КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа№ 925/214/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Іоннікової І.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від прокуратури: Шевченко О.В.

від позивача:Кірпічова Т.Б. - за довіреністю

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: Загороднюк Т.О. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К"

на рішення господарського суду Черкаської області від 04.04.2013

у справі № 925/214/13-г (суддя Васянович А.В.)

за позовом Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідача-1: Державного підприємства "Підприємство Черкаської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області (№62)";

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу незавершенного будівництва

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до державного підприємства "Підприємство Черкаської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області (№62)" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К" про:

1. визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі - продажу незавершеного будівництва від 21 вересня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6509, укладеного між відповідачами щодо незавершеного будівництва літ. № 15, будівлі 1964 року побудови, що знаходиться по вул.. Сурікова, 30 в м. Черкаси;

2. зобов'язання відповідачів повернути одне одному все одержане за договором купівлі - продажу від 21 вересня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 6509.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 04.04.2013 року у справі № 925/214/13-г (суддя Васянович А.В.) позовну заяву Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено повністю.

Так, наведеним рішенням:

1. Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі - продажу незавершеного будівництва від 21 вересня 2007 року укладеного між підприємством Черкаської виправної колонії № 62 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області та товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К".

2. Зобов'язано державне підприємство "Підприємство Черкаської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області (№62)" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К" грошові кошти в сумі 1471544 грн. 00 коп.

3. Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К" повернути державному підприємству "Підприємство Черкаської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області (№62)" незавершене будівництво літ. №15, будівлі 1984 року побудови, що знаходиться по вул. Промисловій,15 у місті Черкаси.

При прийнятті вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення договору купівлі-продажу незавершеного будівництва від 21 вересня 2007 року було порушено порядок відчуження державного майна, зокрема, положень Закону України "Про приватизацію державного майна", що є підставою для визнання недійсним вказаного договору купівлі - продажу з моменту його вчинення.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач-2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К", звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013р. у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Іоннікова І.А., Смірнова Л.Г. апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.08.2013 року.

У зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 року розгляд справи було відкладено на 04.09.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 року розгляд справи було відкладено на 18.09.2013 року.

У зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці, розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Іоннікова І.А., Смірнова Л.Г.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи. Зокрема, апелянт зазначає, що згідно Статуту відповідач має право володіти на праві власності майном, яке створене в результаті господарської діяльності, та може розпоряджатись ним на власний розсуд. Апелянт, що майно, яке було відчужене ним за спірним договором, належить відповідачу-1 на праві приватної власності та було відчужено за згодою органу, до сфери управління якого належить підприємство відповідача-2, а саме - Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Апелянтом 10.09.2013 року додатково пояснено суду, що у даному випадку право держави в особі уповноваженого органу Фонду державного майна України на відчуження об'єкту незавершеного будівництва не порушено; у даному випадку приватизаційна процедура відчуження майна не підлягала застосуванню, а спірний договір повністю відповідає вимогам цивільного законодавства.

Відповідач-1, згідно з поданим до суду 16.09.2013 року відзивом, пояснив суду, що згідно з положеннями статуту він має право володіти на праві власності нерухомим та рухомим майном, яким володіє, користується та розпоряджається на власний розсуд; під час продажу незавершеного будівництва, відповідачем-1 було проведено аукціон та отримано дозвіл вищого керівного органу - державного департаменту України з питань виконання покарань на відчуження зазначеного об'єкту.

Прокурор та позивач відзив на позовну заяву не подали.

Відповідач-1 до судового засідання, що відбулось 18.09.2013 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача-1 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача-1 є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2007 році підприємством Черкаської виправної колонії № 62 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області правонаступником якого є державне підприємство "Підприємство Черкаської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Черкаській області (№62)" здійснювалися дії по підготовці до реалізації об'єкту незавершеного будівництва літ. № 15, що знаходиться в м. Черкаси по вул. Сурікова, 30.

Державний департамент України з питань виконання покарань листом від 04 травня 2007 року повідомив, що не заперечує проти реалізації об'єкту незавершеного будівництва виробничого корпусу Черкаської виправної колонії № 62 згідно з чинним законодавством.

22 червня 2007 року командитним товариством "Агентство експертних оцінок "Фатум-М" складено висновок про вартість оцінки вищевказаного об'єкту, згідно з яким його вартість складає 1280160 грн. 00 коп.

06 липня 2007 року між підприємством Черкаської виправної колонії №62 та приватним підприємством "Марва" укладено угоду про реалізацію майна, відповідно до умов якої підприємство Черкаської виправної колонії №62 доручило приватному підприємству "Марва" на протязі трьох місяців з дня підписання угоди провести реалізацію майна - незавершеного будівництва, загальною площею 4730 кв.м., рік побудови 1984, готовність об'єкту - 80%, розташованого за адресою: м. Черкаси по вул. Сурікова, 30. Початкова вартість майна на аукціоні повинна відповідати експертній оцінці, яка складає 1280160 грн.

Приватним підприємцем Беспалим В.Я. (сертифікат виданий Фондом державного майна України і Українським товариством оцінювачів від 03 лютого 2001 року за № 2182) 03 вересня 2007 року була проведена рецензія на звіт про незалежну оцінку вартості будівлі незавершеного будівництва літ. № 15, яке знаходиться в м. Черкаси по вул. Сурікова, 30, що здійснено командитним товариством "Агентство експертних оцінок "Фатум-М", згідно з якою звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і може бути використаним за призначенням.

17 серпня 2007 року в газеті "Урядовий кур'єр" у розділі "Інформація. Оголошення" було опубліковано оголошення про продаж майна, що належить підприємству Черкаської виправної колонії № 62 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області та розташоване по вул. Сурікова, 30 в м. Черкаси.

Згідно з протоколами про хід торгів на аукціоні продажу був виставлений лот № 1 на незавершене будівництво з початковою ціною 1280160 грн. На аукціоні були присутні два учасники - товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К" та фізична особа-підприємець Бабич Людмила Миколаївна.

Відповідно до витягу з протоколу №1 від 17 вересня 2007 року про хід торгів на аукціоні з продажу незавершеного будівництва літ. №15, готовність об'єкту 80%, загальною площею 4 730 кв.м., що знаходиться по вул. Сурікова, 30 в м. Черкаси, переможцем аукціону визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К".

21 вересня 2007 року між підприємством Черкаської виправної колонії № 62 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К" (покупець) було укладено договір купівлі - продажу незавершеного будівництва (надалі - договір), згідно умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю незавершене будівництво літ. №15, будівлі 1984 року побудови, що знаходиться по вул. Сурікова, 30 у місті Черкаси, а покупець зобов'язався прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму.

Пунктом 4.2 Статуту підприємства Черкаської виправної колонії № 62 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області встановлено, що майно підприємства є державною власністю, закріплюється за ним на праві повного господарського відання і не може бути об'єктом застави, крім товарів, що знаходяться в обороті або у переробці.

Разом з тим, цим же пунктом Статуту визначено, що Підприємство має право володіти на праві власності нерухомим та рухомим майном, яке створене в результаті господарської діяльності. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, здійснюючи стосовно нього будь - які дії, що не суперечать законодавству та цьому Статуту.

Як зазначалось та встановлено судом, право власності на майно, щодо якого було укладено спірний договір купівлі-продажу, було визнано за підприємством Черкаської виправної колонії № 62 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області у судовому порядку Постановою господарського суду Черкаської області від 20.06.2006 року у справі № 16/2532а.

Право власності підприємства Черкаської виправної колонії № 62 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області на незавершенене будівництво, що знаходиться за адресою вул. Сурікова, 30 в м. Черкаси, на підставі постанови господарського суду Черкаської області від 20 червня 2006 року, належним чином зареєстровано Комунальним підприємством «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», про що 13.06.2006 року видано відповідний витяг.

18 грудня 2007 року наказом за №574 управління містобудування та архітектури Черкаського міського виконавчого комітету було змінено порядковий вуличний знак споруді незавершеного будівництва (літ. 15) з №30 по вул. Сурікова на №15 по вул. Промисловій.

Як зазначалось, позовні вимоги Заступника прокурора Черкаської області полягають у:

- визнанні недійсним з моменту вчинення договору купівлі - продажу незавершеного будівництва від 21 вересня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6509, укладеного між відповідачами щодо незавершеного будівництва літ. № 15, будівлі 1964 року побудови, що знаходиться по вул.. Сурікова, 30 в м. Черкаси;

- зобов'язання відповідачів повернути одне одному все одержане за договором купівлі - продажу від 21 вересня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 6509.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з викладених підстав.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно ч. 1 зазначеної статті Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Позивач заперечує дійсність спірного договору з тих підстав, що договір купівлі - продажу незавершеного будівництва від 21 вересня 2007 року укладений відповідачами з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", а тому на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, з урахуванням положень ст. 145 Господарського кодексу України, виходив з того, що у даному випадку, внаслідок укладення спірного договору, було змінено правовий режим майна шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства. З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов висновку про застосування до даних правовідносин законодавства, яке регулює приватизацію державного майна, що є підставою для визнання недійсним вказаного договору купівлі - продажу з моменту його вчинення.

Судова колегія не може погодитись з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Згідно Статуту підприємства Черкаської виправної колонії № 62 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області, затвердженого 7.06.2006 року Заступником Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, підприємство засноване на державній власності і підпорядковане безпосередньо управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області, а також Державному департаменту України з питань виконання покарань, який здійснює права та виконує обов'язки засновника підприємства щодо управління ним безпосередньо або через управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області.

Згідно п.п. 2.1., 2.2. Статуту відповідача-1, Підприємство створено з метою залучення засуджених до праці і забезпечення їх професійного навчання. Основними напрямками діяльності підприємства є виробництво та реалізація продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання.

Судовою колегією встановлено, що відповідач-1 є підприємством установи виконання покарань, що створено для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, та яке безпосередньо підпорядковується управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань в Черкаській області та Державному департаменту України з питань виконання покарань.

Спеціальним Законом, яким визначаються правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження є Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) підприємства установ виконання покарань є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці.

Частиною 2 наведеної статті Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено особливості проведення діяльності підприємств установ виконання покарань.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" засновником підприємств установ виконання покарань є центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, який затверджує їх статути

Пунктом 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" створення, реорганізація і ліквідація підприємств установ виконання покарань, розпорядження їх майном здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань.

Тобто, згідно Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", що є спеціальним Законом, який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідач-1 є казенним підприємством, діяльність якого проводиться у урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Такими особливостями є, серед іншого, те, що розпорядження майном відповідача-1 здійснює центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань.

Наразі, в пункті 4.4. Статуту зазначено, що відчуження майна, яке є державною власністю і закріплене за підприємством, здійснюється за погодженням з Державним департаментом України з питань виконання покарань у порядку, встановленому законодавством.

Як зазначалось, листом від 04 травня 2007 року Державний департамент України з питань виконання покарань повідомив, що не заперечує проти реалізації об'єкту незавершеного будівництва виробничого корпусу Черкаської виправної колонії № 62 згідно з чинним законодавством.

Також, як встановлено судом, спірний договір укладено на підставі та за результатами аукціону з продажу незавершеного будівництва.

Як зазначалось, в якості підстави позовних вимог прокурором заявлено обставини порушення під час укладення спірного договору законодавства, що регулює приватизацію державного майна.

При цьому, в обґрунтування застосування до даних правовідносин законодавства, яким регулюється правовідносини з приватизації державного майна, прокурор посилався на положення частини 3 статті 145 Господарського кодексу України, відповідно до якої правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Суд першої інстанції погодився з такими твердженнями прокурора та застосував до даних правовідносин ч. 3 ст. 145 Господарського кодексу України, та, як наслідок, відповідно до її положень, судом було застосовано законодавство, яке регулює приватизацію державного майна.

Зокрема, як зазначалось, судом було встановлено, що під час укладення спірного договору не було дотримано порядку для приватизації, визначеного Законом України "Про приватизацію державного майна", Законом України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", що є підставою для визнання недійсним вказаного договору купівлі - продажу з моменту його вчинення.

Проте, такі висновки суду першої інстанції щодо застосування законодавства, яким регулюють правовідносини з приватизації державного майна, є помилковими з огляду на наступне.

Статтею 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено об'єкти державної власності, що підлягають приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції на момент укладення спірного договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Тобто, Законом України "Про приватизацію державного майна" прямо заборонено проведення приватизації казенних підприємств.

При цьому, застосована судом першої інстанції ст. 145 Господарського кодексу України визначає, що законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання.

Заявлені прокурором підстави недійсності спірного договору та надані ним докази не містять обґрунтувань порушень порядку відчуження майна саме казенного підприємства, особливості діяльності якого визначені Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", який є спеціальним у спірних правовідносинах.

Як зазначалось, за висновками суду першої інстанції, зміна правового режиму майна відповідача-1 не шляхом приватизації, є підставою для визнання недійсним спірного договору купівлі - продажу.

Проте, наведені висновки суду першої інстанції, з яких останній виходив при прийнятті оскаржуваного рішення є помилковими, такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, оскільки таких висновків суд першої інстанції дійшов через неповне зёясування обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, судом першої інстанції не було з'ясовано те, що відповідач-1 є казенним підприємством, правовий режим майна якого регулюється спеціальним законодавством.

З урахуванням викладеного, враховуючи встановлені судом обставини, зважаючи на заявлені у даній справі підстави позовних вимог, апеляційний суд робить висновок про те, що наведені заступником прокурора доводи в обґрунтування підстав недійсності спірного договору не є обставинами, які доводять недійсність договору в розумінні ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 цього ж кодексу визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Інших обставин, за наявності яких суд мав би можливість встановити невідповідність спірного договору положенням актам цивільного законодавства, зокрема, щодо порушення порядку відчуження майна саме казенного підприємства, заступником прокурора у позові не наведено.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги у даній справі про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі - продажу незавершеного будівництва від 21 вересня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6509, укладеного між відповідачами щодо незавершеного будівництва літ. № 15, будівлі 1964 року побудови, що знаходиться по вул.. Сурікова, 30 в м. Черкаси, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо іншої позовної вимоги про зобов'язання відповідачів повернути одне одному все одержане за спірним договором, судова колегія зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу незавершеного будівництва від 21 вересня 2007 року, відмовлено, у суду відсутні підстави для застосування наслідків недійсності такого договору.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про зобов'язання відповідачів повернути одне одному все одержане за договором купівлі - продажу від 21 вересня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 6509 також є такими, що не підлягають задоволенню.

Рішення господарського суду Черкаської області від 04.04.2013 року у справі № 925/214/13-г підлягає скасуванню з урахуванням положень п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; неправильним застосуванням норм матеріального права.

З огляду на встановлені судом обставини, у даній справі підлягає прийняттю нове рішення про відмову в повному обсязі у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до п. 2.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. № 7, у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Згідно пп. 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлюються у таких розмірах: 1 розмір мінімальної заробітної плати, за подання позовної заяви майнового характеру: 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до п. 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. № 7, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України чи частиною другою статті 208 Господарського кодексу України, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.

З урахуванням викладеного, судова колегія робить висновок про те, що в разі заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності договору, така вимога є вимогою майнового характеру.

Тобто, звертаючись з даним позовом до суду, прокурором заявлено вимогу немайнового характеру про визнання недійсним договору та вимогу майнового характеру про зобов'язання відповідачів повернути одне одному все одержане за договором купівлі - продажу від 21 вересня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 6509.

При цьому, як встановлено судом, сума грошових коштів, одержаних відповідачем-1 за договором складає 1471544,00 грн. На таку ж суму оцінено спірним договором майно, щодо якого договір було укладено.

За таких обставин, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання даного позову складає в загальному розмірі 30577,88 грн., а саме: за подання вимоги немайнового характеру - 1147 грн., за подання вимоги майнового характеру - 29430,88 грн.

Відповідно до п. 2.4. статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлені ставки судового збору, зокрема, 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Тобто, сума судового збору, що підлягала сплаті за подання апеляційної скарги у даній справі та яка була фактично сплачена апелянтом, складає 15288,94 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування на користь апелянта витрат по сплаті судового збору за звернення з даною апеляційною скаргою, в розмірі 15288,94 грн. покладається на визначеного прокурором позивача, Фонд державного майна України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України на рішення господарського суду Черкаської області від 04.04.2013 року у справі № 925/214/13-г - задовольнити.

Рішення господарського суду Черкаської області від 04.04.2013 року у справі № 925/214/13-г - скасувати.

У задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул.. Кутузова, 18/9, ЄДРПОУ 00032945) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Акант+К" (18008, м. Черкаси, вул. Хоменка, 15, ЄДРПОУ 14207584) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 15288,94 грн.

Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ.

Повний текст постанови складено та підписано 18.09.2013 року

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Гончаров С.А.

Судді Іоннікова І.А.

Смірнова Л.Г.