АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
26 вересня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Качана В.Я., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та вселення, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року,
встановила:
24.01.2013 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язання передати комплект ключів від замка на вхідних дверях вказаної квартири.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 12 грудня 2012 р. між нею (покупець) та ОСОБА_4 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу частини квартири, відповідно до якого вона набула у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Відчужувана частина квартири належала продавцю на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2012 року. Іншим співвласником Ѕ частини вказаної квартири є ОСОБА_2
Оскільки після реєстрації свого права власності на 1/2 частину вищевказаної квартири вона не змогла вступити у її володіння з підстав заперечення іншого її співвласника ОСОБА_2 проти передачі ключів від її дверей, просила забезпечити доступ до неї шляхом задоволення позову.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2013 року позов задоволено. Вирішено вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 комплект ключів від вказаної квартири. Вирішено також питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2013 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Свої доводи мотивує тим, що згідно договору купівлі-продажу частини квартири продавець стверджував та гарантував, що на момент посвідчення договору квартира вільна для безперешкодного користування нею покупцем і після підписання договору останній передасть її покупцеві та надасть ключі.
За таких підстав твердження представника позивача, що ключів від спірної квартири у продавця не було та вони не передавалися покупцю під час підписання договору купівлі-продажу є недоведеними.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не є стороною у даному договорі та не несе будь-яких обов'язків по його виконанню, вона не зобов'язання надавати ключів від спірної квартири позивачу. Будь-яких доказів зміни замків відповідачем після укладення договору суду не надано. За таких підстав висновки суду, що відповідач вчиняє перешкоди у користуванні майном є хибними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
З будь-якими вимогами до попереднього власника та до відповідних органів стосовно невиконання умов договору позивач не звертався, а тому суд дійшов невірного висновку, що відповідач зобов'язана надати позивачу комплект ключів від квартири.
Судом не досліджувалося питання, чи зверталася позивачка за захистом свого порушеного права в будь-які правоохоронні органи на момент звернення до суду з вказаним позовом. Жоден з наявних в матеріалах справи документів, а також наданих пояснень представником позивача, які можуть бути використані як докази, у справі відсутні. Відомості щодо протиправних діянь відповідача до позивача документально не підтверджені.
Вважає, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки цивільно-правові відносини виникли між попереднім власником 1/2 частини квартири та новим власником. Будь-яких зобов'язань у сторони відповідача у користуванні позивачем 1/2 частиною спірної квартир немає, а також відсутні наявні перешкоди зі сторони відповідача у користуванні позивачем вказаною частиною квартири, оскільки підставами звернення до суду про порушене права є саме не отримання позивачем від відповідача комплекту ключів від квартири.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_6 просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначила, що під час укладення договору купівлі-продажу попередній співвласник квартири передав наявні у цього ключі ОСОБА_1, які, як виявилося пізніше, до замків у квартирі не підходять. Фактичне користування квартирою попереднім власником відбувалося до 2011 року. Про існування нових ключів від спірної квартири останньому відомо не було, оскільки спілкування між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 після розлучення фактично припинилося. Позивач неодноразово намагалася реалізувати своє право на користування спірною квартирою, проте потрапити до неї або навіть відкрити вхідні двері їй не вдалося, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами. Позивачу було відмовлено у доступі до квартири та передачі ключів. Тобто, на даний час, обсягом перешкод у користуванні квартирою є не факт передачі ключів від квартири попереднім власником, а саме відсутність добровільної згоди співвласника квартири ОСОБА_2 на вселення іншого співвласника ОСОБА_1, вчинення ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою, що проявляються у незгоді відповідача передати ключі від квартири та надати можливість вільно та без перешкод користуватися вказаним майном.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити. Після оголошення 19 вересня 2013 р. судом перерви по справі до 26 вересня 2013 р. з метою врегулювання спору мирним шляхом, представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася.
В заяві від 26.09.2013 р. ОСОБА_3 зазначила, що запропонований представниками позивача шлях врегулювання спірних питань, а саме підписання мирової угоди, яка б свідчила про існування спору та вселення в квартиру, де мешкає сім`я з двох малолітніх осіб, невизначеного кола її представників з оглядом та переписом особистих речей відповідача та її сім`ї, є недопустимим. Просила слухати справи в її відсутність.
Представники позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_6 просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначили, що після оголошення по справі перерви вони неодноразово намагались зв'язатись з представником відповідача по телефону, направляли телеграми на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_2, проте станом на 24.09.2013 р. жодної відповіді не отримали. 26.09.2013 р. представник відповідача зателефонувала та їй було повідомлено про можливість вирішення спору миром шляхом передачі ключів від квартири по акту прийому - передачі безпосередньо перед судовим засіданням, з подальшою відмовою позивача від позову. В подальшому представник відповідача на контакт не виходила. Зазначені в її письмовій заяві відомості щодо пропозицій підписати мирову угоду на умовах вселення в квартиру невизначеного кола представників з описом майна не відповідають дійсності.
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2012 року за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
12.12.2012 р. між ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу Ѕ частини вказаної квартири.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вимог ст.ст. 319, 391 ЦК України та тієї обставини, що позивач, як співвласник спірної квартири, не може володіти власним майном, оскільки відповідач не надає добровільної згоди на користування нею.
Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам діючого цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження його майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів перешкоджання позивачу у користуванні квартирою з боку відповідача, а також наявності правових підстав для зобов'язання останньої передати позивачу ключі від квартири підлягають відхиленню з таких підстав.
Відповідно до наданих суду актів від 20.01.2012 р. та 11.07.2013 р. позивач неодноразово намагалась реалізувати свої право на користування спірною квартирою, проте потрапити до квартири, або відкрити вхідні дівері не вдалося. Позивачу також було відмовлено у доступі до квартири та передачі ключів (а.с.48, 49).
Твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_2 не заперечує проти вселення ОСОБА_1 в квартиру та не чинить з цього приводу жодних перешкод колегія суддів вважає необґрунтованими. При цьому суд враховує і ту обставину, що остання не надала доказів, які б свідчили про її намагання врегулювати вказане питання мирним шляхом та скористатись можливістю, наданою судом.
Колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 є належним відповідачем в даному спорі, оскільки саме відсутність згоди останньої на вселення ОСОБА_1 порушує законне право співвласника на користування власним майном. Обсягом перешкод у користуванні власністю є не факт передачі ключів від квартири попереднім співвласником, а саме відсутність добровільної згоди ОСОБА_2 на вселення ОСОБА_1 та чинення останній перешкод у користуванні квартирою, що виявилося у незгоді відповідача передати ключі від квартири та надати можливість вільно та без перешкод користуватися вказаним майном.
Закон не пов'язує можливість судового захисту прав власника з приводу володіння та користування своїм майном з необхідністю попереднього звернення до правоохоронних органів. Факт чинення перешкод відповідачем у користуванні позивачем спірною квартирою доведений належними та допустимими доказами. За таких підстав доводи апеляційної скарги в цій частині також є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим. Справу було розглянуто повноважним судом, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України колегія суддів,-
Ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Справа №22 -ц/796/12737/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Новак А.В.
Доповідач в суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.