КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-7648/08 Головуючий у І інстанції - Нежура В.А.
Суддя-доповідач Глущенко Я.Б.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Дурицької О.М., Зайцева М.П.,
при секретарі Токар М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2007 року, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати останнього сплатити недоплачені суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2002-2006 роки у сумі 6191,60 грн.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2007 року позов задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що виплата допомоги на оздоровлення була проведена позивачу у передбаченому чинним законодавством розмірі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції -скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача провести виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2002-2006 роки є обґрунтованою, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, з таким висновком суду не можна погодитися.
Колегією суддів встановлено, що позивач є інвалідом 2-ї групи, пов'язаної з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що інвалідам 2 групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, дійсно, повинен був здійснити нарахування та виплату допомоги позивачу виходячи з її розміру, встановленого Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення допомоги за 2002-2004 роки, судом першої інстанції було застосовано строк позовної давності, передбачений ст.ст. 71-85 Цивільного кодексу України 1963 року.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що питання подання скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб врегульовано положеннями глави 31-А ЦПК України 1963 року. Стаття 248-5 цього Кодексу передбачає, що скаргу може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, до спірних правовідносин не може бути застосований трьохрічний строк позовної давності, встановлений Цивільним кодексом України.
Отже, позивачем без поважних причин пропущено строк на звернення до суду з даним позовом за 2002-2004 роки.
Також, позивачем, пропущено річний строк на звернення до адміністративного суду встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України, щодо стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги за 2005 рік, оскільки позовну заяву подано в червні 2007 року, а про порушення свого права позивач дізнався в листопаді 2005 року, при проведенні відповідачем виплати на оздоровлення.
Що ж стосується вимог про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, то, на думку колегії суддів, відповідач правомірно керувався п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким було зупинено на 2006 рік дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права та дійшов до не правильного висновку про задоволення позову, що є підстановкою для скасування постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 13 вересня 2007 року та постановлення нової постанови, якою в задоволенні позову з вище зазначених причин, слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2007 року - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Повний текст постанови виготовлений 16 жовтня 2008 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 17 жовтня 2008 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді: