ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1375/13-a

"07" червня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

при секретарі Дудар М.В.

за участю:

представника позивача - Буняка Я.В.;

представника відповідача - Дуфанця Є.М., Древніцького Я.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу

за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до фермерського господарства «Нива»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, надалі позивач, звернулося до суду з адміністративним позовом до фермерського господарства «Нива», надалі відповідач, про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не сплатив адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом в розмірі 10178,57 грн., а також пені в розмірі 75,48 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, просили в задоволенні позову відмовити та пояснили, що Фермерським господарством «Нива» виконувалися в повному обсязі вимоги чинного законодавства щодо зайняття робочих місць за встановленими нормативами та подавалися до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН.

Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши докази по справі, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з наявного в матеріалах звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів (форма №10-ПІ) за 2012 рік, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 14 осіб, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить: 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Частиною 3 ст. 19 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакансій), яку повинні подавати підприємства, установи, організації відповідно до положень ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення».

Судом встановлено, що відповідачем щомісячно, протягом 2012 року було подано 11 відомостей за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» з додатковими вимогами до претендентів на вакансію - «інваліди» на посаду «робітник фермерського господарства» в селах Добромірка, Чернихівці, Старий Збараж, Охрімівці Збаразького району. Центром зайнятості дана вакансія була запропонована безробітним: ОСОБА_4 (17.07.2012р.), ОСОБА_5 (13.08.2012р.), ОСОБА_9 (1 1.09.2012р.), ОСОБА_6 (18.09.2012р.), ОСОБА_7 (26.09.2012р.), ОСОБА_8 (26.09.2012р.). Вказані особи відмовились від запропонованих вакансій, у зв'язку із транспортною недоступністю та за станом здоров'я. При цьому позивачем не надано доказів щодо незабезпечення відповідачем умов для працевлаштування інвалідів, доказів відмови в прийнятті на роботу інваліду, направлення інвалідів центром зайнятості.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів».

Разом з тим, суд звертає увагу, що обов'язок, за невиконання якого для господарюючого суб'єкта настають певні юридичні наслідки, стосується подачі до державної служби зайнятості інформації, що є необхідною умовою для сприяння процесу працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз вищевказаних норм Закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Пунктом 4.4 рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 року № 07.2-10/2 передбачено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);

- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;

- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.

Суд вважає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому в останнього не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

За наведених обставин, повно і всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх наявними в справі доказами, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено неправомірності дій відповідача, надані докази в повній мірі не підтверджують обґрунтованість позовних вимог, а відтак у задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 158-167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фермерського господарство «Нива» (47370, с. Чернихівці Збаразького району Тернопільської області) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 10254 грн. 05 коп. - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд у порядок і строки, передбачені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 07.06.2013 року

Головуючий суддя Баранюк А.З.

копія вірна

Суддя Баранюк А.З.