Справа № 127/11528/13-ц

Провадження № 2/127/4018/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2013 року Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого - судді Бойко В. М.,

за участю секретарі Мельник А.В., Гнесь В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київського національного торговельно-економічного університету в особі Вінницького - торговельно-економічного інституту про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, суд,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов позов ОСОБА_1 до Київського національного торговельно-економічного університету в особі Вінницького - торговельно-економічного інституту про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позивач зазначає, що вважає трудовий договір від 15.10.2011 року №760 таким, що не відповідає законодавству, і просить визнати його недійсним, а також визнати незаконним наказ №340к від 15.10.2012 року про звільнення позивача з роботи та поновити його на посаді доцента Вінницького торговельно-економічного інституту з 15.10.2012 року, а також просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15. 10.2012р. до дня поновлення на роботі, та стягнути з відповідача на користь позивача 50000 грн. моральної шкоди.

Позивач в заяві від 20.09. 2013р. змінив позовні вимоги та просив суд визнати трудовий договір №760 від 15.10.2011 р. недійсним в частині строку. Визнати незаконним наказ №340к від 15.10.2012 року про звільнення його з роботи та поновити його на роботі на посаді доцента Вінницького торговельно-економічного інституту з 15.10.2012 року.

Стягнути з Вінницького торгово-економічного інституту на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.10.2012 року до дня поновлення на роботі. Стягнути з відповідача на його користь 50 000грн. моральної шкоди.

Стягнути з відповідача на мою користь 10000 грн. на правову допомогу.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав з підстав зазначених в позові та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнали та просили суд в задоволенні позовних вимог відмовити, та надали свої заперечення.

Судом по справі встановлені наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Згідно з наказом Вінницького торговельно-економічного інституту від 14.10.2011р. №404 позивача було призначено за строковим трудовим договором на посаду доцента кафедри психології, соціології та права ВТЕІ КНТЕУ з 15 жовтня 2011 року по 14 жовтня 2012 року. ( а.с. 23)

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив обставину написання заяви від 14.10.2011р., ( а. с. 22) тому, дана обставина у відповідності до положень ст. 61 ЦПК України є обставиною, що не потребує доказування.

Судом встановлено, що 15.10.2011р. між ОСОБА_1 та Вінницьким торговельно-економічним інститутом Київського національного торговельно-економічного університету укладений строковий трудовий договір № 760. ( а.с. 22-24)

Посилання позивача на те, що він не міг підписувати договір та наказ про призначення, оскільки знаходився на лікуванні, не знайшло підтвердження при розгляді справи, оскільки згідно з листком непрацездатності серії АВ №387384 ОСОБА_1 хворів з 27.10.2011 року по 01.11.2011року, тобто вже після прийняття його на роботу.

Згідно наказу від 15.10.2012р. № 340-к ОСОБА_1 відповідно до наказу ВТЕІ КНТЕУ від 15.10.2012 року №344к ОСОБА_1 звільнений із займаної посади в зв'язку із закінченням строку трудового договору. ( а. с. 25)

Посилання позивача та його представника на відповідь прокуратури Ленінського району міста Вінниці від 29.11.2011 року, а також на листи ВТЕІ КНТЕУ від 21.10.2011 року та від 18.11.2011 року, що трудові відносини не існували, а строковий трудовий договір був підписаний значно пізніше пояснюються тим, що у вказаних документах зазначається про відсутність контракту, укладеного між позивачем та відповідачем, оскільки позивач пройшов конкурсний відбір і за його умовами повинен був підписати з навчальним закладом контракт, однак контракт не був укладений в зв'язку з незгодою позивача з його умовами, які вказані згідно затвердженого типового контракту, внаслідок чого і була написана ОСОБА_1 заява, на підставі якої був укладений строковий трудовий договір, а в цей період між позивачем, навчальним закладом та контролюючими установами тривало листування з приводу підписання контракту.

Судом встановлено, що в наказі від 14.10.2011 року № 404-к про призначення позивача ОСОБА_1 на посаду доцента кафедри психології, соціології та права чітко зазначено про строковий характер договору. Із цим наказом позивач ОСОБА_1 був ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом. Закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення (працівник звільняється за п. 2 ст. 36 КЗпП). Тобто звільнити працівника за зазначеною статтею можна в останній день строку трудового договору. Таким чином, позивач був звільнений з роботи з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, а тому вимога позивача про визнання незаконним наказу № 340 к від 15. 10. 2012р. про звільнення його з роботи та поновлення його на роботі є безпідставною та необґрунтованою. Крім того позивач вказує, що він набув статус постійного працівника з правом безстрокової угоди, оскільки строковий договір укладався із ним кілька разів, проте, ці дані не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду даної справи.

В матеріалах справи позивач надав копію трудової угоди № 760 від 15.10.2011р. в якої відсутній строк дії договору, проте оригіналу договору для огляду не надав (а.с. 7), тому суд не може його прийняти як доказ.

Позивач зазначає, що він є інвалідом Чорнобиля постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, має посвідчення 1 категорії і згідно Закону України « Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має першочергове право на залишення на роботі та на працевлаштування. Проте згідно вищезазначеного Закону мова йде про випадки при ліквідації та реорганізації підприємства.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України N4 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (затоплення квартири), інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про недоведеність та безпідставність вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 50000 грн. моральної шкоди, оскільки позивачем не надано суду жодних доказів про завдання йому відповідачем моральної шкоди та не надано доказів, щодо наявності причинного зв'язку між діями і завданою шкодою.Стаття 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

ст. 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з п. 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 24.12.2002 року №744 при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Так п. 10 «Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації», затвердженого наказом Міністерства освіти У крани від 24.12.2002р. №744 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 липня 2003 р. за N 600/7921 відповідно до чинного законодавства при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

п.9 постанови пленуму ВСУ N 9 від 06.11.92р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено судам, що згідно з ч.2 ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Крім того згідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Мотивувальною частиною рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22- рп/2004, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Так позивачем вказаний строк пропущено, що є підставою для відмови у задоволені позову, що вбачається із копії судових рішень за позовом ОСОБА_1.

Одночасно слід звернути увагу і на наступні доводи так, рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 26.04.2012 року та рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29.05.2012 року законність яких підтверджена ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.10.2012 року встановлено факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем саме відповідно до трудового договору №760 та на підставі наказу від 14.10.2011 року №404 тому доводи позивача про те, що йому не було відомо про наявність строкового трудового договору є безпідставними.

Також позивач просив суд стягнути на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн., проте, оскільки в задоволенні позову відмовлено та згідно із вимогами ст.88 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні вимоги.

Таким чином суд, заслухавши учасників судового розгляду дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 36, КЗпП України,, ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 61, 213, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського національного торговельно-економічного університету в особі Вінницького - торговельно-економічного інституту про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя :