Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 вересня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Кожух О.А., Кондора Р.Ю., при секретарі Пудак О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Великоберезнянського районного суду від 2 серпня 2013 року по справі за позовом Вишківської сільської ради Великоберезнянського району до ОСОБА_3, третя особа: відділ земельних ресурсів Великоберезнянського району, про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2011 року Вишківська сільська рада звернулася в суд з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 12.11.1998 року відповідачу було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК № 018239 на підставі якого останній став власником земельної ділянки площею 0,64 га, з яких 0,14 га - для обслуговування житлового будинку та 0,5 га - для ведення особистого підсобного господарства. Даний державний акт був виданий на підставі двох рішень Вишківської сільської ради від 07.12.1996 року та від 30.10.1998 року.

Зазначала, що вищезгадані рішення сільської ради не містять вказівки про передачу відповідачу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, а розміри земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства (0,64 га) перевищують максимально допустимі, передбачені ст. 56 ЗК України, який діяв на момент видачі державного акту. Крім цього, позивач у позові вказав, що видача державного акту відбулася з порушення процедури, передбаченої ст. 17 ЗК України 1990 року та інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсів від 15.04.1993 року. Зокрема, відведення земельної ділянки в натурі відбулося на підставі абрису із накладкою на земельну ділянку, на якій знаходиться майно ТзОВ «Вішка».

Посилаючись на дані обставини та збільшивши позовні вимоги, сільська рада остаточно просила визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю виданий на ім'я відповідача та визнати недійсними і скасувати рішення Вишківської сільської ради від 07.12.1996 року та від 30.10.1998 року на підставі яких був виданий державний акт.

Рішенням Великоберезнянського районного суду від 2 серпня 2013 року позов задоволено в повному обсязі. Постановлено визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК № 018239, зареєстрований в книзі актів на право приватної власності на землю за № 36, виданий на ім'я ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію. Визнано незаконними та скасовано рішення Вишківської сільської ради від 07.12.1996 року та від 30.10.1998 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 0,64 га для ведення особистого підсобного господарства.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності представника позивача, відповідача та представника третьої особи, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, а повідомлення представника позивача про причини неявки в судове засідання колегією визнані неповажними.

Заслухавши представника відповідача та прокурора, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає.

По справі встановлено, що 12.11.1998 року ОСОБА_3, на підставі його письмового звернення, було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК № 018239. Згідно цього державного акту останній став власником земельної ділянки площею 0,64 га, з яких: 0,14 га - для обслуговування житлового будинку та 0,5 га - для ведення особистого підсобного господарства. Даний державний акт був зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 36 і був виданий на підставі двох рішень Вишківської сільської ради від 07.12.1996 року про передачу у приватну власність земельної ділянки в кількості 0,5 га для ведення особистого підсобного господарства та від 30.10.1998 року про передачу земельної ділянки площею 0,14 га для ведення особистого підсобного господарства в урочищі «Біля хати» (а.с. 6-8).

Згідно ст. 17 ЗК України 1990 року, який діяв на момент отримання відповідачем земельної ділянки, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подавали заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначали бажані розміри і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядала заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляла землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджувався з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарними органами, органом архітектури і подавався до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: - ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; - ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; - будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передавалися у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрової документації, даних бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядали у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймали відповідні рішення.

Відповідно до ст. 56 ЗК України 1990 року для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що про передачу відповідачу у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,14 га рішення сільська рада не приймала, а надана йому земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства площею 0,64 га перевищує допустимі законом норми.

Проте з таким висновком погодитися в повній мірі не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.

Позбавляючи ОСОБА_3 права власності на набуте майно (земельну ділянку) з огляду на наявність порушень при передачі земельної ділянки у власність з боку органу місцевого самоврядування та органів влади, суд не врахував того, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсними розпоряджень про передачу земельної ділянки та державного акту про право власності на землю, якщо вони (порушення) не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким земельні ділянки були передані у власність.

Тобто, порушення порядку надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3, допущені Вишківською сільською радою, (відсутність рішення про передачу відповідачу земельної ділянки площею 0,14 га - для обслуговування житлового будинку та наявність рішення про передачу цієї ділянки для ведення особистого підсобного господарства) не можуть бути підставою для позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку, оскільки ці порушення були допущені не внаслідок винної, протиправної поведінки самого відповідача, а дій (бездіяльності) сільської ради та органів влади.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3), що є гарантією стабільності суспільних правовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і людиною породжуючи у громадян впевненість, що їхнє існуюче становище не буде погіршено.

Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протококу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Матеріли справи не містять жодних доказів, які б ставили під сумнів добросовісність дій ОСОБА_3 при зверненні до органу публічної влади із заявою про надання йому земельної ділянки. Саме по собі таке звернення є лише використання особою наданого їй ст. 17 ЗК України 1990 року та ст. 118 ЗК України права, що не свідчить про неправомірність її дій і такі дії не можуть ставитися йому в вину, тобто такі дії є добросовісними.

При цьому колегія суддів констатує, що Європейський суд з прав людини в своїй рішеннях щодо подібних ситуації (в тому числі в справах проти України, зокрема рішення у справі «Україна-Тюмень проти України» від 22.11.2007 року) неодноразово звертав увагу на наступне.

Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69).

Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

В даному випадку, навіть якщо припустити, що Вишківська сільська рада надала земельну ділянку ОСОБА_3 з порушенням повноважень, враховуючи, що відповідач не зобов'язаний був знати про це, діяв добросовісно (це вже було вказано вище), якісь виняткові обставини, які б свідчили про підвищену необхідність захисту загальних інтересів суспільства - по даній справі відсутні, колегія суддів вважає, що позбавлення його права власності на земельну ділянку без будь-якого відшкодування не може бути виправдано та порушує справедливий баланс, що має бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого.

Нині діючий ЗК України взагалі не встановлює норму розміру земельних ділянок, які передаються громадянам для ведення особистого підсобного господарства (ст. 121 ЗК України).

На дані обставини та вимоги закону суд першої інстанції уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про доведеність позову.

Невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідно до пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів не бере до уваги заяву відповідача зроблену в суді першої інстанції про застосування позовної давності. Позовна давність, передбачена ст. 71 ЦК України 1963 року та 257 ЦК України сільською радою дійсно пропущена, однак позов є не доведеним і у його задоволенні слід відмовити не за пропуском позовної давності, а по суті (за недоведеністю).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому з позивача на користь ОСОБА_3 слід стягнути 57 грн. 36 коп. оплаченого судового збору за розгляд справи в суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Великоберезнянського районного суду від 2 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

Відмовити у задоволенні позову Вишківської сільської ради Великоберезнянського району до ОСОБА_3 про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю.

Стягнути з Вишківської сільської ради Великоберезнянського району на користь ОСОБА_3 57 (п'ятдесят сім) грн. 36 коп. оплаченого судового збору за розгляд справи в суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: