Справа № 122/14097/13-ц

Провадження по справі 2/122/1063/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді - Гоцкалюка В.Д.,

при секретарі - Рассомакіні А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовом Сімферопольської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії, Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_4, Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Сімферопольська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

В судовому засіданні 24 квітня 2013 року до участі у розгляді справи допущено прокурора прокуратури м. Сімферополя, на стороні позивача.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 24 квітня 2013 року до участі у розгляді справи у якості треті осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет розгляду залучено Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії, Приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5

В судових засіданнях Сімферопольська міська рада неодноразово уточнювала та доповнювала свої позовні вимоги та остаточно просила: визнати недійсним договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_4 02 серпня 2005 року, реєстровий № 2549; визнати недійсним договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5 13 вересня 2005 року, реєстровий № 3574.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до рішення 14 сесії Сімферопольської міської ради 6- го скликання від 21 квітня 2011 року № 134 «Про внесення змін до рішення позачергової 6- ї сесії Сімферопольської міської ради 6-го скликання від 24 грудня 2010 № 43 «Про визначення обсягу і меж повноважень...»», предмет цього спору, належить до повноважень Сімферопольської міської ради. Прокуратурою м. Сімферополь проведено перевірку за фактом незаконного заволодіння ОСОБА_3 нерухомим майном інваліда 2 групи ОСОБА_7, який перебуває на обліку в КРУ «КПЛ № 1», померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємці після смерті якого з приводу спадщини не зверталися. За даним фактом в 2006 році було порушено кримінальну справу. Органом досудового слідства і судом встановлено, що на підставі рішення постійно діючого Кримського третейського суду від 07 квітня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладеним, право приватної власності на вищевказану квартиру перейшло від ОСОБА_7 до ОСОБА_1 02 серпня 2005 року був укладений договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Після чого, 13 вересня 2005 року був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 Вироком Київського районного суду м. Сімферополь від 13 травня 2009 року ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 185 та ч. 4 ст. 190 КК України, визначено покарання за сукупністю злочинів у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі з конфіскацією усього особистого майна. Прокурор м. Сімферополь в інтересах ОСОБА_7, як інваліда 2 групи, звертався до суду з позовною заявою про скасування рішення постійно діючого Кримського третейського суду від 07 квітня 2005 року про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладеним. Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополь від 20 грудня 2006 року, позов прокурора задоволено. Договір купівлі-продажу від 02 серпня 2005 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і договір від 13 вересня 2005 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підлягають визнанню недійсними.

Представник Сімферопольської міської ради в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні з мотиві викладених в позовній заяві та уточненнях і доповненнях до неї.

Прокурор в судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлявся належним чином, причин своєї неявки суду не повідомив. В судовому засіданні 31 травня 2013 року, надав суду письмові пояснення по суті заявленого позову та заяву про доповнення підстав позову, посиланням на положення ст. 228 ЦК України, обгрунтовуючи це правовою позицією висловленою в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про слухання справи повідомлялась належним чином, причин своєї неявки суду не повідомила.

ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлявся належним чином, причин своєї неявки суду не повідомив. Раніше в судове засідання надав свої заперечення на позов, згідно яких просив в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував. Додатково пояснив, що позов є надуманим та необґрунтованим, оскільки згідно заявлених позовних вимог порушення інтересів Сімферопольської міської ради відсутні. Також вказує на пропущення позивачем строків позовної давності звернення до суду. У ОСОБА_7 за життя був законний представник, опікун, який в свою чергу міг реалізувати права недієздатного. Також, про призначення ОСОБА_7 опікуна, 09 грудня 2009 року, було відомо Прокуратурі м. Сімферополя, оскільки прокуратура зверталась до органів опіки та піклування про позбавлення ОСОБА_7 дієздатності. Проте прокуратура з позовом в інтересах ОСОБА_7 не зверталась. Також пояснив, що у відповідності до положень ст. 1277 ЦК України, позивач повинен був з початок звернутися до суду з позовом про визнання спадщини відумерлою, а потім стверджувати, що порушені інтереси позивача. Усі договору купівлі -продажу АДРЕСА_1, проводилися в 2005 році, а до суду про розірвання угоди позивач в особі прокуратури м.Сімферополя звернувся лише в 2006 року і ухвала Апеляційного суду АР Крим було отримано 16 травня 2007 року. Саму кримінальну справу та пред'явлення звинувачення, нібито в шахрайських діях, відбулося взагалі у 2007 році. Вважають неправомірним посилання позивача на те, що вироком Київського районного суду м. Сімферополя нібито встановлено злочинну схему заволодінням квартирою АДРЕСА_1. Проте це не відповідає дійсності, оскільки у вироку Київського районного суду м. Сімферополя, чітко зазначено, що групою невстановлених осіб заволоділи майном ОСОБА_7, відповідно якби в діях встановлених судом осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2 і двох нотаріусів був склад злочину, їх би притягнули до кримінальної відповідальності. Але крім ОСОБА_3 нікого більше не засудили. При цьому, цивільний позов ОСОБА_7 в матеріалах кримінальної справи відсутній.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 в судовому засіданні проти позову заперечував та в його задоволенні проси відмовити. Додатково пояснив, що згідно зі ст. 15 ЦК України особа має право на захист свого права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вважає, що Сімферопольська міськрада немає права на звернення з позовом, оскільки її право не порушено. Позивач підміняє поняття: підстава для звернення до суду (тобто порушення права міськради) позивач підмінив метою - визнати угоду недійсною, щоб потім визнати майно ОСОБА_7 відумерлим. Позивач у позові так і вказує, що в даний час визнати майно ОСОБА_7 відумерлим неможливо, так як для цього спочатку необхідно визнати угоду недійсною. Тому він з даним позовом і звернувся. Позивач посилається на положення ст. 1277 ЦК України, але в даному випадку ніякого спадкового майна немає. право власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_7 не мав, вказана квартира не увійшла до складу спадщини, а тому міськрада не може претендувати на дану квартиру. Право ОСОБА_7 було порушено, 07 квітня 2005 року, тобто тоді, коли згідно з вироком Центрального районного суду м. Сімферополя від 13 травня 2009 року була викрадена квартира ОСОБА_7. Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 20 грудня 2006 року було задоволено позов прокурора в інтересах ОСОБА_7 про скасування рішення Кримського третейського суду від 07 квітня 2005 року «про визнання договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 укладеним». Вказана ухвала набрала законної сили 16 травня 2007 року. Тобто прокуратурі стало відомо про порушення права ОСОБА_7 16 травня 2007 року. У зв'язку з тим, що підставою визнання угоди недійсною позивач вважає ст. 228 ЦК України, то в даному випадку застосовується загальна позовна давність, складова згідно 257 ЦК України - три роки. 16 травня 2007 року ОСОБА_7 або особа, яка діє в його інтересах, дізнався про порушення свого права, і міг звернутися до суду за захистом своїх інтересів на протязі трьох років, тобто до 17 травня 2010 року. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. У період з 16 травня 2007 року до 17 травня 2010 року ні ОСОБА_7, ні інша особа в його інтересах, до суду не зверталися, в ході кримінальної справи цивільний позов не заявляв. Право на визнання договору купівлі - продажу ОСОБА_7 (або інша особа , наприклад прокуратура в його інтересах ) втратив за закінченням терміну давності. Перешкод для звернення до суду ОСОБА_7 чи прокуратури позивач не представив.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії - Ручко О.В. в судовому засіданні проти позову заперечувала та в його задоволенні просила відмовити. Пояснила, що права Сімферопольської міської ради жодним чином не порушені, строк позовної давності з правом звернення належного позивача давно минув.

Представник Приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_4 - ОСОБА_11 в судовому засіданні позов не підтримала та в його задоволенні просила відмовити. Пояснила, що 02 серпня 2005 року приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_4 було посвідчено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Вказаний договір було укладено на підставі документів, що на час вчинення даного правочину були чинними та будь-яких сумнівів не викликали. Стосовно заявленого позову, спірна квартира на час смерті ОСОБА_7, померлому не належала, а отже не була його спадковим майном, заявлений позов є безпідставним. Крім того, строк давності є пропущеним.

Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, про слухання справи повідомлялась належним чином, причин своєї неявки суду не повідомила. Раніше в судових засіданнях пояснила, що 13 вересня 2005 року нею було посвідчено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, за реєстровим номером 3574. Цією ж датою був посвідчений іпотечний договір між АКБ СР «УКРСОЦБАНК» і ОСОБА_3, за реєстром № 3605. В основі договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 лежить договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений 02 серпня 2005 року, приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 2549. У ході юридичної оцінки документів, що надійшли, порушень або відсутності необхідних документів не виявлено. Документи сумнівів не викликали, договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 оформлений відповідно до вимог законодавства з попередньою перевіркою всіх реєстрів інформаційної бази Міністерства юстиції України та отриманням витягів, оформлених на нотаріальних бланках. По повному розрахунку за договором купівлі-продажу оформлено заяву у встановленому законом порядку громадянина ОСОБА_2 - «Розрахунок зроблений повністю». 13 вересня 2005 року за участю представника АКБ СР «Укрсоцбанк», на підставі договору кредиту №653/05 від 13 вересня 2005 року, оформлений договір іпотеки № 3605 на вищевказаний об'єкт. За згодою сторін іпотечного договору і на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» накладено заборону на відчуження даного об'єкту, зареєстрована іпотека об'єкту і внесена інформація в електронну базу Міністерства юстиції України. На даний момент інформаційна база не змінена, зазначений об'єкт знаходиться під забороною на відчуження та чинної іпотеці, який або інформації з моменту підписання зазначених договорів про зняття обтяжені на даний об'єкт нотаріусом отримано не було. Про існування інших справ з приводу вказаного нерухомого майна дізналася при ознайомленні з матеріалами цієї справи. Позов вважає необґрунтованим.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1.

На підставі рішення постійно діючого Кримського третейського суду від 07 квітня 2005 року, (по справі № 01-04/044-2005 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладеним) право приватної власності на вищевказану квартиру перейшло від ОСОБА_7 до ОСОБА_1

Згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право власності ОСОБА_1 в СМБРТІ зареєстровано 19 квітня 2005 року (а.с. 21).

02 серпня 2005 року, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_4 02 серпня 2005 року, реєстровий № 2549 (а.с. 22).

Згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право власності ОСОБА_2 в СМБРТІ зареєстровано 08 серпня 2005 року (а.с. 23).

13 вересня 2005 року, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5 13 вересня 2005 року, реєстровий № 3574 (а.с. 25).

Згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право власності ОСОБА_3 в СМБРТІ зареєстровано 13 вересня 2005 року (а.с. 28).

Згідно матеріалів справи, більше право власності на квартиру АДРЕСА_1, ні до кого не переходило.

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

13 вересня 2005 року, між ОСОБА_3 та АКБ СР «Укрсоцбанк», на підставі договору кредиту №653/05 від 13 вересня 2005 року, оформлений договір іпотеки №3605, в якому квартира АДРЕСА_1 є предметом договору іпотеки. На квартиру накладено заборону на відчуження даного об'єкту, зареєстрована іпотека об'єкту і внесена інформація в електронну базу Міністерства юстиції України.

Станом на день розгляду справи в суді, договір іпотеки своєї дії не припинив.

Прокурор м. Сімферополь, в інтересах ОСОБА_7, як інваліда 2 групи, звернувся до Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим з позовом про скасування рішення постійно діючого Кримського третейського суду від 07 квітня 2005 року.

Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 грудня 2006 року, позов прокурора задоволено, скасовано рішення Постійно діючого Кримського третейського суду від 07 квітня 2005 року по справі № 01-04/044-2005 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1, укладеним (а.с. 30-31).

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 16 травня 2007 року, ухвалу Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 грудня 2006 року - залишено без змін.

Вироком Київського районного суду м. Сімферополь від 13 травня 2009 року по справі № 1-47/2009, ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст. 185 та ч.4 ст. 190 КК України, заволодіння ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1 шляхом укладання фіктивних договорів позики грошових коштів між ОСОБА_7 і ОСОБА_1, а також договорів купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 укладених між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у 2005 році (а.с. 34-39).

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 28 липня 2009 року, вирок Київського районного суду м. Сімферополь від 13 травня 2009 року відносно ОСОБА_3 - залишено без змін.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 лютого 2009 року, в задоволення позову прокурора м. Сімферополя - ОСОБА_7 визнано недієздатним (а.с. 218).

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 09 грудня 2009 року опікуном недієздатного ОСОБА_7 призначено ОСОБА_12 (а.с. 217).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04 жовтня 2011 року (а.с. 15).

В своїй позовній заяві Сімферопольська міська рада вказує на те, що згідно зі ст. ст. 30, 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 376 ЦК України, сільська, селищна, міська рада може приймати рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами. Так, відповідно до рішення 14 сесії Сімферопольської міської ради 6-го скликання від 21 квітня 2011 року № 134 «Про внесення змін до рішення позачергової 6-ї сесії Сімферопольської міської ради 6-го скликання від 24 грудня 2010 року № 43 «Про визначення обсягу і меж повноважень...»», предмет цього спору, належить до повноважень Сімферопольської міської ради.

Проте, позивачем не додано до позову копії вказаного рішення Сімферопольської міської ради, а посилання на положення ст. 376 ЦК України є без підставними, оскільки предметом розгляду в даній справі не є самочинне будівництво.

В позові Сімферопольська міська рада ставить питання про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладених між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та вказує, що відповідно до ст . 236 ЦК України, угода, визнана судом недійсною, є недійсною з моменту її вчинення. Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. Ст. 387 ЦК України визначено право власника витребувати своє майно від особи, незаконно, без відповідної правової підстави заволодів ім. Стаття 1277 ЦК України визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою, подається після закінчення одного року з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Спірні договори є «правочинами». Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності «правочину» є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами ) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6, ст. 203 ЦК України. Недійсним є «правочин», якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний). Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 203 ЦК України, зміст «правочину» не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Правові наслідки недійсності «правочину» передбачені ст. 216 ЦК України. Згідно зі ст. 236 ЦК України нікчемним є «правочин» визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Проте такі висновки позивача, суд вважає без підставними виходячи з наступного.

