ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 30/540-31/290 | 10.09.08 |
Справа № 30/540-31/290 | 10.09.2008р. |
За позовом Відкритого акціонерного товариства „Харцизький трубний завод”,
м. Харцизьк
До Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, м. Київ
Третя особа Спільне українсько-американське підприємство „Ірен”, смт. Таірово
Про стягнення 2 995 791,42 грн. збитків
Суддя Н.І.Качан
Представники:
Від позивача Гайфутдінов О.Р.- пред. за довір.
Від відповідача Лябах О.О.- пред. за довір.
Від третьої особи не з’явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся з позовом про стягнення збитків у розмірі 2 995 792,42 грн. завданих неналежним виконанням умов Договору інвестування № 46/97 від 11.06.1997р.
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ващенко Т. М.) від 29.03.2007 р. у справі №30/540 позовні вимоги Позивача було задоволено повністю, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 995 791, 42 грн. збитків.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007 р. у справі №30/540 рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2007 р. у справі №30/540 було залишено без змін, а апеляційну скаргу Відповідача –без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2008 р. у справі №30/540 було частково задоволено касаційне подання Заступника Генерального прокурора України у інтересах держави в особі Відповідача та скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007 р. у справі №30/540, а справу №30/540 –направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2008 р. справі №30/540 було присвоєно №31/290 та призначено її до розгляду на 27.08.2008р.
Позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що між ним, Відповідачем та третьою особою у 1997 році було укладено договір про інвестування засобів на будівництва житла для військовослужбовців. У рамках зазначеного договору Позивачем було передано Відповідачу векселі на загальну суму 50 млн. грн.
У 1998 році Відповідачем було повернуто Позивачу векселі на суму 40 млн. грн. та 2 млн. грн. відповідно.
За договором між Позивачем та третьою особою Позивачем у рахунок забезпечення матеріальними активами вказаних вище векселів було здійснено поставку труб на загальну суму 7 598 837, 86 грн.
Відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв станом на 2002 рік, підприємства мали право на зменшення своїх податкових зобов‘язань з сплати податку на прибуток на суму вартості матеріальних активів, що інвестувалися ними у будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей.
Позивач звернувся до Відповідача з відповідним листом, у якому просив останнього видати йому довідку за формою Ф2 про підтвердження інвестування у будівництво житла для військовослужбовців на суму 2 995 791, 42 грн. для зменшення ним своїх податкових зобов‘язань з сплати податку на прибуток.
Відповідачем зазначену довідку видано Позивачу не було, у зв‘язку з чим, останній, за його твердженням, був позбавлений можливості використати надане йому законом право на зменшення податкового зобов‘язання, та змушений був включити суму грошових коштів у 2 995 791, 42 грн. до складу валового доходу та сплатити відповідну суму грошових коштів до державного бюджету у якості податкового зобов‘язання з податку на прибуток.
Позивач вважає, що зазначеними діями Відповідача було порушено його права та законні інтереси у вигляді заподіяння збитків на суму 2 995 791, 42 грн. Тому Позивач просив суд стягнути з Відповідача зазначені збитки .
У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечив та надав до суду відзив на позов, яким просив суд відмовити позивачу у позові з огляду на його безпідставність. У відзиві Відповідач вказував на те, що третьою особою не було виконано своїх зобов’язань щодо передачі житла Відповідачу, а тому вина Відповідача щодо виникненні податкового боргу Позивача на суму 2 995 791,41 грн. відсутня.
Відповідно до норм законодавства України, яке діяло на момент звернення Позивача щодо видачі відповідної довідки, видача такої довідки інвесторам могла бути вчинена лише щодо фактично здійснених інвестицій, тобто, інвестицій, за якими було побудовано житло для військовослужбовців та членів їх сімей. Датою завершення будівництва такого житла вважається дата його передачі замовнику.
Оскільки третьою особою не було виконано зобов‘язання за договором та не було передано Відповідачу відповідне житло, то Відповідач не мав правових підстав та права законним способом видати Позивачу вказані вище довідки про інвестування.
Посилаючись на відсутність вини та виходячи з норм чинного законодавства, відповідач зазначає ,що відповідальність за заподіяння таких збитків не може бути покладена на нього .Тому Відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи, який був належним чином повідомлений про час та місце судового процесу, представників у судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив, пояснення на позов не надав, позовну вимогу по суті і розміру у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.
Представник позивача заявив письмове клопотання, відповідно до ст. 75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності третьої особи, посилаючись на неявку його до суду. Відповідач не заперечував проти задоволення клопотання .
Особи, які беруть участь у справі визнаються повідомленими про судовий розгляд господарського спору оскільки ухвала про призначення судового розгляду надсилалась за юридичною адресою сторін і зокрема третьої особи.
Третя особа клопотань про відкладення розгляду спору та наявність у нього поважних причини щодо неявки у судове засідання не повідомила, що дає підстави визнати причини її неявки до суду неповажними.
Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання представника позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників третьої особи за наявними у справі доказами та матеріалами.
Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складався протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Розглянувши подані по справі документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
11.06.97 р. між Відповідачем (Замовник) та Позивачем (Інвестор), а також третьою особою було укладено Договір № 46/97 про інвестування засобів на будівництво житла МНС для військовослужбовців та членів їх сімей (надалі –«Договір»).
У відповідності до п. п. 2.1.1, 3.2.3 Договору та п. 1 Додатку № 1 до Договору Позивачем було здійснено інвестування будівництва шляхом передачі цінних паперів Відповідачу векселів, емітованих третьою особою на загальну суму 50 000 000,00 (п‘ятдесят мільйонів) грн.
Факт передачі векселів Відповідачу підтверджений актом приймання –передачі векселів від третьої особи позивачу від 18.06.97 р. та актом приймання –передачі векселів від Позивача до Відповідача від 18.06.97 р.
Зазначені векселя на загальну суму 50 000 000,00 грн. були отримані Відповідачем від Позивача на умовах використання їх для фінансування будівництва та придбання житла для військовослужбовців та їх сімей.
За твердженням Позивача Відповідачем було видано довідки про надання інвестицій на будівництво житлового будинку №34 на суму 10 000 000,00 грн. та №35 на суму 40 000 000,00 грн.
За домовленістю між сторонами Договору Відповідач своїм листом № 18-15/511 від 22.12.98 р. повернув Позивачу векселі на загальну суму 40 000 000,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі векселів від 31.12.98 р.
Також, Відповідачем згідно з актом прийому–передачі векселів від 31.12.98 р. було повернуто Позивачу векселів на суму 2 000 000,00 грн.
У відповідності до довідки №34/1-248 за травень 1999 року та довідки №263/277-34/2 за грудень 1999 року векселі було частково погашено на суму 4 603 046,44 грн.
Листом від 10.12.2001 р. №02-12209/162 Відповідач повідомив Позивача про неможливість видання довідок за формою Ф2 та погашення векселів до прийняття судом рішення у справі про стягнення заборгованості за векселями, емітованими третьою особою.
Позивачем 18.06.2002 р. було направлено на адресу Відповідача претензію №1-4-3-22/В про відшкодування збитків на суму 2 995 791, 41 грн. та лист №1.4-3-22/В від 16.07.2002 р. стосовно претензії №1-4-3-22/В, якими Позивач просив перерахувати на його поточний рахунок вказану суму збитків. Копії перерахованих листів залучені до матеріалів справи і засвідчують наведені факти .
24.07.2002 р. Відповідачем було направлено на адресу Позивача Відповідь на претензію №06-6747/24, відповідно до якої Відповідач повідомив про неможливість задоволення вимог Позивача до прийняття судом рішення у справі про стягнення заборгованості за векселями, емітованими третьою особою, та до закінчення розгляду вказаної справи.
Позивачем було включено суму грошових коштів у розмірі 2 995 791, 42 грн. до Декларації про прибуток за перший квартал 2002 року і зазначену суму було сплачено ним до бюджету.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Право платників податків на зменшення податкових зобов‘язань з сплати податку на прибуток підприємств у період до 2002 року передбачалося п. 22.3.ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі –«Закон»).
Відповідно до зазначеного п. 22.3. кошти, спрямовані платником податку на будівництво та придбання житла для військовослужбовців та членів їх сімей, які мають право на отримання житла відповідно до законодавства України, за укладеними до 1 липня 1997 року угодами про інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, по яких на 1 липня 1997 року проведено фактичні витрати, враховуються у зменшення податкового зобов‘язання такого платника податку у сумі, що не перевищує розмір податкового зобов‘язання, нарахованого протягом звітного (податкового) періоду, в якому здійснювалося таке інвестування, протягом терміну завершення будівництва об‘єктів житла, розпочатих до 1 липня 1997 року, але не пізніше терміну, встановленого абзацом першим цього пункту.
Порядок зменшення вищезазначених податкових зобов‘язань платників з сплати податку на прибуток підприємств визначався постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 року №568, якою було затверджено Методологію визначення цін і процедури зменшення податкових зобов‘язань платників податку на прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що інвестуються ними у будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, і порядок використання коштів, що спрямовуються на будівництво такого житла, та здійснення бюджетного контролю за їх цільовим використанням»(надалі –«Методологія»).
Відповідно до п. 7 Методології податкове зобов‘язання інвестора зменшується на суму вартості активів, переданих замовнику, яка визначається відповідно до п. 6 цього документа. Вартість векселів, що використовуються для здійснення інвестицій, дорівнює (відповідає) чистій реалізаційній вартості дебіторської заборгованості за цим векселем, яка визначається відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку та дійсної звітності .
Згідно з п. 12 Методології податкові зобов‘язання інвесторів щодо податку на прибуток підприємств зменшуються на суму інвестицій, внесених (переданих) у вигляді коштів, векселів та активів за інвестиційними угодами, які відповідають вимогам пункту 22.3. Закону, на період до завершення, але не пізніше ніж до 1 січня 2002 року, будівництва об‘єктів житла, розпочатого до 1 липня 1997 року. У разі передачі замовнику векселя податкові зобов‘язання стосовно податку на прибуток підприємства-інвестора зменшуються згідно з інвестиційною угодою у звітному податковому періоді лише за умови фактичного погашення векселя.
Згідно з пунктом 17 Методології замовники видають інвесторам довідки про фактично здійснені інвестиції для їх подання до органів державної податкової служби.
Пунктом 18 Методології передбачено, що інвестиції можуть спрямовуватися замовником (уповноваженою організацією) лише на завершення будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, розпочатого до 1 липня 1997 року та на реконструкцію гуртожитків і казарм під житло.
Датою завершення будівництва об‘єктів вважається дата передачі житла замовнику.
Таким чином, відповідно до норм законодавства, яке діяло у період з 1997 по 2002 рр., довідка на суму про інвестованих векселями грошових коштів підлягала видачі замовником на користь інвестора щодо фактично здійснених інвестицій, тобто інвестицій, які було реально сплачено інвестором та які було спрямовано замовником для будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей або реконструкцію гуртожитків і казарм під житло.
Зазначений висновок суду поділяє та обґрунтовує Вищий господарський суд України у постанові від 28.05.2008 р. по даній справі №30/540. Вказівки ,що містяться у постанові касаційної інстанції є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи ( ст.111-12 ГПК України ).
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, а саме: акту приймання-передачі векселів від 18.06.1997 р. від Позивача до Відповідача, Позивачем було отримано від Відповідача прості векселі на загальну суму 50 млн. грн.
У подальшому Відповідачем було повернуто Позивачу векселі на суму 42 млн. грн., що не заперечується сторонами у справі та підтверджується їхніми письмовими поясненнями та актами приймання-передачі векселів (копії є у матеріалах справи).
Таким чином, фактично Позивачем (інвестором) було передано Відповідачу (замовнику) інвестиційні ресурси (векселя) у розмірі 7 598 837, 86 грн., що підтверджується, зокрема, рішенням Господарського суду Волинської області від 06.05.2003 р. у справі №9/74-3/6 та не заперечується сторонами у справі.
Третьою особою було виконано свої договірні зобов‘язання перед Позивачем з приводу поставки житла на суму 4 757 146, 44 грн., і на зазначену суму Відповідачем було видано Позивачу відповідні довідки форми Ф-2 про цільове використання коштів, що встановлено, зокрема, рішенням Господарського суду Волинської області від 06.05.2003 р. у справі №9/74-3/6, а також письмовими поясненнями Відповідача у відзиві по справі №30/540-31/290 від 26.08.2008 р. (є у матеріалах справи).
На зазначену суму інвестицій Позивачем було зменшено свої податкові зобов‘язання з сплати податку на прибуток підприємств, про що зазначено і самим Позивачем у письмових поясненнях по справі №30/540-31/290 від 0.07.2008 р. (є у матеріалах справи).
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем було видано Позивачу відповідні довідки форми Ф-2 про цільове використання коштів на суму інвестицій, за яку фактично було збудовано та передано житло для військовослужбовців та членів їх сімей на користь Відповідача.
У матеріалах справи відсутні та не надавалися сторонами будь-які докази того, що Відповідачу було передано житло для військовослужбовців та членів їх сімей на решту суми, тобто, на суму 2 995 791, 42 грн., яку Позивач вважає заподіяними йому збитками.
У матеріалах справи знаходиться постанова Вищого господарського суду України від 28.05.2008 р. у справі №30/540, у якій суд касаційної інстанції вказує на те, що розмір пред‘явлених Позивачем до Відповідача збитків, заподіяних невиконанням третьою особою по будівництву житла та ненадання Відповідачем відповідної довідки, є сумою, на яку Відповідачу не було фактично передано житло.
Відповідач, у своєму відзиві на позов зазначив про те, що житло на зазначену суму передано третьою особою на користь Відповідача не було, і зобов‘язання щодо передачі такого житла третьою особою не виконано.
Згідно з ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (надалі –«ГПК України») факти, встановлені рішенням господарського суду під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
З огляду на це, Господарський суд м. Києва приймає факт невиконання третьою особою зобов‘язання з передачі житла Відповідачу на суму 2 995 791, 42 грн. як такий, що не потребує доведення під час розгляду даної справи.
А тому, у суду немає підстав для визнання суми грошових коштів у розмірі 2 995 791, 42 грн., яку Позивачем було сплачено Відповідачу шляхом передачі векселів, такою, що є фактично здійсненими інвестиціями, за які фактично було побудовано житло для військовослужбовців та членів їх і сімей, і таке житло було передано замовнику (Відповідачу) у встановленому порядку. З огляду на це, відповідно до положень п.п. 17-18 Методики у Відповідача були відсутні правові підстави для видачі Позивачу на зазначену суму відповідної довідки за формою Ф-2 про цільове використання коштів.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент існування між сторонами відносин з приводу будівництва житла для військовослужбовців, у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Таким чином, відповідно до норм законодавства для застосування до особи заходів відповідальності за заподіяння шкоди необхідна наявність наступних умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв‘язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. За наявності вищевказаних умов до особи можуть бути застосовані заходи відповідальності щодо відшкодування завданої шкоди.
Позивачем, а також іншими особами, що брали участь у справі, не надано до суду доказів того, що понесення Позивачем збитків у розмірі саме 2 995 791, 42 грн. сталося саме унаслідок дій Відповідача щодо ненадання останньому довідки за формою Ф-2, і що такі дії Відповідача були неправомірними (протиправними). Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.
Проаналізувавши обставини справи та оцінивши наявні у ній докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності та на підставі закону, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню як такі, що є необґрунтованими, не підтверджуються наявними у справі доказами та спростовуються ними. Тому суд відмовляє Позивачу у задоволенні позовних вимог.
Згідно ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та державного мита, покладаються на позивача (ст. 49 ГПК України).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Суддя Н.І.Качан
Дата підписання рішення 15 вересня 2008 року.