АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
26 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Качана В.Я., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за електричну енергію, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року,-
встановила:
04.06.2013 р. Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - ПАТ «Київенерго») звернулося до суду з вказаним позовом про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу за спожиту електроенергію в розмірі 861,70 грн., з урахуванням 3% річних - 70,91 грн. та інфляційних витрат - 111,25 грн., а також судових витрат по справі.
Посилалось на ті підстави, що відповідач є споживачем електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 Станом на 01.05.2013 р. заборгованість за спожиту електричну енергію становить 861,70 грн. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних складає 1043,86 грн. Не зважаючи на попередження про необхідність сплати заборгованості, відповідач свої зобов'язання не виконує.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року позов задоволено. З ОСОБА_1 на користь ПАТ «Київенерго» стягнуто заборгованість за спожиту електроенергію у розмірі 861,70 грн., три відсотки річних у розмірі 70,91 грн., індекс інфляції у розмірі 111,25 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1- ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вважає, що висновок суду про те, що ним не сплачено фактичне щомісячне споживання електричної енергії, внаслідок чого станом на 01.05.2013 р. існує заборгованість в сумі 861,70 грн., не відповідає дійсності та не підтверджений матеріалами справи. У період з травня 2009 року до травня 2013 р. відповідачем сплачено вартість спожитої електричної енергії за показаннями лічильника, які повністю співпадають з показаннями лічильника, зазначеними позивачем, в сумі 1941,92 грн., заборгованість відсутня.
У позові та рішенні відсутні відомості, за який саме період виникла заборгованість. Квитанції за більш ранній період у відповідача не збереглися за давністю строків зберігання. Відповідачем було заявлено про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності. Твердження суду щодо переривання строку позовної давності внаслідок сплати відповідачем щомісячних платежів за користування електричною енергією є помилковим, зважаючи на те, що відповідач свій борг не визнавав та не визнає, жодних платежів, які були спрямовані на погашення заборгованості, не здійснював, у період з травня 2009 року до травня 2013 року здійснював оплату вартості послуг за користування фактично спожитої електричної енергії відповідно до тарифів згідно показань лічильника та за конкретні місяці.
В запереченні на апеляційну скаргу представник ПАТ «Київенерго» - Соляник Ю.В. просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив, що заборгованість відповідача за спожиту електроенергію почала формуватись з липня 2004 року. Оскільки відповідач переривав строк позовної давності шляхом сплати за електроенергію, позивач має право віднести сплачені кошти в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за попередній період. У зв'язку з цим строк позовної давності перервався.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.
Представник позивача Соляник Ю.В. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої станції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи сторін та апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 303 ч.1 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи заборгованість у визначеному позивачем розмірі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по справі щомісячно сплачується за споживання електричної енергії, хоча й не за фактичне його споживання, тобто не у належному розмірі, що , на думку суду, беззаперечно свідчить про визнання відповідачем свого боргу або іншого обов'язку перед позивачем та про переривання перебігу позовної давності.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357.
Закон України «Про електроенергетику» визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини,
пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням
енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією
та захистом прав споживачів і працівників галузі.
Правилами користування електричною енергією для населення регулюють відносини між громадянами та енергопостачальниками. Правила обов'язкові для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форм власності.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є споживачем електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1., особовий рахунок НОМЕР_1 Договір про користування електричною енергією між сторонами не укладався.
Згідно наданого суду розрахунку, заборгованість за спожиту електроенергію виникла за період до липня 2004 р., яка станом на травень 2013 р. становить 861 грн. 70 коп. (а.с. 10).
Вказаний розрахунок не містить даних, за яким тарифом та за який період часу позивачем визначена заборгованість, що виникла в період до 15.07.2004 р. в сумі 1455 грн. Не могла пояснити цього в судовому засіданні і представник позивача.
Представник відповідача пояснив, що квитанції за період 2004 року у відповідача не збереглися у зв'язку з закінченням терміну їх зберігання, а тому перевірити чи погодитись з таким нарахуванням він не може.
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 цього Кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.2 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.07.2013 р. позивач подав до суду заяву про застосування спливу позовної давності.
Висновок суду про наявність в справі доказів, які свідчать про переривання перебігу строку позовної давності є необґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 264 цього Кодексу, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позивач звернувся до суду з позовом 04.06.2013 р.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума боргу станом на травень 2010 р. становила 908,30 грн., а станом на травень 2013 р. - 861,70 грн.
З наданих відповідачем квитанцій та власного розрахунку відповідача вбачається, що за період з травня 2010 р. по травень 2013 р., виходячи з обсягу спожитої електричної енергії та тарифів, які були чинними у вказаний період, заборгованість по сплаті за фактично спожиту електричну енергію у останнього відсутня.
Позивачем пропущений встановлений законом строк на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за період до травня 2010 року, а відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
Щомісячна сплата відповідачем за період з травня 2010 р. по травень 2013 року за спожиту електричну енергію за показаннями лічильника та зазначенням місяця, за який сплачується грошова сума, не є свідченням визнання останнім свого боргу за попередній період та підставою для переривання перебігу строку позовної давності.
Оскільки строк позовної давності по вимозі про сплату заборгованості за період до травня 2010 р. сплив, за період з травня 2010 р. по травень 2013 р. заборгованість у відповідача відсутня, є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Публічному акціонерному товариству «Київенерго» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді:
Справа №22-ц/796/12835/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В.
Доповідач в суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.