ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р. | № 2-24/1801.1-2006 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Сакського міжрайонного управління водного господарства на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2006р. та рішення господарського суду АР Крим від 30.01.2006р.
у справі №2-24/1801.1-2006 господарського суду АР Крим
за позовом Сакського міжрайонного управління водного господарства
до відповідача Сімферопольського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства
про стягнення 456 000грн.
за участю представників:
Сакського міжрайонного управління водного господарства -
Черватюк С.А.;
Сімферопольського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства –Верескун А.О.
в с т а н о в и л а :
Сакське управління зрошувальних систем звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Сімферопольського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства 456 000грн. в рахунок оплати послуг з подачі води.
Вимоги позивача обґрунтувані тим, що постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 25.03.2004р. №88 “Про використання водних ресурсів у народногосподарському комплексі Автономної Республіки Крим у 2004році” затверджений план подачі води в Міжгірне водосховище, на виконання якого відповідачем направлено заявку щодо заповнення вказаного водосховища. Як стверджує позивач, у період з 20.06 по 25.07.2004р. відповідачу подано води у обсязі 19 000т.м3, разом з тим вимога щодо оплати таких послуг відповідно до затвердженого тарифу у розмірі 0,024грн. за 1м3 виконана відповідачем не була (т.1 а.с.2-3).
Відповідач у справі – Сімферопольське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, оспорюючи ціну, за якою обрахована вартість наданих послуг. Відповідач вважає, що оскільки позивач, отримавши протокол розбіжностей до договору №11 про надання послуг з подачі води в Міжгірне водосховище, не передав розбіжності у встановлений строк до господарського суду, договір вважається укладеним у редакції Сімферопольського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, відповідно до якої вартість послуг з подачі 1м3 води складає 0,0036грн. (т.1 а.с.47-48).
У подальшому відповідач просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на повне погашення заборгованості з оплати послуг з подання води, вартість яких, на його думку, становить 154 800грн. (т.2 а.с.40).
Справа розглядалась судами різних інстанцій неодноразово.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2006р. в частині стягнення 68 400грн. провадження у справі припинено на підставі п.11 ст.80 ГПК України, в іншій частині позову –відмовлено (т.2 а.с.71-75).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість у відповідача перед позивачем за надані послуги відсутня. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вартість наданих послуг з подачі води обрахована позивачем за тарифом 0,024грн. за 1м3 відповідно до умов договору №11 від 03.02.2004р. необґрунтовано, оскільки:
- такий договір підписано відповідачем з протоколом розбіжностей, який направлено позивачу;
- позивач вчинив дії, спрямовані на фактичне виконання умов договору, тим самим схваливши пропозицію відповідача укласти договір на запропонованих ним у протоколі розбіжностей умовах;
- відповідно до протоколу розбіжностей, вартість послуг з подачі води становить 0,0036грн. за 1м3.
Провадження у справі в частині стягнення 68 400грн. припинено з огляду на фактичну сплату зазначених коштів у період розгляду спору у даній справі.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2006р. рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2006р. залишено без змін (т.2 а.с.156-162).
При цьому, під час перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, назва позивача змінена на Сакське міжрайонне управління водного господарства.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Сакське міжрайонне управління водного господарства звернулося до Вищого господарського суду України та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 388 000грн.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального i процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
При вирішенні спору у даній справі судами встановлено, що постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим “Про використання водних ресурсів у народногосподарському комплексі Автономної Республіки Крим у 2004р.” від 25.03.2004р. №88, затверджено план подання води з Південно-Кримського каналу в наливні водосховища питного призначення на 2004рік, відповідно до якого підлягає подачі в Міжгірне водосховище у 2004р. 43тис. куб м води , у т.ч. у червні –12 тис. куб.м., у липні –7тис. куб.м..
На підставі встановленого режиму наповнення Міжгірного водосховища, 16.06.2004р. відповідач звернувся до позивача з заявкою та просив розпочати подання води.
В період з 20.06 по 25.07.2004р. відповідачу було поставлено 19тис.кв.м. води, що ним не оспорюється.
Позивачем виставлені рахунки на оплату послуг з постачання вказаного обсягу води №128 від 02.07.2004р., №12 від 03.08.2004р.
Спір у даній справі виник у зв’язку з несплатою наданих послуг з постачання води відповідно до виставлених рахунків.
Враховуючи, що в період вирішення спору у даній справі відповідачем сплачено позивачу за надані послуги з постачання води 68400грн., провадження у даній справі в частині стягнення 68 400грн. припинено судом першої інстанції на підставі п.11 ст.80 ГПК України обґрунтовано. Отже, судові акти у відповідній частині підлягають залишенню без змін.
Відхиляючи заявлені позивачем вимоги, Сімферопольське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства посилалось на те, що повністю розрахувалось за надані послуги в період вирішення спору у даній справі, виходячи з тарифу на такі послуги, який визначений договором №11 від 03.02.2004р. –0,024грн. за 1куб.м.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 03.02.2004р. сторонами у справі Сакським управлінням зрошувальних систем та Сімферопольським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства підписано договір №11. Даний договір позивачем підписано з протоколом розбіжностей. При цьому, протокол узгодження розбіжностей позивачем не підписаний.
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанції виходили з того, що зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов’язків, визначених ним, тобто судами визнано встановленим факт укладення такого договору.
Разом з тим, такого висновку суди обох інстанцій дійшли неповно з’ясувавши всі обставини справи, що підлягали встановленню для повного та об’єктивного вирішення спору у даній справі.
В силу ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними, відповідно до положень вказаної норми, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов в установленій формі.
Відповідно до ч.4 ст.181 ЦК України, сторона, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. При цьому, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Отже, підписавши договір з протоколом розбіжностей, відповідач заявив про необхідність досягнення згоди щодо такої умови договору як ціна; позивач протокол узгодження не підписав.
Враховуючи, що позивачем здійснено постачання води у червні та липні 2004р., суди дійшли висновку про фактичне прийняття пропозиції відповідача щодо ціни послуг.
Між тим, такого висновку суди дійшли без повного з’ясування обставин справи, що підлягали встановленню.
Так, згідно ч.8 зазначеної норми, визначено, що, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України
В силу ч.2 т.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Отже, вчинення дій, що свідчать про прийняття пропозиції, повинно мати місце у межах строку, встановленого для прийняття пропозиції.
Вважаючи договір №11 від 03.02.2004р. укладеним у зв’язку з фактичним наданням послуг позивачем, суди не з’ясували чи вчиненні відповідні дії у межах встановленого строку.
Для з’ясування вищенаведених обставин, судам необхідно було витребувати докази направлення відповідачем протоколу узгодження до договору, а також встановити, коли він отриманий позивачем. Зазначені обставини нададуть можливість з’ясувати чи вчиненні позивачем дії з постачання води у межах строку для відповіді на пропозицію, а, отже, з’ясувати здійснювалось постачання води саме на виконання умов договору або на виконання безпосередньо постанови Ради Міністрів АР Крим від 25.03.2004р. №88 та заявки відповідача від 16.06.2004р. №1819 (т.1 а.с.13).
Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи судами, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.
Так, відповідно до ст.111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2006р. в частині залишення без змін рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2006р. щодо відмови у позові в частині стягнення 387 600грн. та вказане рішення у відповідній частині підлягають скасуванню, а справа у цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Сакського міжрайонного управління водного господарства задовольнити частково.
2.Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2006р. у справі №2-24/1801.1-2006 в частині залишення без змін рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2006р. щодо відмови у позові в частині стягнення 387 600грн. та вказане рішення у відповідній частині скасувати, а справу передати на новий розгляд цих вимог до суду першої інстанції.
3.В іншій частині постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2006р. залишити без змін.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.