Справа №784/2684/13 19.07.2013 19.07.2013 19.07.2013
Провадження №22-ц/784/2291/13 Головуючий у І інстанції Кішковська З.А.
Категорія - 27 Доповідач в апеляційної інстанції Лисенко П.П.
У Х В А Л А
іменем України
19 липня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Серебрякової Т.В. та Шолох З.Л.,
із секретарем судового засідання - Суслик Є.В.,
з участю:
представника позивача - Ремешевського Є.В.,
відповідача - ОСОБА_3,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2012 року, ухваленого у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у с т а н о в и л а :
18 липня 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі Банк) пред'явло до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтувало наступним.
10 вересня 2008 року закрите акціонерне товариство «Акцент - Банк» в простій письмовій формі уклало з ОСОБА_3 договір про надання кредиту № ACIQRC26120015.
За його умовами, Банк зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 21 450 гривень на придбання товару, а та, в свою чергу, використати кредитні гроші за цільовим призначенням на придбання меблів і повернути їх частинами згідно графіку погашення до 10 вересня 2011 року.
Крім того, позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування позиченими грошима, виходячи з процентної ставки 12 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, а також 1 950 гривень одноразової винагороди за надання фінансового інструменту за кредитним договором.
Порушення позичальником умов кредитного договору, давало Банку право нараховувати пеню у розмірі 1,25 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше однієї гривні, й вимагати від позичальника дострокового виконання боргового зобов'язання.
Взятий на себе обов'язок Банк виконав належним чином, в той час, як ОСОБА_3 свого слова у повній мірі не дотрималася.
У зв'язку з цим, станом на 18 травня 2011 року виникла заборгованість у розмірі 251 195 гривень 66 копійок, з яких:
· 18 821 гривень 84 копійки заборгованість зі сплати тіла кредиту;
· 2 557 гривні 06 копійок нараховані, але несплачені проценти;
· 5 405 гривень 40 копійок несплачена комісія;
· 211 973 гривень 47 копійок пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, а також 12 437 гривень 89 копійок (сума фіксованої та процентної складової); штрафів відповідно до п. 6.3 Умов та правил надання банківських послуг.
Посилаючись на відмову ОСОБА_3 виплатити борг добровільно, та наявності у нього доручення кредитодавця про дію в його інтересах - Банк просив позов задовольнити.
Відповідач позов не визнала, пояснивши, що такого, як зазначив позивач, договору з закритим акціонерним товариством «Акцент - Банк» вона не укладала, а тому у позові слід відмовити.
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2012 року в задоволені позову відмовлено за його недоведеністю.
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» подало на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування скарги посилався на невідповідність судового рішення дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.
Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з того, що Банк не надав належних та допустимих доказів своїм вимогам, а за тих доказів, що є у справі -неможливо зробити певні висновки щодо дійсних правових стосунків між сторонами, їх прав та обов'язків.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.
В силу статей 10-11 та 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.
Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.
В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" та п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК України (відповідним пунктом) та нормою ЦПК України, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.
Оскаржене рішення районного суду ухвалено у повній відповідності з виписаним.
Як вбачається з позовної заяви публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», воно просить провести стягнення грошових коштів на свою користь, за кредитним зобов'язання ОСОБА_3 перед закритим акціонерним товариством «Акцент - Банк», надавши як підставу цього довіреність від 06 червня 2008 року (а.с. - 48). Відповідно неї ж, кредитодавець уповноважував позивача представляти інтереси закритого акціонерного товариства «Акцент - Банк». Документів, які б свідчили про право публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» вимагати від ОСОБА_3 повернення заборгованих грошових сум у справі немає, як не було надано їх і суду апеляційної інстанції на його вимогу.
Далі, позивач наполягає про наявність у ОСОБА_3 перед ним боргу, що випливає з кредитного договору № ACIQRC26120015 від 10 вересня 2008 року, на доказ чого надає розрахунок заборгованості (а.с. - 2-3) , а також ксерокопію заяви позичальника про видачу кредиту (а.с. - 4), адресовану закритому акціонерному товариству «Акцент - Банк». При цьому, до заяви Банк додав умови надання споживчого кредиту фізичним особам не закритого акціонерного товариства «Акцент - Банк», а умови публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».
Інших доказів своїм вимогам Банк не надав.
Відповідач зазначене кредитне зобов'язання заперечує, пояснивши, що її особисті данні були передані нею публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» по розрахунковій картці з виплати заробітної плати. Будь-яких стосунків з закритим акціонерним товариством «Акцент - Банк» у неї не було, грошової суми у 21 450 гривень вона у банка ніколи не брала, меблі, на придбання яких, начебто, були перераховані гроші ніколи не купувала. Платежі по рахунку, на які Банк посилається, як на доказ визнання нею кредитного договору, вносилися не нею, а без її відома на вимогу представників Банку її пристарілим батьком. Зразу ж, як вона дізналась про це, виплати були припинені.
Допитаний у судовому засіданні колишній працівник закритого акціонерного товариства «Акцент - Банк» ОСОБА_5 (а.с. - 162 зв.), який згідно ксерокопії заяви позичальника нібито укладав спірну кредитну угоду, заперечив це, як і свій підпис під заявою. Більше того, за його свідченнями, він взагалі не мав права укладати угоди заявами позичальника на суму понад 5 000 гривень. Кредити на більшу суму видавалися лише за кредитними договорами, що укладалися у письмовій формі.
Крім того, спроба районного суду, перевірити переказ грошей відповідно до його цільового використання, не мала успіху, оскільки місце перебування особи, яка значиться як продавець меблів, на які, начебто, повинні були бути використані гроші, а, відповідно, отримувач грошей за кредитом - встановлено не було.
Не зміг надати до суду відповідні платіжні документи про переказ грошей і позивач.
Виписані розбіжності можливо було усунути лише дослідженням кредитної справи, де повинні міститися усі первісні правові та фінансові документи, аналізом яких можна було зробити певні висновки про рух коштів по рахунку та про дійсні взаємні права та обов'язки сторін.
Проте, судові інстанції позбавлені такої можливості, оскільки на неодноразові запити суду від Банку отримана відповідь - про втрату кредитної справи та відсутність оригіналів первісних документів (а.с. - 47) .
За таких обставин і відповідно до виписаних вище положень процесуального законодавства, позов слід вважати недоведеним і у його задоволенні відмовити.
Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо необґрунтованості рішення суду не можуть братися до уваги, оскільки вони складаються з трактовки правових норм та їх розуміння названою особою і не мають навіть натяку на належні докази.
Що ж до тверджень, про наявність процесуальних порушень, допущених судом при розгляді судом даної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мали місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: