ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2006 р. | № 18/23 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Регіонального відділення Фонду державного майна |
на постанову | від 22.08.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
та на рішення | від 13.02.06 |
у справі | №18/23 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | Регіонального відділення Фонду державного майна |
до | 1.Українського акціонерного товариства закритого типу “Науково-дослідницький і дослідно-конструкторський інститут автоматизації чорної металургії” 2.ПП “Славутич-лізинг” |
про | визнання недійсним договору, зобов’язання повернути майно |
за участю представників сторін |
від позивача: | у засідання не прибули |
від відповідача 1: | Буря К.М., дов. |
від відповідача 2: | у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Українського акціонерного товариства закритого типу “Науково-дослідницький і дослідно-конструкторський інститут автоматизації чорної металургії” (далі –Інститут) та Приватного підприємства “Славутич-лізинг” про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 24.12.03 нерухомого майна, будівель та споруд бази відпочинку “Сосновий Бор”; зобов’язання ПП “Славутич-лізинг” повернути майно –будівлі та споруди бази відпочинку “Сосновий Бор”, яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Кіровське, до державної власності в особі позивача; зобов’язання Інституту поновити на своєму балансі вказане державне майно для подальшого прийняття органом приватизації управлінського рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час приватизації державного майна база відпочинку “Сосновий Бор” не була передана Інституту у власність, а тому він не мав право продавати цей об’єкт ПП “Славутич-лізинг”.
Інститут позов не визнав, зазначивши, що він став власником бази відпочинку “Сосновий Бор” на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним і позивачем у 1993 році. Будиночки, які були йому передані за цим договором, в подальшому були розібрані, а замість них збудовані інші, що мають індивідуальні ознаки та вартість. Інститут вважає, що збудовані будівлі були продані ПП “Славутич-лізинг” за оспорюваним договором купівлі-продажу правомірно.
ПП “Славутич-лізинг” вважає, що твердження позивача не відповідають фактичним обставинам справи та діючому законодавству; оспорюваний договір купівлі-продажу згідно з діючим на час укладення договору законодавством не підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню; право власності на будівлі і споруди бази відпочинку “Сосновий Бор”, придбані за цим договором, визнано за ПП “Славутич-лізинг” рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.05 по справі №1/52.
Рішенням від 13.02.06 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Петрова В.І.), залишеним без змін постановою від 22.08.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Неклеси М.П. –головуючого, Головка В.Г., Чохи Л.В.), в позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем тих обставин, що база відпочинку “Сосновий Бор” була створена не за рахунок власних коштів підприємства, а також ненадання документів, які б індивідуалізували майно бази відпочинку “Сосновий Бор” при передачі Інституту за договором купівлі-продажу від 29.12.93.
Згідно зі ст. 21 Закону України “Про власність” право колективної власності виникає на підставі: передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші підприємства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу та інших цивільно-правових угод.
Враховуючи викладене суди визнали, що право власності на спірну базу відпочинку в Інституту виникло на підставі ст. 128 ЦК УРСР та договору, укладеного між позивачем та Інститутом. Враховано також, що законність набуття права власності на майно встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.05 по справі №1/52.
Ухвалою від 12.10.06 Вищий господарський суд України порушив касацій не провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови і рішення у справі та задоволення позову новим рішенням.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем (орендодавець) та Організацією орендарів “Науково-дослідницький і дослідно-конструкторський інститут автоматизації чорної металургії” (орендар), правонаступником якого є Інститут, 06.05.92 укладено договір оренди майна “НДІАчормет”, що складається з основних фондів, оборотних засобів, інших матеріальних цінностей і фінансових ресурсів (згідно з додатком 1 до договору). У пп. (в) п. 2 договору визначено, що орендар зобов’язується вносити орендодавцю плату за орендоване майно у розмірах, визначених у додатку 2 до договору.
Пунктом 11 передбачено, що протягом дії договору до 30.04.95 включно трудовий колектив орендаря має право на викуп майна “НДІАчормет” згідно з діючим законодавством.
Додатковою угодою про внесення змін та доповнень до договору оренди державного майна орендного підприємства “НДІАчормет” від 23.12.93, яка є невід’ємною частиною договору оренди від 06.05.92, визначена вартість майна, умови викупу, порядок, строки і засоби платежів за об’єкт приватизації (п. 1 додаткової угоди до договору оренди).
Пунктом 5 додаткової угоди до договору оренди визначено, що спірне майно (база відпочинку “Сосновий бір”) передається орендатору безоплатно.
У пункті 8 додаткової угоди до договору оренди вказано, що після підписання цієї угоди між орендодавцем і орендарем складається договір купівлі-продажу і орендар оплачує вартість орендованого майна у сумі 1156423 тис. крб.
29.12.93 між позивачем та організацією орендарів “НДІАчормет” укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу вартістю 1156423 тис. крб. у відповідності з договором оренди, що передбачав право викупу цілісного майнового комплексу, до складу якого було включене спірне майно, створене за рахунок фондів соціально-культурного розвитку, яке було передано безоплатно.
На підставі договору купівлі-продажу від 29.12.93 Інститут придбав у позивача цілісний майновий комплекс вартістю 1156423 тис. крб.
Відповідно до п. 1.3 договору право власності на цілісний майновий комплекс переходить до покупця на таких умовах: при оплаті не менше 35% загальної вартості продавець та покупець підписують акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу ОП “НДІАчормет” із законним переходом права власності покупцю; при оплаті повної вартості позивач видає відповідачу свідоцтво на право власності цілісного майнового комплексу.
Як встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.05 у справі №1/52, акт приймання-передачі зазначеного майнового комплексу був підписаний сторонами 28.01.94, а свідоцтво про власність позивач видав 28.06.94 за №59. Відповідно до договору відповідач-1 став власником цілісного майнового комплексу.
24.12.03 між Інститутом та ПП “Славутич-лізинг” укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна –будівель і споруд бази відпочинку “Сосновий бір”.
Законність набуття права власності ПП “Славутич-лізинг” на спірне майно встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.05 у справі №1/52.
На підставі наведених обставин суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволені позову, керуючись умовами договору купівлі-продажу від 29.12.93, згідно з яким Інститут купив у позивача цілісний майновий комплекс вартістю 1156423 тис. крб., у тому числі спірний у справі об'єкт; рішенням суду від 12.04.05 по справі №1/52 та ч. 2 ст. 48, ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР.
Відповідно до п. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” (в редакції чинній на момент укладання договору купівлі-продажу від 29.12.93) товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно зі ст. 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.
Згідно з умовами договору купівлі продажу від 29.12.93 спірний об'єкт –база відпочинку “Сосновий бір” переданий покупцю безоплатно без застережень щодо збереження права власності на цей об'єкт державою. Зменшення початкової ціни майна підприємства сторони не узгоджували.
Доводи касатора щодо передачі об'єктів соціально-побутового призначення у порядку встановленому Фондом державного майна України не відповідають змісту п. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, тому відхиляються як такі, що не засновані на вимогах закону.
Оскільки право володіння ПП “Славутч-лізинг” базою відпочинку “Сосновий бір” визнано правомірним згідно з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.05 у справі №1/52, яке набуло законної сили, позов про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 24.12.03 нерухомого майна (будівель і споруд бази відпочинку “Сосно вий бір”) не відповідає вимогам ст. 124 Конституції України, ст. 45 ГПК України та ст. 49 Закону України “Про власність”.
Зважаючи на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.08.06 у справі №18/23 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький