ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа № 62/101-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Камишева Л.М., суддя Медуниця О.Є.

за участю представників сторін:

позивача - Головашич Ю.О. (довіреність від 23.04.2013 року)

відповідача - Чуйко З.Д. (довіреність від 01.04.2013 року)

розглянувши матеріали апеляційної скарги позивача (вх.№ 2214 Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 26 квітня 2013 р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 26 квітня 2013 року по справі № 62/101-09

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Горизонт", с. Олександрівка Золочівського району Харківської області,

до Фермерського господарства "AURUM", с. Олександрівка Золочівського району Харківської області,

про стягнення 20000,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне сільськогосподарське підприємство „Горизонт", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "AURUM" про стягнення частини матеріальної шкоди в розмірі 20000,00 грн.

Також, позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 4435 691,00 грн., а також звільнити позивача від сплати судового збору за подання зазначеної заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.04.2013 р. у справі № 62/101-09 (суддя Суярко Т.Д.) було повернуто ПСП "Горизонт" заяву про збільшення позовних вимог на підставі пункту 4 статті 63 ГПК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2013 р. у справі № 62/101-09 (суддя Суярко Т.Д.) в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач із зазначеними ухвалою та рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувані ухвалу та рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, прийнявши збільшення позовних вимог та стягнувши з відповідача на користь позивача 4435691,00 грн. матеріальної шкоди.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що проти апеляційної скарги заперечує в повному обсязі, вимоги та доводи викладені в ньому вважає незаконними, необґрунтованими, такими що не містять під собою правового підґрунтя, у зв'язку з чим, вказана апеляційна скарга, на його думку, не підлягає задоволенню. Просить рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2013 року у справі № 62/101-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.03.2002 року між позивачем та фізичними особами - пайщиками Олександрівської та Лютівської сільських рад Золочівського району були укладені договори оренди земельних ділянок на полях №4,5,6 (контури №11,12,14) Олександрівської селищної ради Золочівського району Харківської області та на полі №6 (контур №35) Лютівської селищної ради Золочівського району Харківської області (а.с.13-62 т.1).

Згідно п.4.1. вказаних договорів, сторони встановили термін їх дії п'ять років починаючи з дати реєстрації.

Правовідносини між позивачем та пайщиками (власниками земельних сертифікатів) за договорами оренди продовжувалися до сплинення терміну, на який вони були укладені - 03 березня 2007 року.

В подальшому, позивач продовжував користуватися земельними ділянками, що обгрунтовує посиланнями на положення п.3 ст. 33 Закону України „Про оренду землі" та пролонгацію терміну дії вказаних договорів оренди землі.

Позивач вказує, що у 2004 році фізичні особи - пайщики отримали державні акти на право власності на земельні частки (паї), переданих в оренду ПСП "Горизонт", по Олександрівській і Лютівській сільських радах.

21 .01.2006р. позивач підписав із власниками землі нові договори оренди, але до теперішнього часу вказані договори не зареєстровані в порядку передбаченому законом (ст.125 Земельного кодексу України).

У серпні-вересні 2007 року ПСП " Горизонт" розпочав посівні роботи: був підготовлений для посіву озимої пшениці ґрунт, закуплені посівні матеріали, посівний матеріал було внесено у ґрунт.

У листопаді 2007 року, після завершення посівних робіт, ПСП "Горизонт" було отримано 36 листів від громадян - власників земельних ділянок. У листах містилися заяви-повідомлення про те, що земельні ділянки не треба обробляти, а також те, що власники земельних ділянок вже уклали договори оренди з ФГ "AURUM".

До матеріалів справи надано відповідачем договори оренди земельних ділянок ФГ «Аурум» з фізичними особами - власниками земельних ділянок, які були укладені в серпні - вересні 2007 року та зареєстровані у порядку передбаченому законом.

Позивач є власником вказаних посівів пшениці, які були здійснені на полях №4,5,6 (контури №11,12,14) Олександрівської селищної ради Золочівського району Харківської області та на полі №6 (контур №35) Лютівської селищної ради Золочівського району Харківської області.

Даний факт підтверджується рішенням Золочівського районного суду від 04.11.2008 року по справі №2/230-08 (а.с.80 т.1).

Засіяне позивачем зерно у 2007 році дало врожай озимої пшениці 2008 року.

Також позивач зазначає, що врожай озимої пшениці 2008 року з земельних ділянок фізичних осіб - пайщиків було зібрано відповідачем, чим було спричинено матеріальну шкоду позивачу.

Позивач звернувся з заявою до правоохоронних органів з приводу присвоєння відповідачем врожаю озимої пшениці 2008 року з земельних ділянок, які орендує позивач.

Постановою о/у СДС БЕЗ Золочівського РВ ГУ МВС України в Харківській області від 11.04.2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи.

Постановою Золочівського районного суду Харківської області від 05.07.2012 року, вищевказану постанову скасовано, а матеріали повернуто для проведення додаткової перевірки (а.с.105 т.2).

Однак, після проведення додаткової перевірки, постановою о/у СДС БЕЗ Золочівського РВ ГУ МВС України в Харківській області відмовлено позивачу в порушенні кримінальної справи.

Постановою Золочівського районного суду Харківської області від 20.11.2012 року вищезазначена постанова скасована.

Таким чином, як зазначає позивач, матеріали перевірки внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тому слідство на момент розгляду справи триває.

На підтвердження своїх доводів, позивач надав господарському суду акти обстеження посівів насіння озимої пшениці ПСП «Горизонт» (а.с. 88-94 т.1).

Актами встановлено, що комбайнами ФГ "AURUM" були обмолочені посіви озимої пшениці ПСП «Горизонт» на полі №5 контур №12 Олександрівської сільської ради на площі 23 га.

До матеріалів справи надано аудиторський висновок від 25.02.2009 року про грошову оцінку заподіяної шкоди ФГ "AURUM" внаслідок порушення права власності ПСП «Горизонт» на посіви озимих культур» (а.с.79 т.1.).

Відповідно до висновку, розмір заподіяної шкоди становить 4435691 грн.

Відповідач, заперечуючи доводи апелянта, зазначає, що договори оренди паїв від 03.03.2002 року, укладені між позивачем та фізичними особами - пайщиками на підставі земельних сертифікатів, припинили свою дію у зв'язку з отриманням громадянами актів про право власності на земельні ділянки ще в 2004 році.

На думку відповідача, ПСП «Горизонт» не має жодних укладених та зареєстрованих відповідно до закону договорів оренди землі, а тому відповідач правомірно уклав договори оренди земельних ділянок. Польові роботи, здійснені позивачем у 2007 році „відбувались всупереч вимогам закону, без наявності договірних відносин».

Відповідач також вважає, що „відсутня неправомірна поведінка ФГ "AURUM", відсутня шкода завдана з вини ФГ "AURUM", відсутній причинний зв'язок між діяннями та відсутня вина у діях ФГ "AURUM", отже відсутній обов'язок відшкодовувати шкоду ПСП „Горизонт".

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Відповідно до ч.4 ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється зо договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ч.5 ст.126 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягає право постійного користування або оренди земельної ділянки.

Пунктом 3 статті 3 вищезазначеного закону встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

В пункті 17 Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Таким чином, позивач уклав договори оренди земельних ділянок у 2002 році на підставі сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Однак, у 2004 році фізичні особи-пайщики отримали державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до Перехідних положень Закону України „Про оренду землі» від 02.10.2003 року після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Позивач договори оренди з фізичними особами-пайщиками переуклав, підписавши їх у 2006 році, але у встановленому законом порядку (про який зазначено вище) не зареєстрував.

Позивач посилається на те, що діями відповідача йому було нанесено матеріальну шкоду. Дії полягають в тому, що відповідач зібрав належний позивачу врожай озимої пшениці у 2008 році та присвоїв його собі.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що, на його думку, в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення та всіх його елементів.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова відповідальність за завдання майнової шкоди наступає за наявності цивільного правопорушення, яке складається з наступних елементів: наявність майнової шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вина.

Судова колегія приймає до уваги, що право власності позивача на врожай озимої пшениці 2008 року визнано в судовому порядку (рішення Золочівського районного суду Харківської області від 04.11.2008 року справа №2-320/2008 та рішення господарського суду Харківської області від 30 червня 2011 року справа № 15/ 241- 8 (а.с. 80-87,т.1; а.с.93, т.2).

На підтвердження факту заподіяння йому матеріальної шкоди позивачем представлено суду акти про обстеження посівів озимої пшениці від 23;24;28 липня 01 серпня; 02 жовтня 2008року, а також акт грабежу зерна озимої пшениці від 23 липня 2008 року (а.с.112 т.2).

Так, в наданих позивачем актах обстеження посівів озимої пшениці (а.с.88-93) зазначено лише про те, що ФГ «Аурум» були обмолочені посіви ПСП «Горизонт» на відповідних полях. Обмолот зерна іншою особою, а не власником не є доказом присвоєння цього майна вказаною особою та нанесення шкоди власнику.

Отже, дані акти не можуть свідчити про присвоєння відповідачем урожаю озимої пшениці та не можуть бути підставою для стягнення з відповідача матеріальної шкоди.

Наданий суду першої інстанції акт грабежу зерна озимої пшениці (а.с.112 т.2) не є належним доказом вказаного діяння (грабежу). Крім того вказана обставина не є предметом дослідження цивільного ( господарського ) суду.

В цивільному (господарському) судочинстві немає засобів для встановлення обставин щодо незаконного присвоєння відповідачем врожаю пшениці 2008 року.

Щодо розміру збитків слід вказати наступне.

На підтвердження розміру збитків позивачем надано аудиторських висновок фахівця від 25.02.2009 року та Акт „визначення біологічної врожайності озимих культур на полях ПСП "Горизонт", посіяних за договором підряду з ТОВ "Сівер".

Вирощене зерно є окремим предметом права власності, належність цього права позивачу встановлена рішеннями судів.

Належне визначення розміру присвоєного майна можливе лише шляхом проведення слідчих дій, а кількість присвоєного майна (пшениці) має визначатися натуральним обрахуванням цього врожаю, а не розрахунковим методом, який застосований аудитором.

Отже, наданий позивачем на підтвердження розміру майнової шкоди аудиторський висновок не може бути прийнятий до уваги колегією суддів.

Суд першої інстанції дав правильну оцінку доказам представленим суду позивачем, як таким, що не є належними відповідно до вимог ст.34 ГПК України.

У зв'язку із недоведеністю належними доказами факту присвоєння відповідачем урожаю, який належить позивачу, а також розміру збитків відсутні підстави до їх стягнення судом.

Таким чином, лише в межах кримінального процесу може бути встановлений факт нанесення позивачу збитків шляхом незаконного привласнення відповідачем врожаю озимої пшениці позивача та їх розмір.

Судова колегія звертає увагу на пояснення апелянта в апеляційній скарзі, що на данний момент скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 20.11.2012 року. Його заява про правопорушення, здійснені головою ФГ "AURUM" внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.11.2012 року та розпочато досудове розслідування.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі просить задовольнити його позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних в розмірі 4 435 691 грн.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

26.04.2013 року позивачем було надано господарському суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 4 435 691 грн.

Відповідно до абз.2 с.2 ст.6 Закону України «Про судовий збір», у разі, якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Пунктом 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року встановлено, що відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК.

Відповідач не надав до суду доказів сплати судового збору, тому суд першої інстанції правомірно повернув заяву про збільшення позовних вимог.

Отже, доводи скаржника про безпідставність повернення судом його заяви про збільшення позовних вимог є неправомірними.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 4 435 691 грн. не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки заява про збільшення позовних вимог була повернута позивачу, а отже зазначений розмір шкоди не був предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 26 квітня 2013 р. та ухвала господарського суду Харківської області від 26 квітня 2013 року по справі № 62/101-09 прийняті при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для їх скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26 квітня 2013 р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 26 квітня 2013 року по справі № 62/101-09 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі №62/101-09 підписано 23.09.2013 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Медуниця О.Є.