ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  37/139

12.05.08

За позовом     Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

до                     Комунальне підприємство "ЖЕО-103" Голосіївської районної в м. Києві Ради

про                    стягнення 124 851,01 грн

Суддя  Кондратова І.Д.

В судових засідання приймали участь представники сторін:

Від позивача    Цурка Н.О. - представник за довіреністю № У07/7944 від

18.12.2007 року;

Від відповідача          Макусь Н.П. –представник за довіреністю № б/н від 07.02.2008 року;

 

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії  «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Комунального підприємства «ЖЕО-103»Голосіївської районної в місті Києві ради про стягнення 124 851,01 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за поставлену електричну енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2008 року порушено провадження у справі № 37/139, розгляд справи було призначено на 15.04.2008 року о 15-55.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 110000,00 грн., в зв’язку з відсутністю предмета спору. Крім того, відповідач заявив клопотання зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до  статті 85 Господарського процесуального кодексу України  за згодою представників позивача та відповідача судом було оголошено лише вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2003 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(далі –енергопостачальна організація) та Структурним  підрозділом Комунального підприємства «Голосіїво-житло»ЖЕО № 103 (правонаступником якого є Комунальне підприємство «ЖЕО-105», утворене рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради шляхом виділення при реорганізації зі складу Комунального підприємства «Голосіїво –житло»структурного підрозділу «ЖЕО-103») (далі - споживач) було укладено договір № 321603  про постачання електричної енергії (далі - договір).

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. п. 2.1, 4.1 договору  позивач постачає електричну енергію, як різновид товарної продукції в межах дозволеної до використання потужності, згідно з величинами постачання електроенергії за умови своєчасної оплати використаної електроенергії, виконання споживачем ПКЕЕ, ПУЕ, згідно з категорійністю, гарантованим рівнем надійності схем електропостачання струмоприймачів, а відповідач своєчасно та у повному обсязі здійснює розрахунки за електричну енергію відповідно до встановлених договором умов та термінів оплати, а також вносить інші платежі за виконання електропостачальною організацією робіт та надання послуг, пов’язаних з електропостачанням, вартість яких не входить до складу тарифу.

Відповідно до п. 3 додатку 4 до договору розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються виходячи з діючих на момент розрахунку тарифів на електричну енергію, враховуючи ПДВ. Оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється споживачем до 25-го числа. Розрахунок оплат здійснюється у відповідності до очікуваного споживання електроенергії у розрахунковому періоді з урахуванням сальдо розрахунків за минулий період.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав. За період з 01.08.2007 р. по 01.01.2008 р. позивачем поставлено, а відповідачем спожито електричної енергії на суму 186988, 15 грн. У свою чергу, відповідач за поставлену енергію перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 73191,93 грн., в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 113796,22 грн., що підтверджується довідкою про стан розрахунків та заборгованість із сплати спожитої електричної енергії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»  доказів вбачається, що  позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідач у відзиві на позовну заяву визнає суму боргу в розмірі 3796,22 грн. та зазначає, що відповідач частково погасив суму боргу. На підтвердження своїх пояснень відповідач надав копії платіжних доручень та лист № 289 від 07.05.2008 року.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. Відповідно до п. 4 його Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між сторонами продовжують існувати, вони регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.  Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

В договорі сторони погодили, що розрахунки за спожиту електроенергію здійснюється, виходячи з діючих на момент розрахунку тарифів на електричну енергію, враховуючи ПДВ. Оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється споживачем до 25 числа. Розрахунок оплат здійснюється у відповідності до очікуваного споживання електроенергії у розрахунковому періоді з урахуванням сальдо розрахунків на минулий період ( п. 3 додатка № 4 до  договору).

Судом встановлено, що за період з 01.05.2007 р. по 01.01.2008 р. позивачем відповідачу поставлено електричну енергію на суму 189988,15 грн., що підтверджується звітами про використану електроенергію. Відповідач, в порушення вимог договору та норм чинного законодавства, за поставлену електричну енергію розрахувався частково, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 113796,22 грн.

Відповідач після порушення провадження у справі частково сплатив відповідачу суму основного боргу та звернувся до суду з клопотанням про припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 110000,00 грн.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент вирішення спору по суті відповідач частково сплатив заборгованість за спожиту теплову енергію, суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення в розмірі 110000,00 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в зв’язку з відсутністю предмету спору,  а позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 3796,22 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь  інфляційні витрати в розмірі 4830,32 грн. та 3 % річних в розмірі 534,65 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідач просить відмовити в стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, посилаючись на те, що борг відповідача перед позивачем є фактично боргом населення Голосіївського району. Судом дані заперечення не приймаються, оскільки як встановлено судом, споживачем за договором № 321603 від 01.10.2003 року є саме відповідач, а не населення Голосіївського району, а отже відповідальність за порушення умов договору має нести саме відповідач. Крім того, як встановлено судом, в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України неможливість виконання відповідачем грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 534,65 грн. та індекс інфляції в розмірі 4830,32 грн. за весь час прострочення платежу,  розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач на підставі п. 5.1. договору просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 13325,27 грн.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проте, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»передбачено, що розмір пені, який обчислюється від суми прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини 1 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Оскільки розмір пені обмежується законом, а в договорі сторони встановили пеню у розмірі 0,75 % заборгованості за кожний день прострочення, яка більша ніж та, що передбачена Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», позивач правомірно нарахував відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що відповідач за отриманий товар з позивачем вчасно не розрахувався, в зв’язку чим з відповідача підлягає стягненню  пеня.

У той же час, враховуючи тяжке фінансове становище відповідача та заявлене клопотання відповідача, суд вважає за необхідне використати право, надане суду пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарсько процесуального кодексу України, частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України, та зменшити розмір пені до 500,00 грн. У стягненні 2351,48 грн. пені судом відмовлено.

Крім того, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Враховуючи тяжке фінансове становище відповідача, суд вважає за необхідність використатити право, надане суду пунктом 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, та розстрочити виконання рішення на 3 місяці.

Розстрочуючи виконання рішення суд приймає до уваги ті умови та обставини, що при застосуванні пункту 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України щодо розстрочення виконання рішення № 37/139 від 12.05.2008 року, виконання вказаного рішення є більш вірогідним і є підстави вважати, що відповідач вчинить заходи щодо його належного і своєчасного виконання.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України,  покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.96 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 551, 614, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,  -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Комунального підприємства «ЖЕО-103»Голосіївської районної в місті Києві ради (03040, м. Київ, вул. Демиївська, 33, код ЄДРПОУ 26385316) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 3796 (три тисячі сімсот дев’яносто шість) грн. 22 коп. –основного боргу, 500 (п’ятсот) грн. 00 коп. –пені, 4830 (чотири тисячі вісімсот тридцять) грн. 32 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 534 (п’ятсот тридцять чотири) грн. 65 коп. –інфляційних витрат,  1248  (одна тисяча двісті сорок вісім) грн. 51  коп. - державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн.  00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, розстрочивши виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2008 р. у справі № 37/139 на дванадцять місяців наступним чином:

з 20.06.2008 року –1265 (одна тисяча двісті шістдесят п’ять) грн. 41 коп. –основного боргу, 166 (сто  шістдесят шість) грн. 67 коп. –пені, 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 11 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 178 (сто сімдесят вісім) грн. 22 коп. –інфляційних витрат, 1248  (одна тисяча двісті сорок вісім) грн. 51  коп. - державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн.  00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

з 20.07.2008 року –1265 (одна тисяча двісті шістдесят п’ять) грн. 41 коп. –основного боргу, 166 (сто  шістдесят шість) грн. 67 коп. –пені, 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 11 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 178 (сто сімдесят вісім) грн. 22 коп. –інфляційних витрат;

з 20.08.2008 року –1265 (одна тисяча двісті шістдесят п’ять) грн. 41 коп. –основного боргу, 166 (сто  шістдесят шість) грн. 67 коп. –пені, 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 11 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 178 (сто сімдесят вісім) грн. 22 коп. –інфляційних витрат.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

    4.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

   5.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення                     десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому                     засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини                               рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного                     строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84                     Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                        Кондратова І.Д.

Дата підписання

рішення 29.05.2008 року