ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2006 р. | № 14/155/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. –головуючого, |
Грека Б.М., |
Плюшка І.А., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” |
на постанову | Запорізького апеляційного господарського суду від 07 вересня 2006 року |
у справі | № 14/155/06 |
господарського суду | Запорізької області |
за позовом | ТОВ “Бірс” |
до | Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” |
про | стягнення 26 060 грн. 91 коп. |
за участю представників сторін |
від позивача – | не з’явився |
від відповідача – | Соболєва Д.І. |
В С Т А Н О В И В :
ТОВ “Бірс” звернулося до господарського суду Запорізької області із позовом до Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” про стягнення основного боргу за виконані роботи у сумі 22 930 грн. 80 коп., пені за несвоєчасну оплату виконаних робіт в сумі 2 057 грн. 48 коп. та 1 072 грн. 63 коп. інфляційних витрат.
В обгрунтування позовних вимог ТОВ “Бірс” посилається на ст.ст. 526, 549, 625, 875 Цивільного кодексу України та порушення Приватним підприємством “Фабрика делікатесних сирів” умов договору № 20/05 від 23.05.2005 на виконання робіт з монтажу мереж електропостачання 0,4 кВ на об’єкті “Фабрика делікатесних сирів”, що полягають у несплаті виконаних позивачем робіт.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.07.2006 у справі №14/155/06 (суддя Хоролець Т.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” на користь ТОВ “Бірс” 16 930 грн. 80 коп. основного боргу, 1 072 грн. 63 коп. інфляційних, а в іншій частині позовних вимог відмовлено, оскільки сторони у договорі № 20/05 від 23.05.2005 не визначили чіткого розміру пені.
Запорізький апеляційний господарський суд постановою від 07.09.2006 у справі № 14/155/06 (колегія суддів: головуючий –Коробка Н.Д., судді –Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М.) апеляційну скаргу Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” залишив без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 07.07.2006 у справі №14/155/06 –без змін, погодившись з висновками господарського суду Запорізької області.
У касаційній скарзі Приватне підприємство “Фабрика делікатесних сирів” просить постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.09.2006 у справі № 14/155/06 відмінити та прийняти нове рішення, відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ “Бірс”, посилається на порушення господарськими судами норм процесуального та матеріального права.
Вищим господарським судом України ухвалою від 13.10.2006 у справі №14/155/06 порушено касаційне провадження.
Розпорядженням Першого заступника Голови Вищого господарського суду України Демченка С.Ф. від 13.11.2006 у справі № 14/155/06 призначено наступну колегію суддів: Самусенко С.С. –головуючий (доповідач), Грек Б.М., Плюшко І.А.
Позивач процесуальним правом участі його повноважного представника в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, з дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним господарськими судами, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що розпорядженням заступника Голови Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2006 № 2448 справу № 14/155/06 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий –Коробка Н.Д., судді –Кричмаржевський В.А., Хоторной В.М., якою було прийнято оскаржувану постанову господарського суду апеляційної інстанції.
Тому доводи в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права не відповідають матеріалам справи і є помилковими.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічну норму містить ст.193 ГК України.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.05.2005 між Приватним підприємством “Фабрика делікатесних сирів” та ТОВ “Бірс” укладено договір № 20/05 на виконання робіт з монтажу мереж електропостачання 0,4 кВ на об’єкті “Фабрика делікатесних сирів”, а також додаткову угоду № 1 від 22.06.2005 до зазначеного договору.
Згідно п.2.1 вищезазначеного договору договірна ціна доручених для виконання робіт складає 33 040 грн.
Відповідно до п.3.1 договору строк виконання робіт складає 15 днів з моменту перерахування авансу та передачі об’єкта в роботу.
Пунктом 5.1 договору та п.7 додаткової угоди сторони узгодили порядок розрахунків, за яким оплата виконаних робіт проводиться протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами форми КБ-2в, КБ-3.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до актів №№ 1, 2 приймання-передачі виконаних робіт за червень 2005 року ТОВ “Бірс” виконав роботи за договором.
За дослідженими матеріалами та встановленими обставинами справи господарськими судами попередніх інстанцій Приватне підприємство “Фабрика делікатесних сирів” частково оплатила виконані ТОВ “Бірс” роботи за договором у сумі 6 000 грн., що підтверджується випискою банку від 13.06.2005.
Відповідно до ч.2 ст.526 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням вищенаведених встановлених господарськими судами обставин у даній справі колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що згідно п.5.1 договору та п.7 додаткової угоди з Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” підлягає стягненню борг у сумі 16 930 грн. 80, а також втрати від інфляції у сумі 1072 грн. 63 коп.
Тому в частині позовних вимог про стягнення боргу у сумі 16 930 грн. 80, а також втрат від інфляції у сумі 1 072 грн. 63 коп. рішення та постанова господарських судів мають бути залишені без змін, а касаційна скарга –без задоволення.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що у договорі сторони не визначили чіткого розміру пені.
Пунктом 9.3 договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання Приватним підприємством “Фабрика делікатесних сирів” зобов’язань відповідно п.5.1 даного договору, воно сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Подвійна облікова ставка НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення і є розміром пені, яку сторони передбачили договором.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині позовних вимог про стягнення пені такими, що не відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема, ст.43 ГПК України, оскільки їх висновки не ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності щодо підстав та розміру нарахування пені.
Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила, що рішення господарського суду Запорізької області від 07.07.2006 та постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 07.09.2006 у справі №14/155/06 підлягають скасуванню в частині позову про стягнення пені з передачею справи на новий розгляд згідно ст.1119 ГПК України до господарського суду Запорізької області.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід належним чином дослідити підстави нарахування та розмір пені у даній справі та в залежності від встановленого і у відповідності до закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 07.07.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.09.2006 у справі № 14/155/06 в частині позову про стягнення пені скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
В решті рішення господарського суду Запорізької області та постанову Запорізького апеляційного господарського суду залишити без змін.
Головуючий С. Самусенко
Судді Б. Грек
І. Плюшко