Згідно ст. 121 Конституції України функція представництва інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом, покладена на систему органів прокуратури України.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках передбачених законом. Однією з форм такого представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист інтересів держави.

Статтею 45 ч. 2 ЦПК України регламентовано, що прокурор у суді здійснює представництво інтереси громадянина або держави в порядку, встановлено цим кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі № З/рп/99 прокурори і їх заступники у кожному випадку самостійно визначають в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган повноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі та у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обсяг меж і повноважень районних у містах ради та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами.

Підставою представництва інтересів держави у судах є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних, соціальних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

Інтереси держави також полягають у поверненні відумерлої спадщини з метою запобігання економічних збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220,частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається з матеріалів справи Сімферопольська міська рада не була стороною оспорюваних правочинів вчинених, ще в 2005 році.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 рок № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК ) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до ст.. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Ст.. 388 ЦК України передбачено, що, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В позовній заяві Сімферопольська міська рада, вказує, що зважаючи на відсутність спадкоємців у ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, належна йому на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 підлягає визнанню відумерлою спадщиною, таким чином вважаючи себе зацікавленою особою щодо визнання договорів купівлі-продажу цієї квартири недійсними.

Проте відповідно до змісту ст. 1216 ЦК України у разі спадкування права та обов'язки спадкодавця переходять до спадкоємців.

Згідно зі статтею 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Таким чином, законодавець обмежив права територіальної громади, поняттям спадщини, тобто спадкового майна яке на час смерті належить спадкодавцю. Сімферопольська міська рада не є спадкоємцем померлого ОСОБА_7, в розумінні ст. 1216 ЦК України, до неї не переходять права та обов'язки померлого, вона може ставити питання щодо усунення від спадщини, оспорювати права спадкоємців та інше, але лише відносно наявного на час смерті особи майна.

Як вбачається з матеріалів справи ухвала Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 грудня 2006 року, набрала законної сили 16 травня 2007 року, а отже станом на 16 травня 2007 року ОСОБА_7 та прокурор, який звертався з позовом до Центрального районного суду м. Сімферополя, знали про порушення прав ОСОБА_7, проте ОСОБА_7 з 2007 року не звертався до суду з приводу повернення йому квартири АДРЕСА_1, не в позовному провадженні не в межах кримінальної справи, що розслідувалась та розглядалась в суді. З такими вимогами не звертався прокурор, а в подальшому і опікун ОСОБА_7

У зв'язки із чим суд може зробити висновки, що за життя ОСОБА_7 спірна квартира не була потрібна, як самому ОСОБА_7 так і особам, що представляли його інтереси.

За таких обставин, суд вважає, що Сімферопольська міська рада не може ставити питання щодо визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними з метою створення спадкової маси, яка в свою чергу на час смерті ОСОБА_7 була відсутня.

Крім того, відповідно до роз'яснення п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст.ст.215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивач по справі не є власником майна, яке передавалось за оскаржуваними договорами купівлі-продажу, не був стороною в зазначених договорах купівлі-продажу. Оспорюваними договорами купівлі-продажу у момент укладання оспорюваних договорів (02 серпня 2005 року та 13 вересня 2005 року) не були порушені будь-які речові права позивача, він не належить до тих суб'єктів, між якими виниклі спірні правовідносини.

Також суд не може прийняти, посилання позивача в своїй позовній заяві на положення ст.ст. 376 та 1301 ЦК України, оскільки положення ст. 376 ЦК України підлягає застосуванню до правовідносин з приводу самочинного будівництва. Положення ст. 1301 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин з приводу оскарження свідоцтва про право на спадщину, тобто оскарження наслідків прийняття спадщини.

Відповідач та представники третіх осіб в судових засіданнях просили застосувати до виниклих правовідносин строк позовної давності звернення до суду.

Стаття 256 ЦК України встановлює поняття позовної давності, та визначає його як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 ст.261 ЦК України, визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 3 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. У ч.4 цієї статті визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позову.

Проте суд вважає, що в задоволенні вказаної заяви сторін слід відмовити, з тих підстав, що строк позовної давності можливо застосувати лише до вимог які підлягають задоволенню, а отже застосування строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.

На підставі наведеного, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволенні, оскільки у позивача відсутні правові підстави для звернення до суду з таким позовом, а отже в задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю.

У відповідності до положень ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного, ст.ст. 4, 10, 15, 16, 203, 215, 216, 236, 256, 257, 261, 267, 316, 317, 319, 321, 327, 330, 387, 388, 1216, 1277, 11301 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 154, 208, 209, 212 - 215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Сімферопольської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії, Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_4, Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили, скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 квітня 2013 року, у вигляді накладення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: