Справа № 2018/2-817/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2011

Київський районний суд м. Харкова

Головуючий - суддя Золотарьова Л.І.

за участю секретаря Сергєєвої В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення ПАТ "ОТП Банк" у м. Харкові, третя особа -ХФ ЗАТ "Українська страхова компанія АСКА", Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області про визнання недійсним кредитного договору та стягнення переплачених сум за кредитним договором, матеріальних збитків та судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07.10.2010 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»в особі Регіонального відділення ПАТ "ОТП Банк" у м. Харкові (далі Банком), третя особа -ХФ ЗАТ "Українська страхова компанія АСКА", Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, в якому просив визнати недійсним з моменту його підписання кредитний договір №CNL 701/428/2007 та його 2 частину від 26.03.2007 року, визнати кошти отримані ПАТ «ОТП Банк»від нього за період з 23.04.2007 року по 27.09.2010 року в сумі 186352,50 грн., як ті, що відшкодовували кредит відносно кредитного договору №CNL 701/428/2007 від 26.03.2007 р., просить стягнути надлишково переплачені кошти в сумі 24752,50 грн., стягнути матеріальні збитки в розмірі 12 076 грн. 56 коп., та стягнути витрати на інформаційно-технічний розгляд справи у розмірі 120,00 грн..

В обгрунтування вимог зазначив, що 26.03.2007 року між ним та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»(далі Банком) було укладено договір №CNL 701/428/2007, за яким відповідач надав кредит у розмірі 32000,00 доларів США, з кінцевим строком погашення кредиту 26 .03.2017 року з щорічною фіксованою процентною ставкою 13.99%. Відповідно до законодавства України єдиною грошовою одиницею та єдиним платіжним засобом в України є гривня, а тому відповідач не мав права укладати спірний кредитний договір в іноземній валюті, а також відповідач порушив Закон України «Про захист прав споживачів», а саме ненадання необхідної інформації, з навмисним введенням їх в оману. Вважають, що укладений договір суперечить вимогам ст. 99 Конституції України, ст. 192, 202, 203, 215, 230, 524, 533 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про національний банк України», ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про Національний банк».

В судовому засіданні позивач вимоги уточнив та просив визнати недійсним з моменту його підписання кредитний договір №CNL 701/428/2007 та 2 його частину від 26.03.2007 року, визнати кошти отримані ПАТ «ОТП Банк»від нього за період з 23.04.2007 року по 29.06.2011 року в сумі 222200,50 грн., як ті, що відшкодовували кредит відносно кредитного договору №CNL 701/428/2007 від 26.03.2007 р., просить стягнути надлишково переплачені кошти в сумі 606000,49 грн., стягнути матеріальні збитки в розмірі 12076 грн. 56 коп., та стягнути кошти витрачені ним на матеріальне забезпечення судового процесу. Позивач зазначив, що оскільки законним платіжним засобом в Україні є гривня, то такий Кредитний договір, не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, що є підставою недійсності правочину. Неможливість використання іноземної валюти в кредитних правідносинах без наявності індивідуальної ліцензії НБУ. Порушення принципу справедливості, в зв'язку зі зміною курсу валют відносно дня укладання кредитного договору та на сьогоднішній день, як на обставину яка є несправедливою.

Представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, зазначив що "Банк" не порушив вимог законодавства України при укладанні та здійсненні банківських операцій щодо надання кредитних коштів та укладанні кредитного договору, договору відкриття та обслуговування банківського рахунку, договору страхування майна та договору страхування громадян від нещасного випадку. Також зазначив, що позивач проігнорував та не взяв до уваги ч. 2 ст. 524 ЦК україни, в якій зазначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов*язання в іноземній валюті. Таким чином, позивач однобічно розглядає та тлумачить положення чинного законодавства.

Представник третьої особи НБУ в особі Управління Національного банку України в Харківській області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Надав до суду письмові заперечення проти позову, в якіх зазначив, вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод до них є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов*язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик в іноземній валюті (кредитні операції), які включають у себе як власне надання кредитів, так і отримання процентів та інших платежів за кредитом в іноземній валюті, а також залучення депозитів в іноземній валюті з виплатою процентів в іноземній валюті.Національний банк України вважає правомірним надання банками кредитів в іноземній валюті та отримання відсотків та інших платежів в іноземній валюті за кредитами (як у готівковій, так у безготівковій формі) на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу (генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій). Просили розглядати справу у відсутності їх представника.

Представник третьої особи ХФ ЗАТ "Українська страхова компанія АСКА" засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначено в матеріалах справи, між «Банком»і ОСОБА_1 був укладений в письмовій формі кредитний договір №CNL 701/428/2007 від 26.03.2007 р року, останній отримав кредит у розмірі 32000,00 доларів США строком до 26.03.2017 року зі сплатою відсотків відповідно до умов договору.

Згідно ч. 1 п. 2 Кредитного договору позивач взяв на себе обов'язок щомісячно здійснювати повернення кредиту частинами в сумі не менше 500,93 доларів США.

Як зазначено в п. 7.2. Кредитного договору, умови кредитування відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»позивачем отримано до укладення цього договору. Підписання позивачем ОСОБА_1 кредитного договору підтверджує отримання ним умов кредитування відповідно до п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

В забезпечення отримання кредиту ОСОБА_1 уклав з банком Договір №707/888/09 про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній валюті та національній валюті для фізичних осіб від 26.03.2007 року, відповідно до якого було відкрито поточний рахунок №2620 8 701736220.

Також між ОСОБА_1 та ЗАТ "Українська страхова компанія АСКА" було укладено договір страхування майна №7102909 від 26.03.2007 року та договір страхування громадян від нещасного випадку №71003129 від 26.03.2007 року.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Судом достовірно встановлено те, що при укладенні спірного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України (надалі -«ЦК України»), кредитний договір -це договір за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Та, частиною 2 цієї статті передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Тоді як, норми Закону України «Про захист прав споживачів»йде мова про споживчій кредит і згідно п.23 ч.1 ст.1 цього закону, споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Тобто, норми Закону України «Про захист прав споживачів»закріплюють та регулюють відносини, які виникають при придбані продукції у кредит.

Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається Позивач, визначено договір за яким застосовуються норми цього закону, а саме: це договір про надання споживчого кредиту, який укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Об'єктом (предметом) споживчого кредиту є продукція, яка придбається у кредит, а кредитного договору - грошові кошти.

Оскільки, за Кредитним договором, Банк надав Позичальнику (Позивач) кредит, а позичальник приймає кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як визначені у цьому договорі (п.п.1.1. Кредитного договору), то в даному випадку об'єктом (предметом) договору є грошові кошти (кредит).

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів»до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. У данному випадку договір між сторонами на час подання позову було укладено та його умови позивач виконував, що підтверджується наданим позивачем розрахунком виплат по кредитному договору за 2009 та 2010 роки.

Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Слід відзначити, відповідно до 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу передбачає: «Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства». Таким чином,позивач позбавляється права оскаржувати спірний кредитний договір після його укладення шляхом подання позову до суду, оскільки умови були погоджені з ним та відповідно він прийняв їх до виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно -правовими актами НБУ та угодами між клієнтом та банком.

Доводи позивача та представника позивача стосовно того, що порушено принцип справедливості, на зміну курсу валют відносно дня укладання кредитного договору та на сьогоднішній день як на обставину яка є несправедливою не можуть бути прийняти до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України, НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти -гривні. Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом міністрів України.

Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного випливає, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року № 679-XIV (із змінами та доповненнями) (надалі -Закон про НБУ) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) (надалі -Декрет КМУ), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону про НБУ, в якій зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до норм пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

Статтею 5 Декрету встановлено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним банком України.

Згідно ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції, на період, необхідних для здійснення такої операції.

Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ визначений в ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ. До таких операцій зокрема відносяться: - вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; - ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України; - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; -використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; - розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; - здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Пунктом 8.12. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління НБУ № 200 від 30.05.2007 року передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій НБУ на здійснення валютних операцій.

У нормах ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) (надалі -Закон про банки) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії. Відповідно до п. 5.3. Положення про порядок видачі банком банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджений Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 р., письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»№ 15-93.

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України 08.11.2006 року отримало генеральну банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк»з валютними цінностями, які в подальшому були змінені, в зв'язку з зміною найменування банку замість Закритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство.

Використовуючи своє право, надане вказаною ліцензією на банківську діяльність і дозволом на здійснення операцій з валютними цінностями, банк залучає вклади в іноземній валюті, у тому числі і на міжнародних валютних ринках. По вкладах, залучених в іноземній валюті, банк має зобов'язання повернути грошові кошти і заплатити відсотки відповідно теж в іноземній валюті. Укладаючи з позичальником кредитний договір в іноземній валюті, банк від свого імені і на свій ризик розміщує залучені раніше валютні кошти. Тому в кредитних договорах передбачено умови повернення кредитних коштів в тій валюті, що і кредит. Ці умови дозволяють банку належним чином виконувати свої зобов'язання перед вкладниками у відповідності до чинного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень ЗУ «Про банки і банківську діяльність»банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет КМУ від 19.02.93 за №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Законодавство України чітко та однозначно визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб'єктом кредитних зобов'язань (правовідносин) в іноземній валюті.

Більш того, спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, якими забороняється банкам надавати кредити в іноземній валюті.

Індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на сьогоднішній день законодавством не встановлено термінів і сум кредитів в іноземний валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками або іншими фінансовими організаціями) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі зазначаємо, що діючим законодавством не визначені межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Частина.1 та ч.2 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України»носить імперативний (обов'язковий) характер для виконання і використання в роботі як комерційними банками, так і фізичними особами.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 524 ЦК України, положеннями якої, Позивач обґрунтовує недійсність Договору зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Однак, у ч. 2 цієї ж статті ЦК України (яка Позивачем проігнорована та не взята до уваги при написанні позову) зазначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Саме кредитним договором і визначений порядок виконання зобов'язань, а саме п.1.11.1 кредитного договору передбачає: «Усі платежі для повернення суми Кредиту та сплати процентів за користування Кредитом повинні здійснюватись Позичальником у валюті Кредиту в строки та на умовах, встановлених цим Договором». При цьому сторони скористалися одним із фундаментальних принципів цивільного права -свобода договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу передбачає: «Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства».

Як з*ясовано в судовому засіданні, позивач та Відповідач підписавши кредитний договір, відповідно письмово погодили умови договору. Дане положення було погоджено Позивачем та Відповідачем до моменту подання позову. Позивач сплачував свої боргові зобов'язання у доларах США і до цього часу у нього не виникало питання про порушення його прав як споживача, у зв'язку з обслуговуванням кредитної заборгованості у доларах США.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В судовому засіданні достовірно встановлено те, що при укладенні спірного договору сторонами дотримано вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та правові підстави для визнання його недійсним -відсутні. Також в матеріалах справи відсутні правові підстави для визнання недійсними договору застави та договору поруки які укладались в забезпечення виконання боргових зобов'язань.

В судовому засіданні позивач не надав підтвердження, що кредитний договір, договір поруки та застави був укладений під натиском "Банку", без роз*яснення умов укладання зазначеного договору та без ознайомлення з наслідками порушення умов договору.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 8, 10,11, 15, 60, 61, 118-120, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 192, 203, 215, 526, 530, 533, 610, 651, 1050,1049,1054, 1060 ЦК України, «в»п. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст. 7,56 Закону України «Про національний банк України», суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»в особі Регіонального відділення ПАТ "ОТП Банк" у м. Харкові, третя особа -ХФ ЗАТ "Українська страхова компанія АСКА", Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області про визнання недійсним кредитного договору та стягнення переплачених сум за кредитним договором, матеріальних збитків та судових витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через районний суд ї шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-днів з дня проголошення рішення.

Головуючий -