Справа № 761/20530/13-а

Провадження №2-а/761/441/2013

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 вересня 2013 року м.Київ

Суддя Шевченківського районного суду м.Києва Осаулов А.А., розглянувши у відкритому письмовому провадженні в залі суду в місті Києві адміністративну справу за позовом представника ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії протиправною та зобов'язання поновити виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2013 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява представника ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії протиправною та зобов'язання поновити виплату пенсії.

Позовні вимог представник позивача обґрунтовує тим, що по грудень 1993 року позивач ОСОБА_1 знаходився на обліку Київського міському військовому комісаріаті, де отримував пенсію за вислугою років. З грудня 1993 року позивач переїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю та з 01.07.1994 року йому на Україні було припинено виплату пенсії на підставі ст. 62 ч.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року. В той же час, припинення невиплата йому пенсії є порушення вимог Конституції України, закону України «Про пенсійне забезпечення», вимог Конвенції про захист прав і свобод громадянина, рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року, згідно яких проживання за кордоном не є перешкодою для виплати йому пенсії в Україні.

За таких обставин, позивач просить суд:

-визнати незаконним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо невиплати пенсії та зобов'язання вказаний державний орган поновити виплату пенсії позивачу, перехуваши її з врахуванням індексації за вислугу років на наявним у справі документами з 07.10.2009 року;

-допустити негайне виконання рішення суду шляхом стягнення усієї суми боргу одноразово з 07.10.2009 року по день винесення рішення суду;

-покласти обов»язки по виконанню рішення суду на начальника головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, зобов»язавши його надати суду у місячний строк звіт про виконання рішення суду.

В судове засіданні позивач та його представник не з»явились, хоча про дату і час розгляду справи представник повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. У позовній заяві просив суд розгляд справи у його відсутність.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві в судове засідання не з»явився, але направив до суду письмові заперечення проти позову, де просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 08.08.2013 року у цій справі було відкрито скорочено провадження з 09.02.2013 року та залишено цей позов без розгляду з 07.10.2009 року по 08.02.2013 року.

Ухвалою суду від 09.09.2013 року справу було призначено до судового розгляду.

Оскільки ухвалою суду від 09.09.2013 року справу було призначено до судового розгляду, а сторони в судове засідання не з»явились, а позивач у заяві просив проводити розгляд справи у його відсутність, тому розгляд справи відбувається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до ч.4 ст.122 КАС України та без проведення фіксування судового засідання згідно ч.1 ст.41 КАС України.

Суд, дослідивши подані сторонами документи, повно і всебічно з»ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких гуртується позов, об»єктивно дослідивши всі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 по грудень 1993 року знаходився на обліку Київського міському військовому комісаріаті, де отримував пенсію за вислугою років. З грудня 1993 року позивач переїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю та з 01.07.1994 року йому на Україні було припинено виплату пенсії на підставі ст. 62 ч.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.

Позивач звертався із заявою до відповідача про поновлення виплати пенсії, але відповідачем було, на думку позивача, йому безпідставно відмовлено, тому він звертається з даними позовом до суду.

Суд вважає, що відповідач правомірно, оскільки відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 12 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 цього ж Закону визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Як зазначалось, позивач до липня 1994 року отримував пенсію за вислугу років на військовій службі, як особа офіцерського складу та знаходився на обліку у Київському міському військовому комісаріаті.

Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» від 02 листопада 2006 р. № 1522, яка набрала чинності 01 січня 2007 року, Міністерством оборони України були передані пенсійні справи колишніх співробітників Київського міського військового комісаріату до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

При цьому, згідно положень п.п. «г» п. 2 Порядку передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, затвердженого вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 р. № 1522, органи, що здійснюють призначення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передають за формою, що затверджується Пенсійним фондом України, зокрема, архівні пенсійні справи, закриті протягом трьох останніх років.

Відтак, оскільки позивач отримував пенсію за вислугу років по 1994 рік, коли і була закрита його пенсійна справа, на момент передачі функцій з призначення і виплати пенсій деяким громадянам відповідачу закрита пенсійна справа була передана до архіву Київського міського військового комісаріату для зберігання згідно довідки від 14.05.2013 року №2646, наданої позивачу.

Вказана справа позивача до Пенсійного фонду у м.Києві не передавалась, оскільки згідно п.2 Порядку передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначенні і виплати пенсій деяким категоріям громадян», затвердженим постановою КМУ №1522 від 02.11.2006 року, передані лише архівні пенсійні справи, що були закриті протягом останніх 3-х років, і тому справа позивача передана не була, оскільки була закрита в 1994 році.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. Такими законами є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-ХІІ та Закон України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058.

Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року № 15-рп/2000, положення частини другої статті 150 Конституції України щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином правовий аналіз вказаних норм закону вказує на те, що положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009.

В зв»язку з цим, рішення Конституційного суду України №25рп/2009 поширюється тільки на тих осіб, що виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення зворотної дії в часі не має.

В той же час, при прийняття рішення судом враховано, що позивач виїхав до держави Ізраїль на постійне місце проживання в 1993 році і тому підстав, для призначення та поновлення виплати йому пенсії за віком з 07.10.2009 року не має.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України.

Оскільки, встановлено, що позивач не має правових підстав для поновлення виплати і перерахунку пенсії відповідно до своїх позовних вимог та на зобов'язання відповідача щодо вчинення інших дій, пов'язаних із таким перерахунком і виплатою пенсії позивачу, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві правомірно відмовило позивачу у здійсненні вищезазначених дій. В зв'язку із чим, суд вважає дані дії відповідача законними та обґрунтованими, оскільки відповідач проводить нарахування та виплату пенсії позивачу відповідно до вимог законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими, в зв'язку із чим не підлягають задоволенню.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 14, 18, 158-163, 167, 181, 254, 256 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії протиправною та зобов'язання поновити виплату пенсії - залишити без задовлення.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: (