Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 вересня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретарі ПУДАК О.П.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 2 липня 2013 р., -

в с т а н о в и л а :

05.12.2012 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Мотивувала тим, що 15.08.2011 р. уклала із відповідачкою договір позики, за умовами якого передала тій 15000,00 дол. США в якості завдатку за будинок АДРЕСА_1. Однак, угода із купівлі-продажу будинку не склалася, тому відповідачка повернула позивачці 10000,00 дол. США, а 5000,00 дол. США повертати не бажає, на неодноразові звернення з цього приводу - не реагує. Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України, позивачка просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 40975,00 грн., а також 409,75 грн. у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Протокольною ухвалою Хустського районного суду від 22.03.2013 р. до участі в справі в якості співвідповідача притягнуто ОСОБА_3.

Рішенням Хустського районного суду від 02.07.2013 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення суми завдатку відмовлено.

Позивачка рішення суду оскаржила, вказує на його необґрунтованість та суперечливість. Зазначає, зокрема, що угода купівлі-продажу будинку не відбулася саме з вини ОСОБА_2, останній були передані 15000,00 дол. США в якості завдатку, з яких 5000,00 дол. США потім отримав ОСОБА_3 для виготовлення правовстановлюючих документів на будинок і землю, що не спромігся зробити протягом року і відмовився повернути кошти, мотивуючи тим, що вважає їх завдатком і витратив на виготовлення документів. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 40975,00 грн. і судові витрати.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4, які апеляцію підтримали, представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та з того, що між сторонами виникли відносини щодо завдатку і винною в порушенні зобов'язання є позивачка. Однак, із таким рішенням погодитись не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і суд їх дійшов унаслідок істотно неправильного застосування норм матеріального права.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що 15.08.2011 р. ОСОБА_2 видала позивачці ОСОБА_1 розписку, за текстом якої отримала від позивачки 15000,00 дол. США (еквівалент 120000,00 грн. за курсом НБУ) як завдаток за будинок по АДРЕСА_1, що становить 50% від суми (вартості) будинку (а.с. 6). Оригінал цієї розписки знаходиться у позивачки, був оглянутий апеляційним судом, копію оглянутого документу приєднано до справи. Копія розписки, що знаходиться на а.с. 6 справи, відповідає оглянутому оригіналу за винятком відсутності у тексті копії прізвища свідка «ОСОБА_6», що є в оригіналі, що, втім, не впливає на зміст розписки, оскільки попри зазначення прізвища указаного свідка він розписку підписом не посвідчував.

Як випливає з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_2 14.12.2007 р., право власності на будинок було зареєстровано 20.12.2007 р. Хустським державним підприємством техінвентаризації (а.с. 46-48). Водночас Державний акт серії ЯК № 648011 на право власності на земельну ділянку, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за указаною адресою, був виданий ОСОБА_2 22.08.2012 р. (а.с. 50), право власності на землю відповідачкою було оформлено через рік після видачі розписки.

Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними правами, здійснюючи такі права та виконуючи цивільні обов'язки особа повинна діяти розумно, добросовісно, передбачаючи наслідки, не порушуючи права інших осіб, зловживання правом не допускається (ст.ст. 12-14 ЦК України).

За змістом ст.ст. 546, 570 ЦК України, завдаток є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання - грошовою сумою або рухомим майном, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання; якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, сума, яку в розписці та в позовній заяві названо завдатком, може визнаватися таким лише якщо вона є засобом платежу (у даному випадку - за договором купівлі-продажу будинку) та засобом забезпечення виконання цього зобов'язання, що реально виникло. Проте, фактично зміст розписки приводить до висновку, що сторони обговорювали ймовірність, можливість продажу майна, розписку не можна визнати навіть конкретною фіксацією наміру укласти договір в майбутньому, у ній не зазначені час і порядок укладення договору купівлі-продажу, характеристики і ціна майна, умови і строк його передачі, інші істотні умови, на момент передачі коштів цей договір не було укладено. Таким чином, розписку, про яку йдеться, не можна вважати основним договором, зобов'язанням у розумінні ст.ст. 626-628, 632, 638, 655, 657 ЦК України, з якого можуть виникнути правовідносини щодо завдатку, не є розписка і попереднім договором (ст. 635 ЦК України).

Оскільки зобов'язання, з яким пов'язувалася передача коштів, не виникло і не встановлено, що передані 15000,00 дол. США є завдатком, ці кошти у розумінні закону є авансом. Сторонами визнано, що 10000,00 дол. США ОСОБА_2 позивачці повернула, оскільки угода купівлі-продажу будинку не була укладена. Однак, решту 5000,00 дол. США не повернуто. В апеляційному суді сторони визнали, що указані 5000,00 дол. США передбачалося зарахувати в рахунок оплати за придбання будинку, проте, оскільки не були оформлені документи щодо права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, належну до будинку, ці кошти фактично були надані позивачкою відповідачці в якості позики для фінансування саме робіт і процедур, необхідних для оформлення правовстановлюючих документів на землю. ОСОБА_2 передала отримані 5000,00 дол. США ОСОБА_3, який безпосередньо займався оформленням документів на землю.

Таким чином, правова підстава, на якій відповідачка ОСОБА_2 отримала від позивачки ОСОБА_1 5000,00 дол. США, відпала. Особа зобов'язана повернути майно, яке вона набула за рахунок іншої особи, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ст. 1212 ч. 1 ЦК України).

За встановлених у справі обставин, зобов'язання повернути гроші позивачці виникло саме у ОСОБА_2, яка бажала продати свій будинок, безпосередньо отримала від ОСОБА_1 усі 15000,00 дол. США, видала про це розписку і, оскільки немає підстав для покладення боржником обов'язку виконання зобов'язання на іншу особу, повинна виконати зобов'язання особисто, зобов'язання повинно виконуватися належним чином, за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 11 ч. 1, ч. 2 п.п. 1, 4, ст. 202 ч. 1, ст.ст. 509, 525, 527, 526, 528 ЦК України). З огляду на правила ст. 1051 ЦК України з урахуванням положень ст. 8 ч. 1 цього Кодексу, заперечення відповідачкою факту одержання 5000,00 дол. США не береться до уваги, а факт передачі боржником коштів, після їх отримання, іншій особі, не має правового значення і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. ОСОБА_3 не визначався майбутнім продавцем будинку та не видавав позивачці розписку про отримання коштів.

Саме ці факти були покладені в основу позову та були встановлені під час апеляційного розгляду справи, позивачка обґрунтовано послалася на норми ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України, відмова повернути позивачці 5000,00 дол. США на її вимогу випливає з позиції відповідачки в справі. Зважаючи на те, що підставами позову є факти, які у дійсності мали місце, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивачка просила стягнути кошти у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ 100 дол. США/819,50 грн. станом на 29.11.2012 р., що узгоджується з вимогами закону.

Суд першої інстанції вищенаведеного в сукупності не врахував, безпідставно кваліфікував відносини, що виникли між сторонами, як правовідносини щодо завдатку і так само необґрунтовано, всупереч очевидним обставинам справи дійшов висновку, який є припущенням, про вину позивачки у тому, що угода купівлі-продажу будинку не була укладена. З одного боку, не можуть бути порушені умови, які не були визначені, а саме така невизначеність мала місце, з іншого, достовірно встановлено, що саме відповідачка не була готова здійснити продаж будинку через відсутність необхідних документів, зокрема, щодо прав на землю, і втрата інтересу у потенційного покупця до купівлі майна, на яке протягом року відсутні правовстановлюючі документи (ст. 612 ч. 3 ЦК України), не може ставитися йому у вину.

Відтак, у частині відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2-4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати, зазначену вимогу задовольнити і стягнути з ОСОБА_2 га користь ОСОБА_1 40975,00 грн. боргу. В частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_3, до якого позивачка вимог не пред'являла і якого як відповідача залучив до участі в справі суд, рішення суду слід залишити без змін, оскільки ОСОБА_3 не має обов'язків перед ОСОБА_1 з приводу повернення вищезгаданих 5000,00 дол. США (їх гривневого еквіваленту), відмова в позові до цього відповідача вірна як така і його прав не порушує.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 308, ст. 309 ч. 1 п.п. 2-4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Хустського районного суду від 2 липня 2013 р. у частині відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасувати, вимогу про стягнення боргу, пред'явлену до ОСОБА_2, задовольнити, стягнути на користь ОСОБА_1, мешканки АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з ОСОБА_2, мешканки АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, борг у розмірі 40975,00 грн. (сорок тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат по оплаті судового збору 614,63 грн.

У решті рішення суду - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді