Головуючий суду 1 інстанції - Бугера О.В.

Доповідач - Соловей Р.С.

Справа № 2-520/2013

Провадження № 22ц/782/3546/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - судді Соловей Р.С.,

суддів Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.

при секретарі Арутюнян Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 02 липня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про розірвання договору,

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2009 року позивач ОСОБА_2 звернувся з- позовом до Акціонерного комерційного банку «Форум», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - Банк), та просив розірвати укладений між ним та АКБ «Форум» кредитний договір № 0016/08/09-КС від 06.08.2008 р. (далі - Кредитний договір) через істотні порушення договору Банком та покласти на відповідача судові витрати.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: розірвано кредитний договір № 0016/08/09-КС від 06.08.2008 р., укладений між ОСОБА_2 та АКБ «Форум»., а також стягнено з ПАТ «Банк Форум» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1 730 грн.

Відповідач ПАТ «Банк Форум», не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати, як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки якого не відповідають обставинам справи, а також ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Раніше справа була предметом розгляду судів різних інстанцій. Позов ОСОБА_2 було задоволено рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 30.06.2009 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 02.11.2009 р. Ухвалою Верховного суду України від 26.01.2011 р. вказані рішення суду першої інстанції і ухвала апеляційного суду були скасовані та справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 290 - 291 т. 1).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями статті 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Згідно із статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно із статтею 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені вказані умови, сторонам було роз'яснено їхні процесуальні права, вони мали можливість подавати докази та заявляти клопотання, зокрема, щодо надання, забезпечення чи витребування доказів. Судом першої інстанції були досліджені і оцінені в їх сукупності докази, надані сторонами, як того вимагає стаття 212 ЦПК України.

Судом у справі правильно встановлено наступні фактичні обставини.

Між Банком та ОСОБА_2 06 серпня 2008 року було укладено Кредитний договір № 0016/08/09-КС, предметом якого є надання Банком позичальнику кредитних коштів у формі відновлювальної кредитної лінії на споживчі цілі в сумі 2 100 000 доларів США для рефінансування споживчого кредиту в АКІБ «УкрСиббанк» та для будівництва спортивного комплексу з кінцевим терміном повернення 05.08.2018 р. з оплатою за користування кредитними коштами 14% річних. Умовами п. п. 1.2, 1.3 вказаного договору визначено надання кредитних коштів окремими траншами в межах встановленого ліміту; розмір кожного траншу, строк його надання та порядок повернення регулюється додатковими угодами до Кредитного договору (а. с. 7 - 8 т. 1).

На виконання вказаного договору ОСОБА_2 отримав три транші: 700 000 доларів США за додатковою угодою від 06.08.2008 р. № 1, 166 000 доларів США за додатковою угодою від 05.09.2008 р. № 3, 70 000 доларів США за додатковою угодою від 24.09.2008 р. № 4 (а. с. 9 - 10, 14 - 15, 16 - 17 т. 1). Інших грошових коштів позивач від Банку не отримував.

Вказані обставини сторонами у справі не заперечуються.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 626, 628, 638, 651, 652, 1054 Цивільного кодексу України та виходив з того, що саме укладений між сторонами Кредитний договір визначає максимальну суму коштів, яку Банк зобов'язався надати позивачеві, строк дії договору, відсоткову ставку, а в додаткових угодах сторонами визначались лише розмір складових частин кредиту та дата їх видачі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ненаданням решти грошових коштів, передбачених для надання позивачеві за Кредитним договором, Банком, як стороною договору, було допущено істотне порушення умов договору, внаслідок чого інша сторона, ОСОБА_2, значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладанні договору. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у подальшому кредитуванні позивача, про безпідставність та недоведеність доводів відповідача щодо неплатоспроможності позивача, щодо приховування позивачем наявності у нього інших кредитних зобов'язань, щодо не допуску позивачем пре6дстаника Банку на об'єкти підприємницької діяльності.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального права.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що за отриманням четвертого траншу ОСОБА_2 звертався до Банку з письмовою заявою від 30.10.2008 р. (а. с. 19 т. 1), але відповіді на цю заяву не отримав, та 24.12.2008 р. з письмовою заявою про видачу кредитних коштів в сумі 1 164 000 доларів США на підставі п. 1.1 Кредитного договору (а. с. 18 т. 1). На останню заяву Банк дав відповідь лише 12.02.2009 р., коли позивач вже звернувся до суду з позовом у цій справі (т. 34 т. 1).

Через одностороннє порушення Банком Кредитного договору позивач був позбавлений кредитних коштів в сумі 1 164 000 доларів США, на які розраховував з метою оплати будівництва спортивного комплексу, тому продовжити та завершити будівництво не мав можливості.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Доводами апелянта висновки суду першої інстанції не спростовуються.

У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що на виконання Кредитного договору передбачено укладання додаткових договорів на видачу окремих частин (траншів) кредитних коштів, розмір яких та строк визначається додатковими договорами, а не самим Кредитним договором, і таких додаткових договорів було укладено три. Залишок ліміту в сумі 1 164 000 доларів США, як стверджує апелянт, не було видано, оскільки не було укладено відповідного додаткового договору на його надання, а згодом Банком було прийнято рішення про відмову від кредитування, оскільки Банк дізнався про існування обставин, що явно свідчили про те, що наданий ОСОБА_2 кредит не буде вчасно повернений.

Натомість, Кредитним договором передбачено укладання додаткових угод, а не додаткових договорів, і укладались на видачу трьох траншів саме додаткові угоди, які є невід'ємними частинами Кредитного договору. Не заперечуючи доводів апелянта, що суттєві умови кожного траншу містяться в додаткових угодах, колегія суддів, однак, не погоджується з його доводами, що зобов'язання Банку щодо надання певної суми кредитних коштів не витікає із самого Кредитного договору. Адже в ньому містяться ліміт суми, в межах якої позивач міг отримати грошові кошти окремими траншами, тобто вся сума кредитних коштів, які Банк зобов'язався надати позивачеві, кінцевий термін повернення кредитних коштів, відсоткова ставка тощо. При тому, із змісту Кредитного договору та додаткових угод видно, що кінцевий термін повернення кредитних коштів та відсоткова ставка також однакова. Відрізняються додаткові угоди певними сумами отриманих траншів та терміном початку погашення кредитних коштів.

Отже, судом першої інстанції правильно зроблено висновок, що саме з Кредитного договору витікає зобов'язання Банку надати позивачеві кредитні кошти в загальній сумі 2 100 000 доларів США. Суд у оскаржуваному рішенні обґрунтовано послався на приписи ст. 1054 Цивільного кодексу України, згідно з якими надання кредитодавцем грошових коштів позичальнику є обов'язком кредитодавця.

У розділі 3.1 Кредитного договору визначаються зобов'язання Банку. Зокрема, п. 3.1.1 визначено зобов'язання Банку надати позичальнику кредитні кошти на умовах, передбачених п. 2.2 цього договору, у сумі, що передбачена п. 1.1 договору.

Згідно з частиною 1 статті 1056 Цивільного кодексу України кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

Приписам цієї норми відповідає п. 5. 1 Кредитного договору, яким передбачено право Банку відмовитися від подальшого кредитування позичальника частково або у повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом, використання кредиту не за цільовим призначенням або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальнику кредит своєчасно не буде повернений.

Доводи апелянта, що Банк правомірно скористався вказаним своїм правом, передбаченим законом та умовами Кредитного договору, на думку колегії суддів є необґрунтованими та недоведеними.

Безпідставними є доводи апелянта щодо приховування ОСОБА_2 наявності кредитів у інших банках. Як вбачається з матеріалів справи, у за'явках на одержання кредиту (а. с. 78, 80 - 81, 82 т. 2) в графі про досвід одержання кредитів не зазначено про необхідність зазначити всі наявні кредити. Ствердження позивача про те, що на усне прохання працівника Банку він надав відомості про наявність кредитів, не зазначених у вказаних заявках, а також довідки про відсутність прострочених заборгованостей за кредитними договорами, апелянтом не спростовано, не надано доказів того, що саме Банком робились запити щодо не зазначених у заявках кредитів, а також, що позивачем надавались довідки про відсутність у нього інших кредитів, окрім вказаних у заявках..

Крім того, згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи № 38,/2 від 05.03.2013 р., проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУМВС України в Луганській області (а. с. 91 - 9 т. 2), рукописні тексти у технічному зображенні заявок на одержання кредиту від імені ОСОБА_2 від 09.06.2008 р., від 02.09.2008 р. та від 22.09.2008 р. (а. с. 78 - 83 т. 2) виконані не ОСОБА_2, а іншою особою, а підписи в графах «Підпис заявника» виконані ОСОБА_2 Експерт зазначив, що не налалося можливим встановити, ким виконані рукописні тексти та підписи у оригіналах вказаних заявок, оскільки тексти та підписи у технічних зображеннях можуть бути результатом технічної підробки, а оригінали заявок експерту для дослідження не надавались. Однак представником відповідача не заперечується, що вказані технічні зображення є ксерокопіями саме оригіналів заявок, тобто технічні підробки місця не мають.

Виходячи з викладеного, вказаний висновок експерта підтверджує доводи позивача щодо того, що сам він заявки на видачу кредитних коштів лише підписував, а текст вносив з його слів працівник Банку. Жодними доказами не спростовуються ствердження позивача, що він не приховував наявності у нього інших поточних кредитів, та чому працівник Банку вніс дані лише про три з них, йому невідомо.

Суд першої інстанції дав належну оцінку вказаному експертному висновку, а доводи апелянта про неналежність висновку почеркознавчої експертизи не заслуговують на увагу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з назви графи «Досвід одержання кредитів (за останні три роки)» у вказаних заявках (а. с. 78, 80, 82), де містяться дані про кредити в інших банках, яка складається з трьох строчок, не можна визначити, чи слід зазначити відомості про всі кредити позичальника чи лише на окремих кредитах показати, що такий досвід позичальник має.

Правильним та обґрунтованим, на думку колегії суддів, є висновок суду першої інстанції про недоведеність доводів відповідача щодо неплатоспроможності позивача; не надано доказів того, що проводилось дослідження майнового стану останнього. Крім того, з наданих відповідачем до справи даних фінансового аналізу, резюме від 11.06.2008 р., від 03.09.2008 р., від 19.09.2008 р. та від 16.12.2008 р. не вбачається погіршення фінансового стану позивача, та вбачається покращення окремих показників підприємницької діяльності (а. с. 84 - 87, 113 - 116, 124 - 127, 158 - 161).

Посилання апелянта на сумніви у платоспроможності позивача через наявність поточних кредитів у інших банках, не є обґрунтованими, оскільки, як вбачається з довідок, виданих іншими банками, прострочена заборгованість за ОСОБА_2 на кінець листопада 2011 р. була відсутня (а. с. 28, 32, т. 1). З довідки самого АКБ «Форум» від 11.11.2008 р., виданої, за ствердженням позивача, для пред'явлення до інших банків, вбачається, що погашення кредиту та відсотків ОСОБА_2 здійснюється вчасно та у відповідності з установленим графіком (а. с. 135). Згідно з довідкою Луганської філії ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» відсутня прострочена заборгованість станом на 17.11.2008 р. і за кредитом, отриманим ОСОБА_3, яка є поручителем ОСОБА_2 за Кредитним договором (а. с. 137 т. 1).

При зверненні ОСОБА_2 із заявою про надання чергового траншу кредитних коштів 30.10.2008 р. та 24.12.2008 р. він не мав жодних заборгованостей, окрім заборгованості у 200 доларів США, що виникла 22.12.2008 р. та була погашена 29.12.2008 р (а. с. 168 зворот т. 1). Не встановлено, на думку колегії суддів, також і інших обставин, що свідчили б про те, що наданий кредит не буде вчасно повернений.

Апелянтом не спростовано висновків суду першої інстанції у вказаній частині.

Крім того, слід звернути увагу на те, що Кредитний договір та інші договори були забезпечені договорами поруки, договорами іпотеки різного нерухомого майна, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 104, 105 - 107, 141 - 143, 148 - 150, 155 - 157).

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 не допустив працівників Банку на об'єкти підприємницької діяльності та не надав фінансових документів для перевірки його платоспроможності, доказами не підтверджено. Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що він не повинен доводити вказані обставини, оскільки вони не є предметом дослідження у справі, та на те, що закон не зобов'язує Банк складати акти чи вимагати від позичальника письмової відмови від перевірки чи надання документів. На ці обставини Банк посилається у своїх доводах як на одну з підстав припинення подальшого кредитування, та вони не визнаються позивачем.

Апелянт у апеляційній скарзі, посилаючись на положення ч. 3 ст. 651 ЦК України, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим, стверджує, що після відмови від кредитування договір припиняється, але не припиняється зобов'язання ОСОБА_2 по поверненню кредиту та сплаті процентів.

Суд першої інстанції у оскаржуваному рішення дійшов правильного висновку про те, що спірний договір не є розірваним.

Обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо відсутності письмових підтверджень ознайомлення позивача перед укладанням Кредитного договору з іншими умовами кредитування, окрім отримання кредиту траншами, що передбачено ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 4 Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 р. № 168. Обґрунтованими також є висновки щодо несправедливості умов укладеного Кредитного договору, оскільки він не містить положень про відповідальність Банку за невиконання умов договору, зокрема, за безпідставне ненадання чергового траншу кредитних коштів.

Колегія суддів на підставі викладеного вважає, що на виконання вказівок Верховного Суду України в ухвалі від 26 січня 2011 року суд першої інстанції ретельно перевірив доводи відповідача, належним чином дослідив умови Кредитного договору, зокрема, порядок та умови надання наступного траншу та умови відмови від кредитування, дав належну оцінку всім обставинам та доказам у справі і дійшов правильних та цілком обгрунтованих висновків про задоволення позову ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду відповідає вимогам норм матеріального права, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 02 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: