських днів з моменту передачі  товару.

Із  матеріалів справи вбачається, що  позивач договірні зобов’язання  виконав, поставивши відповідачу товар на суму 21823 грн. 34 коп.,  що підтверджується копіями  видаткових накладних та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 10-61 том 1).

Ксерокопії  довіреностей відповідає оригіналам, які були оглянуті колегією суддів в судовому засіданні 05.11.2008 року.

Відповідач договірні зобов’язання  щодо  оплати товару  не виконав,   доказів  перерахування  позивачу коштів   за отриманий товар суду першої інстанції не надав.

Як вбачається із матеріалів справи, факт отримання покупцем товару підтверджується підписом представника відповідача на видаткових накладних  на підставі виданих  довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до  частини першої статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року N 996-XIV (із змінами  і доповненнями) підставою   для   бухгалтерського   обліку   господарських операцій  є  первинні  документи,  які  фіксують  факти здійснення господарських операцій.  Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції,  а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.  Для контролю та  впорядкування оброблення   даних   на   підставі   первинних  документів  можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні  та  зведені  облікові  документи   повинні мати такий обов'язковий реквізит як   особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

Колегія суддів зазначає, що фактичні дії сторін свідчать про існування між сторонами відносин купівлі-продажу, в результаті чого у відповідача виникли грошові зобов’язання –зобов'язання по сплаті вартості отриманого товару на умовах відстрочки платежу.

Матеріалами справи підтверджується наявність  у діях сторін  волевиявлення на встановлення правовідносин безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Правові наслідки  порушення  зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, згідно  з якою, зокрема, сторона, яка неналежним чином  виконала зобов’язання, сплачує неустойку.

Пунктом 6.2.   договору  з урахуванням протоколу розбіжностей, який підписаний сторонами (а.с. 9 том 1) сторони обумовили, що у випадку  порушення строків оплати постачальник має право вимагати сплати пені в  розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день  прострочення виконання.

Частиною першою статті 548  ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено  договором або законом.

Вказана норма кореспондується з   частиною четвертою статті  179 Господарського кодексу України, якою  закріплено, що  при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати  зміст договору  на основі: вільного волевиявлення, коли сторони  мають право  погоджувати на свій розсуд  будь-які умови договору,  що не суперечать законодавству.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення   пені за несвоєчасний розрахунок,  місцевий суд  правомірно виходив з того, що ця санкція  та її розмір встановлений договором  № 08/10 поставки  на умовах відстрочення платежу від 10  травня 2006 року.

Оскаржуючи судове рішення,  заявник посилається на те, що суд порушив норми процесуального права, а саме ст. 87 ГПК України.  

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів не направлення копії рішення стороні у справі.  Однак, згідно штампу на зворотній стороні  рішення  відправлено сторонам 05.09.08 та отримане стороною 04.09.08, що є порушенням  ст.  87 ГПК України.

Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення»із змінами і доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, на підставі наявних в справі матеріалів та отриманих від сторін в процесі апеляційного провадження пояснень, прийшла до висновку що відповідно до ст. 43 ГПК України суд першої інстанції повно і всебічно дослідив подані сторонами докази у їх сукупності з матеріалами справи, дав їм вірну правову оцінку, на підставі чого виніс законне і обґрунтоване рішення, яке повністю відповідає вимогам чинного законодавства, підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачається, а тому апеляційна скарга  товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський комбінат будівельних матеріалів»задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу  України  судові витрати   покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.  99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу  України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський комбінат будівельних матеріалів»на рішення господарського суду Полтавської області від 24.07.2008 року у справі № 20/54  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області  від 24.07.2008 року     у справі № 20/54 залишити без змін.

Матеріали справи №  20/54  повернути до господарського суду Полтавської  області.

Головуючий суддя:                                                                      Разіна Т. І

Судді:

                                                                                                    Агрикова  О.В.

                                                                                                    Чорногуз М. Г.

Дата відправки  21.11.08