АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
26 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Качана В.Я., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Трест Міськбуд-4» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2013 року,-
встановила:
18.12.2012 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив поновити його на посаді директора Виробничо-комплектовочної бази Відкритого акціонерного товариства «Трест Міськбуд-4» та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 06.03.1998 р. він був прийнятий на посаду директора Виробничо-комплектовочної бази ВАТ «Хрещатикбуд», яку 02.07.2007 р. було перейменовано на Виробничо-комплектовочну базу ВАТ «Трест Міськбуд-4».
Наказом №9-к від 12.04.2011 р. він був звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.
Посилаючись на те, що в день звільнення він не отримав відповідного розрахунку, йому не було запропоновано іншу роботу в структурних підрозділах тресту, просив поновити його на попередній посаді.
На обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду посилався на те, що тривалий час знаходився на лікуванні та перебував в депресивному стані.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог та пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2013 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Свої доводи мотивує тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. При ухваленні рішення суд не взяв до уваги ту обставину, що в період часу, коли він був попереджений про наступне звільнення, а саме з 18 січня по 12 квітня 2011 року, на роботу були прийняті інші особи. При цьому йому не було запропоновано вільні вакансії. Закон не передбачає такої підстави для звільнення, як банкрутство підприємства, а тому посилання на цю підставу в рішенні суду є неправильним.
В запереченні на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що позивач звернувся до суду через один рік та вісім місяців з моменту свого звільнення. Під час розгляду справи суд першої інстанції неодноразово зобов'язував позивача надати документи стосовно поважності причин пропуску місячного строку для звернення до суду. Відповідні докази суду так і не були надані. Крім цього цього, оскільки звільнення в межах однорідних професій і посад не відбувалось, суд не повинен був обговорювати питання про доцільність перестановки (перегрупування) працівників.
В судовому засіданні представник відповідача Владимиров Г.А. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення з таких підстав.
Свою відмову в задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовував тим, що в діяльності щодо організації виробництва і праці у ВАТ «Трест Міськбуд- 4» відбулось скорочення штату працівників. Власником підприємства було додержано всіх норм законодавства, що регламентують вивільнення працівників. Відповідно до наданого штатного розкладу від 12.03.2011 р. посада директора не значиться. У відповідача були відсутні вакансії, які б міг зайняти позивач. Позивачу було проведено виплату всіх сум, що йому належали на день звільнення.
Крім цього, відмову у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовував і пропуском позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Колегія суддів не може погодитись з таким вирішенням спору, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, 06.03.1998 р. позивача було прийнято на посаду директора Виробничо-комплектовочної бази ВАТ «Хрещатикбуд», яку 02.07.2007 р. було перейменовано на Виробничо-комплектовочну базу ВАТ «Трест Міськбуд-4».
Відповідно до наказу ВАТ «Трест Міськбуд-4» №4 «Про скорочення чисельності штатних працівників» від 18 січня 2011 р., у зв'язку з відсутністю обсягів будівельно-монтажних робіт та складним фінансово-економічним становищем, зменшенням чисельності робітників, що призводить до неповної зайнятості працівників апарату управлінь підрозділів ВАТ та Виробничо-комплектовочної бази, що тягне за собою реструктуризацію підприємства, керуючись п.1 ст.40 КЗпП України, по узгодженню з первинною профспілковою організацією ВАТ (протокол №1 від 17.01.2011 р.), з 21 березня 2011 р. заплановано провести скорочення чисельності штатних працівників, а саме: директора Виробничо-комплектовочної бази ОСОБА_1 з 21 березня 2011 р.
Наказом № 9-к від 12 квітня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Виробничо-комплектовочнох бази у зв'язку зі скороченням штату працівників підрозділів ВАТ, з 12 квітня 2011 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Із повідомлення про скорочення чисельності штатних працівників № 4 від 18 січня 2011 року не вбачається, що позивачу було запропоновано іншу роботу на підприємстві та не зазначено про відсутність вільних посад на підприємстві.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18 січня 2011 року по 12 квітня 2011 року на роботу до відповідача було прийнято трьох працівників, один з яких - на посаду різноробочого, що підтверджується наказами по підприємству.
Матеріали справи не містять доказів, що з урахуванням досвіду трудової діяльності та своєї кваліфікації позивач не міг виконувати трудові обов'язки на вільних посадах, які існували на момент попередження про його майбутнє вивільнення, або останній відмовився від переведення на іншу роботу на цьому підприємстві.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаній обставині та дійшов помилкового висновку про дотримання відповідачем норм чинного законодавства при вивільненні працівника.
З урахуванням зібраних по справі доказів в їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням порядку, передбаченого ст.49-2 КЗпП України.
В силу ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з положеннями ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення до місцевого суду за вирішенням спору про звільнення застосовується незалежно від підстав припинення трудового договору й обчислюється з дня видачі працівникові копії наказу про звільнення чи трудової книжки або з дня відмови від їх одержання.
Як вбачається з матеріалів справи, з наказом про звільнення позивач був ознайомлений в день його видачі в січні 2011 року, до суду з позовом про поновлення на роботі останній звернувся лише 18 грудня 2012 року, тобто з пропуском місячного строку, передбаченого трудовим законодавством.
Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач суду не надав.
За таких підстав колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити саме у зв'язку з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України спеціального строку для звернення до суду за захистом своїх трудових прав.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову саме з підстав пропуску строку звернення за вирішенням трудового спору.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 , 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
ОСОБА_1 в задоволенні позову до Відкритого акціонерного товариства «Трест Міськбуд-4» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити з підстав пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа №22-ц/796/13085/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Буша Н.Д.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: КирилюкГ.М.