АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 року 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Приндюк М.В.

суддів Єфімової О.І., Бартащук Л.В.

з участю секретаря Богач Н.М.

прокурора Слободяника О.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Слободяника О.П. на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС першого відділу слідчого управління кримінальних розслідувань Головного слідчого управління фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів Міщенка О.В., погодженого із старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Слободяником О.П., про арешт 9 транспортних засобів, які належать ФОП «ОСОБА_3» та ТОВ «Лівік».

В ухвалі слідчий суддя вказав, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню, оскільки власник майна, на яке слідчий просить накласти арешт, не є підозрюваним, обвинуваченим чи особою, яка за законом несе цивільну відповідальність у кримінальному провадженні, а тому законних підстав для накладення арешту на їх майно немає.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на транспортні засоби. Апелянт вважає, що суд при прийнятті рішення допустив істотне порушення вимог КГЖ України, оскільки належним чином не врахував положення ст.ст. 167, 170 КГЖ України, згідно яких знаряддя вчинення злочину підлягає арешту і до оголошення у справі підозри будь-якій особі.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою накласти арешт на майно, дослідивши матеріали кримінального провадження за клопотанням про арешт майна, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Як вбачається з ухвали слідчого судді, у провадженні Головного слідчого управління фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України перебувають матеріали кримінального провадження № 32013000000000063 від 24 квітня 2013 року за фактом ухилення невстановленими особами від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 212 КК України.

Згідно даних витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань та матеріалів клопотання, невстановленими слідством особами створено злочинну схему з переміщення товарів з Республіки Болгарія на митну територію України без сплати ввізного мита та податку на додану вартість, що призвело до ненадходження до Державного бюджету України коштів в особливо великих розмірах.

За результатами розслідування для переміщення вказаних товарів використовувалися 9 транспортних засобів, які належать ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Лівік».

01 липня 2013 року слідчий звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на зазначені транспортні засоби.

В ухвалі слідчий суддя вказав, що арешт може бути накладено на майно, яке перебуває у власності підозрюваного, обвинуваченого чи осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за завдану підозрюваним, обвинуваченим шкоду. Повідомлення ж про підозру у даному кримінальному провадженні гр. ОСОБА_3 чи будь-якій іншій особі не здійснювалося, ТОВ «Лівік» також не є особою, яка нестиме цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану у кримінальному провадженні. З цих підстав слідчий суддя дійшов висновку, що арешт транспортних засобів, які належать ТОВ «Лівік» та ФОП «ОСОБА_3» є засобом опосередкованого впливу органів досудового розслідування на невстановлених слідством осіб та суперечить завданням кримінального процесуального законодавства, а тому слідчий суддя відмовив в задоволенні клопотання.

Колегія суддів Апеляційного суду м. Києва погоджується з такими висновками слідчого судді та вважає рішення суду законним і обґрунтованим, виходячи з наступного.

В ч. З ст. 170 КПК України зазначено, що арешт майна, застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову та можливої конфіскації майна.

При цьому зазначена норма закону чітко визначила, що з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову та можливої конфіскації майна, арешт може бути накладено лише на майно підозрюваного, обвинуваченого чи осіб, які за законом несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого, оскільки лише відносно цих осіб в подальшому може бути застосована конфіскація та покладено обов'язок відшкодування шкоди. Іншого ч. З ст. 170 КПК України не передбачено.

Зазначене майно може перебувати у фактичному володінні та користуванні інших осіб, однак, незважаючи на це, повинно належати саме підозрюваному, обвинуваченому чи особі, яка за законом несе цивільну відповідальність.

Як встановлено судом та як вбачається з матеріалів клопотання власники майна, на яке слідчий просив накласти арешт не є у даному кримінальному провадженні підозрюваними, обвинуваченими чи особами, які за законом несуть цивільну відповідальність, а тому на сьогоднішній день відсутні підстави для застосування щодо їх майна обмежувальних заходів, про що правильно зазначив суд в своєму рішенні.

Що стосується посилань прокурора в апеляційній скарзі та слідчого у клопотанні на те, що транспортні засоби, які належать ФОП «ОСОБА_3» та ТОВ «Лівік» використовуватися у даному кримінальному провадженні як знаряддя вчинення злочину, а тому обов'язково підлягають арешту, незалежно від того, що у кримінальному провадженні не встановлено підозрюваних осіб.

Дійсно, згідно ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що ці речі відповідають критеріям ст. 167 КПК України, зокрема використовувалися як знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Знаряддя вчинення злочину, як факультативна ознака об'єктивної сторони злочину, являє собою матеріальний предмет, яким безпосередньо завдається шкода в момент вчинення злочину об'єкту кримінально-правового регулювання. При цьому елементом об'єкта складу злочину є предмет злочину, шляхом впливу на який заподіюється істотна шкода об'єкту.

Об'єктом злочину, передбаченого ст. 212 КК України є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, а предметом цього злочину є податки, збори, інші платежі.

Разом з тим, немає жодних об'єктивних підстав вважати, що саме транспортними засобами було здійснено злочинне посягання на існуючий в державі порядок оподаткування фізичних та юридичних осіб, шляхом безпосереднього впливу на встановлені законом податки та збори, а тому транспортні засоби не можуть бути віднесені до знарядь вчинення злочину, передбаченого ст. 212 КК України.

Таким чином, доводи прокурора про те, що транспортні засоби підлягають арешту, оскільки є знаряддям злочину, не ґрунтуються на вимогах закону.

З урахуванням викладеного, ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2013 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС першого відділу слідчого управління кримінальних розслідувань Головного слідчого управління фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів Міщенка О.В., погодженого із старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Слободяником О.П., про арешт 9 транспортних засобів, які належать ФОП «ОСОБА_3» та ТОВ «Лівік», залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Слободяника О.П. - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :

Справа № 11-сс/796/1086/2013 Категорія ст. 172 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції Циткіч В.М.

.Доповідач Приндюк