№ 2-53/08

                                                                         Р І Ш Е Н Н Я

                                                                                                                                                 І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И                                                                                                                                     

26 червня 2008 року                                                                                                     місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

            судді                            Попової С.А.,

            при секретарях             Больсуновій Г.О., Ченгал О.М.,

            за участю адвокатів      ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, про поновлення строку звернення до суду із позовом, визнання права власності на 1/2 частину квартири, що придбана у період шлюбу, та за зустрічним позовом ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, придбану за час окремого проживання і фактичного припинення шлюбу,

                        третя особа - служба у справах дітей органу опіки і піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради, -

                                                               В С Т А Н О В И В:

У січні 2007 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_4, в інтересах якої діє опікун ОСОБА_5, про поновлення строку позовної давності і визнання права власності на 1/2 частину квартири, що була придбана у період шлюбу. В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що перебував із відповідачкою в зареєстрованому шлюбі з 1990р. У період шлюбу 15.04.1998р. за договором купівлі-продажу ними придбана квартира АДРЕСА_1, яка документально була оформлена на відповідачку як власника. 19.08.2003р. за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя визначено місце проживання їх спільної дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним. У період розірвання шлюбу, 08.02.1999р., жінка ОСОБА_4 обіцяла переоформити квартиру на їх сина ОСОБА_6, у зв"язку з чим не звертався до суду із позовом про визнання права власності на частку квартири, як на об"єкт спільного майна подружжя. У грудні 2006р. довідався про наявність великої заборгованості по комунальним послугам у спірній квартирі, через що виникла загроза втрати цієї квартири, у зв"язку з чим вважає, що його право на зазначене нерухоме спільне майно подружжя порушено. Просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частини вказаної квартири і поновити строк звернення за судовим захистом із даними позовними вимогами.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтримав заявлені позовні вимоги і пояснив, що у період з 1990р. перебував у шлюбі з ОСОБА_4, від якого мають дитину ОСОБА_6. Деякий час до 1993-1994р. проживали у батьків відповідачки в с.м.т. Мангуш. Періодично з 1994р. дружина стала виїзджати за кордон по декілька місяців, коли сімейні стосунки зберігались шляхом листування і телефонних дзвінків, а по приїзду проживали разом із сином однією родиною. Спірну квартиру придбали у період шлюбу за суму еквівалентну близько 4,5тис.долам США, з яких кошти відповідачки у сумі близько 1,5тис.доларів США, його накопичена заробітна плата і виручені матір"ю кошти від продажу акцій підприємства загалом в сумі близько 2тис.доларам США, а також позичені матір"ю у сусідки 500 доларів США. З довіри до дружини квартира документально була оформлена на неї. Проживали в спірній квартирі разом із сином втрьох, за виключенням періоду, коли дружина виїзджала за кордон. Після розірвання шлюбу між сторонами не виникало питання про розподіл спільного майна у зв"язку із домовленістю між ними залишити квартиру синові. Вперше він зіткнувся з невизнанням відповідачкою його права на користування спірною квартирою у 2001 році, коли відповідачка і її батько забрали ключі у дитини ОСОБА_6, згодом поміняла замки. А про невизнання і порушення його права власності на частину спільного майна подружжя він узнав у 2006 році, коли ОСОБА_4 поінформувала про намір продавати квартиру, всупереч домовленості між сторонами, і своїм підписом просила погодити продаж.

Законний представник відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні, заперечуючи проти позовних вимог, пояснив, що спірна квартира була придбана суто за власні кошти доньки, заработані нею за кордоном, у період її окремого від позивача проживання після припинення фактичних шлюбних відносин. Пред"явив зустрічний позов в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поновлення строку звернення із даними позовними вимогами до суду, визнання права особистої приватної власності ОСОБА_4 на спірну квартиру АДРЕСА_1. Зазначав, що з 1994р. донька разом із сином проживала в нього в с.м.т. Мангуш, з цього часу ОСОБА_3 проживав окремо від сім"ї. З 1994р. донька виїзджала за кордон до різних держав на роботу, по поверненні привозила заработані для придбання житла кошти сумарно в розмірі понад 11тис.доларів США. В травні 1998р. за рахунок цих коштів придбала спірну квартиру для себе і дитини. Уточнив в ході судового розгляду, що з 1995 по 2001р.р. онук жив з батьком ОСОБА_3, а коли приїзджала донька з-за кордону, то вона із дитиною проживала то з ним в с.м.т Мангуш, то в іншому місці, а де - він не знає. З моменту придбання квартири в цьому помешканні жили з дозволу доньки ОСОБА_3 із сином ОСОБА_6, в тому числі і після розірвання шлюбу. Між собою донька і ОСОБА_3 домовились, що функцію по утриманню і вихованню дитини позивач бере на себе, що і робив позивач з 1998р. Ключі донька забрала від квартири у 2001р. Донька зареєстрована в спірній квартирі з 10.05.2007р., а до цього часу з моменту придбання в квартирі ніхто не був зареєстрований. Влітку 2006р. донька просила документи на квартиру з метою її продажу, у зв"язку з чим він  поставив у спірній квартирі новий замок. Просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 і в поновленні пропущеного ним строку на звернення за судовим захистом, а його позов в інтересах ОСОБА_4 задовольнити і поновити пропущений строк позовної давності у зв"язку з оспорюванням ОСОБА_3 права особистої приватної власності доньки на квартиру.  

Представник залученого у якості третьої особи органу опіки і піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради в судове засідання не прибув, надавши лист про вирішення справи по суті у відсутність представника цього органу із врахуванням інтересів неповнолітньої дитини.

Заслухавши позивачку, відповідача, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_3 таким, що підлягає задоволенню по суті вимог і в частині поновлення строку на звернення за судовим захистом, а зустрічний позов ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 таким, що підлягає задоволенню в частині поновлення строку на звернення до суду із зустрічним позовом, а в частині задоволення вимог по суті не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки правовідносини з розподілу майна подружжя виникли до 2001р., то в даному випадку для їх регулювання мають застосовуватись положення Кодексу про шлюб та сім"ю України в редакції 1969р.

Матеріалами справи встановлено, що з 27.10.1990р. сторони перебували у шлюбі, зареєстрованим міським відділом ЗАГС м. Маріуполя - актовий запис № 3206.

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 мають від шлюбу дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 - актовий запис № 18 вчинений 12.02.1991р. відділом РАГС Першотравневого районного управління юстиції (а.с. 6). Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 19.08.2003р. визначено місце проживання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, із батьком ОСОБА_3 АДРЕСА_2(а.с. 8-9). За змістом висновків суду підставою для прийняття такого рішення стало самоусунення відповідачки ОСОБА_4 від виховання дитини, а також зазначено встановлені обставини як то утримання ОСОБА_3 свого сина.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 09.11.1998р., що набрало чинності 21.11.1998р., шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 розірвано (а.с. 99). 

За свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Першотравневого районного управління юстиції Донецької області, 08.02.1999р. за актовим записом № 05 зареєстровано розірвання шлюбу між сторонами (а.с. 5).

За договором купівлі-продажу, посвідченим 15.04.1998р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Никоненко Т.В., укладеним між продавцем - ОСОБА_7 і покупцем ОСОБА_4, придбана в період шлюбу сторін квартира АДРЕСА_1. Маріупольським БТІ зареєстровано право власності на дану квартиру за ОСОБА_4 (а.с. 7, 14).  

У власності позивача ОСОБА_3 згідно з інформацією Маріупольського БТІ немає будь-якого нерухомого майна (а.с. 107).

З особистого рахунку вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 значиться такою, що проживає, але без реєстрації,ОСОБА_4 (а.с. 10).

З паспортних даних ОСОБА_4 вбачається, що вона в період з 05.08.1992р. по 26.04.2007р. була зареєстрована в помешканні своїх батьків АДРЕСА_3. А в спірній квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_4 зареєстрована тільки з 10.05.2007р. (а.с. 101).

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 14.03.2007р., що набрало чинності 27.03.2007р., за заявою ОСОБА_5 на підставі клопотання виконавчого комітету Мангушської селищної ради за рішенням № 35 від 14.03.2007р. ОСОБА_4 визнано недієздатною у зв"язку з тим, що остання страждає хронічним психіатричним захворюванням і через свій психічний стан не може розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 36, 38). Даним судовим рішенням опікуном ОСОБА_4 призначено її батька ОСОБА_5

Відповідно до ст. 28 ч. 2 КпШС України суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Перевіряючи доводи зустрічного позову, обгрунтовані ст. 28 ч. 2 КпШС України, суд з"ясував наступне.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8, що є матір"ю позивача ОСОБА_3, пояснила, що після приїзду з Югославії невістка ОСОБА_4 привезла незначну грошову суму. В 1998р. невістка дала на придбання квартири 1,5тис.доларів, що привезла із Германії, 2 тис. доларів скопичених нею і сином, і 500доларів, що зайняла у сусідки ОСОБА_9 і всі ці кошти витратили для придбання квартири. До 2001р. син проживав з невісткою в сім"ї гарно, коли вона приїзджала із-за кордону то вони жили в тому числі і у неї в квартирі по вул. Азовстальській, де зареєстрований онук ОСОБА_6. Влітку 2001р. батько відповідачки ОСОБА_5 вигнав сина із онуком ОСОБА_5 зі спірної квартири. Зараз син із онуком знімають квартиру. Син не звертався до суду, оскільки хотів, щоб квартира залишилась онуку ОСОБА_6. А звернувся до суду у 2007р. у зв"язку з тим, що напередодні в її присутність, прийшла невістка ОСОБА_4 і сказала, що буде продавати квартиру.

Допитаний в судовому засіданні в присутності батька неповнолітній свідок ОСОБА_6, що є дитиною сторін, пояснив, що проживав з дитинства у с.м.т. в Мангуші у дідуся ОСОБА_5, а потім у бабусі ОСОБА_8 по вул. Азовстальській, згодом батьки купили квартиру, мати виїзджала за кордон, на період її відсутності він проживав з батьком, а коли мати поверталась, то вони проживали всі разом із батьком і матір"ю. Зараз вони з батьком знімають квартиру, оскільки розміститись у бабусі по вул. Азовстальській, де він зареєстрований, немає змоги. Після розлучення батьки жили разом аж до 2001р., доки мати не вигнала батька.

Свідок ОСОБА_9, що є сусідкою ОСОБА_3, в судовому засіданні пояснила, що у 1998 році займала гроші матері позивача ОСОБА_8 у сумі 500доларів США на придбання квартири, оформивши розписку. Зі слів ОСОБА_8, знає, що вона добавляла синові на квартиру гроші. Її син ходив разом із ОСОБА_3 оформлювати картиру. Позивач робив балкон в спірній квартирі. ОСОБА_4 їздила за кордон. ОСОБА_4 із ОСОБА_3 перестали разом проживати приблизно з 2002р. Як розповідала ОСОБА_8, у 2007р. прийшла до них ОСОБА_4 і сказала ОСОБА_3 підписати погодження про продаж спірної квартири, а ОСОБА_3 казав, що квартира має бути залишена дитині. 

Досліджена в судовому засіданні розписка ОСОБА_8 про позику у ОСОБА_9 коштів у придбання квартири (а.с. 123), судом не береться до уваги, оскільки за відсутності інших безперечних доказів, сама по собі, вона не свідчить про внесення саме позичених коштів у придбання квартири, а допитаним в судовому засіданні свідкам це достеменно не відомо.

Свідок ОСОБА_10, що є співпрацівником ОСОБА_5, в судовому засіданні пояснив, що донька ОСОБА_5 виїзджала за кордон, звідкіля привозила одяг, взуття, зі слів ОСОБА_5 - гроші, які збирала на квартиру. Останні 2 роки, як чув, ОСОБА_6 проживає з позивачем.

Свідок ОСОБА_11, що є подругою ОСОБА_4, в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 їй казала, що придбала квартиру у 1998р. близько за 5тис. доларів. Чи вносив кошти ОСОБА_3 їй невідомо. Наскільки їй відомо із спілкування із ОСОБА_4, на момент придбання квартири вона не проживала однією сім"єю із ОСОБА_3. Пілся від"їзду ОСОБА_4 у 2000р. за кордон, в спірній квартирі залишались проживати син ОСОБА_6 із чоловіком ОСОБА_3. 

            Відповідно до ст. 60 ЦПК Україна кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх позовних вимог або заперечень.

Представник відповідачки ОСОБА_5, не визнаючи позовних вимог ОСОБА_3, і посилаючись на придбання донькою квартири в період окремого її проживання із зятем при фактичному припиненні шлюбних відносин, не надав в обгрунтування своїх заперечень переконливих доказів і не спростував доводів позивача. А зібрані по справі докази, зокрема, об"єктивні підтвердження свідків, засвідчують існування сімейних відносин між сторонами станом на момент придбання спірної квартири у 1998 році. 

Таким чином, суд доходить до висновку, що квартира була придбана у період шлюбу сторін. 

            В ході перевірки доводів сторін з приводу вкладання певних грошових сум у придбання спільного майна  з"ясовано наступне.

З довідки ПП  "Аленушка", що знаходиться в Приуральському районі Російської Федерації Ямало-Ненецького округу від 25.01.1995р. вбачається, що на зазначений період часу ОСОБА_4 працювала  секретарем-референтом (а.с. 97).

Зі свідоцтва НОМЕР_1, виданого Консульством України в Берліні-ФНР 06.03.1998р., засвідченого Посольством України в ФРН, вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, повернута в Україну (а.с. 100). За даними Державної прикордонної служби України під прізвищем ОСОБА_4 відповідачка у період з 1994р. по 1998р. не проходила перевірку паспортних документів під час проведення прикордонного контролю (а.с. 114).

Будь-яких належних і допустимих доказів в обгрунтування доводів щодо придбання спірної квартири за кошти ОСОБА_4, заработані нею за час роботи за кордоном, стороною відповідачки не надано і судовим розглядом не здобуто (а.с. 101). Отже доводи в цій частині суд вважає не доведеними.

З трудової книжки ОСОБА_3 вбачається, що він за час подружнього життя працював газорізчиком: в період 02.11.1989р.-31.07.1994р. на металургійном комбінаті "Азовсталь", 19.12.1994р.-03.06.1998р. в МПП "Фаік-ІІ", 18.08.198р.-03.09.1999р. на металургійном комбінаті "Азовсталь" (а.с. 20-22 об"єднаної справи № 2-2297/08).

Втім, доводи позивача з приводу внесення ним сум його заробітної плати в розмірі близько 2000 доларів США також не підтверджені доказами і суд не прийняв у якості доказів  розписку про отримання матір"ю позивача ОСОБА_8 коштів у сумі 500доларів США в борг у ОСОБА_9, оскільки цей документ  достовірно не свідчить про вкладення позичених коштів у придбання квартири, а не на інші цілі.  

До того ж, в ході судового вирішення спору позивач ОСОБА_3 зазначав, що квартиру придбали за кошти, що збирались як відповідачкою, так і ним, що суд визнає як доведену обставину в сенсі ст. 61 ч. 1 ЦПК України.

 Відповідно до ст. 22 КпШС України м айно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

            Отже, за відсутності будь-яких доказів з обох сторін про вкладення особистих коштів, відсутністю домовленості сторін з приводу розподілу часток у спільно придбаному за період шлюбу майні або шлюбного контракту, суд вважає спірну квартиру об"єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3-ОСОБА_4 з визначенням за сторонами рівних ідеальних часток по 1/2 за кожним.  Тому вважає заявлені зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 В інтересах ОСОБА_4 необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

В обгрунтування заперечень представник відповідачки в судовому засіданні зазначає на сплив трьохрічного строку, протягом якого позивач мав оспорити особисте право відповідачки на нерухоме майно.

Вирішуючи питання щодо обгрунтованості доводів сторін з приводу строків звернення за судовим захистом суд суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 29 ч. 2 КпШС України  поділ спільного  майна  подружжя  може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Зважаючи на положення ст. 44 КпШС України шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 припинений 08.02.1999р.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 КпШС України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

За положеннями ч. 2 ст. 80 ЦК України в редакції 1963р., що підлягає застосуванню в даному випадку, якщо суд, визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. 

Як доведено в ході судового розгляду, невизнане відповідачкою ОСОБА_4 право позивача ОСОБА_3 підлягає захистові. 

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_4 зазначав, що з моменту придбання квартири у 1998р. позивач ОСОБА_3 проживав у спірній квартирі з сином, навіть коли дочка поїхала за кордон у 1999р. З 1998 року батько ОСОБА_3 виховував і утримував дитину. Тобто і після розірвання шлюбу 2001р. відповідачкою не оспорювалось право позивача на спірну квартиру. 

За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати поважними зазначені позивачем причини пропуску строку позовної давності, як той факт, що після розірвання шлюбу сторін під сумнів у 2001 році було постановлено його право користування спірною квартирою, а право володіння оспорювалось з 2007р., коли ОСОБА_4 виявила намір про продаж квартири, тим самим порушивши домовленість між сторонами про залишення квартири дитині, яку підтвердив представник відповідача і свідок ОСОБА_8

            За таких обставин суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_3. пропущений з поважних причин строк позовної давності.   

            У зв"язку із оспорюванням ОСОБА_3 в межах основного позову права особистої приватної власності ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно, що змусило представника ОСОБА_5 звернутись із зустрічними вимогами в інтересах ОСОБА_4 за захистом оспорюваного права особистої приватної власності на квартиру в цілому, суд вважає, визнати ці причини поважними і поновити строк звернення ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 із зустрічним позовом. Втім, суд відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 за їх суттю з вищенаведених мотивів.

            Отже, суд, оцінивши зібрані докази, беручи до уваги інтереси неповнолітньої дитини сторін, що передбачено ст. 29 КпШС України, суд вважає за необхідне задовольнити позов ОСОБА_3, визнавши за ним і за відповідачкою право власності за кожним на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.             

За необгрунтованості позовних вимог ОСОБА_5, що діє в інтересах ОСОБА_4, і відмови в їх задоволенні згідно з положеннями ст. 88 ЦПК України не підлягаються стягненню з іншої сторони судові витрати по оплаті судового збору, витрати з ІТЗ і витрати по оплаті правової допомоги.

            На підставі ст.ст.  22, 24, 28, 29  Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст. 80 ЦК України (в редакції 1963р.), керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд-

                                                               В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_3 строк на звернення за судовим захистом із заявленими позовними вимогами.

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, придбану у період шлюбу із ОСОБА_4.

Поновити ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, строк на звернення до суду із зустрічним позовом.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, придбану за час окремого проживання і фактичного припинення шлюбу, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги  або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                                                          Суддя _________________________