ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Домнічева І.О.) від 30.06.2006 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Брайко А.І., судді –Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) від 22.09.2006 року, у справі № 2/241 позов задоволено повністю; розірвано кредитну угоду №14/02-145 від 28.05.1997 року, укладену між Відкритим акціонерним товариством “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” та Відкритим акціонерним товариством “Державний експортно-імпортний банк України”; стягнуто з відповідача на користь позивача державне мито у сумі 85,00 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові рішення вмотивовані тим, що відповідно до ст.ст.611, 652 ЦК України, ст.188 ГК України позивач має право розірвати спірний договір в зв’язку із зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, а саме позивач не зобов’язаний здійснювати компенсацію відповідачу витрат, пов’язаних з оплатою позики за обладнання яке, як з’ясувалось, є державною власністю і вилучено із господарського відання позивача.

В касаційному поданні заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалені по справі судові акти, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.153 ЦК УРСР, ст.652  ЦК України, ст.ст.27, 35 ГПК України.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.526, 652 ЦК України, ст.ст.47, 24, 104  ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу та касаційне подання позивач повністю заперечує викладені в них доводи.

Заслухавши пояснення по касаційному поданню представника прокуратури, який його підтримав, пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційне подання та касаційну скаргу представників позивача, заслухавши пояснення третіх осіб, які просили касаційні подання та скаргу задовольнити, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання та  касаційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.07.1993 року між Урядом України (позичальник), який був представлений Державним експортно-імпортним банком України (“Укрексімбанк”) в якості агента позичальника, та Урядом італійських кредитних організацій, на чолі з компанією “Ефібанка”, була укладена Загальна фінансова угода, відповідно до пп. а) статті 1 якої Уряд Республіки Італія та Уряд України прийшли до згоди, у відповідності до якої італійський уряд має намір, крім всього іншого, дозволити італійським організаціям середньострокового кредиту, які згодні надати позику на обумовлену суму позичальнику. Така позика на обумовлену суму повинна бути використана для фінансування, в об’ємі до 85 %, закупівлі підприємств, обладнання та іншої продукції, яка виготовляється в Італії.

27.07.1993 року між Державним Запорізьким алюмінієвим комбінатом (ЗАЛК) (покупець) та фірмою “Фата Юропіан Груп С. Р. л.”, Піанецца (Турін), Італія (продавець) був укладений контракт, предметом якого була поставка продавцем покупцю обладнання розливки, прокатки алюмінію для виготовлення упаковки для харчових продуктів, склад і виробнича потужність якого приведені в Додатку № 1 до цього Контракту, а також здійснення техдопомоги при його монтажу і запуску в експлуатацію. Відповідно до ст.ст.2.1, 3.2 Контракту загальна вартість обладнання становить 71 666 000 дол. США; право власності товару переходить до покупця після завантаження товару на борт судна та його укладки в трюмі; в статтях 4, 17 та в додатку № 9 цього Контракту сторони визначили умови здійснення платежів, вступу Контракту в силу та строки поставки товару.

05.08.1993 року Кабінет Міністрів України на засіданні Валютно-кредитної ради прийняв рішення про надання гарантій Державному Запорізькому виробничому алюмінієвому комбінату на суму 71,6 млн. дол. США на отримання кредиту з Італії для придбання обладнання для фольгопрокатного заводу.

Розпорядженням Запорізької обласної ради народних депутатів від 22 серпня 1994 року №23-р було вирішено реорганізувати Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат шляхом корпоратизації та створити Відкрите акціонерне товариство “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”. Відповідно до п.4 вказаного розпорядження з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи та пасиви Запорізького виробничого алюмінієвого комбінату переходять до відкритого акціонерного товариства, яке стає правонаступником прав та обов’язків корпоратизованого підприємства.

30.09.1994 року була про проведена державна реєстрація ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”.

На виконання Контракту від 27.07.1993 року ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” 15.09.1995 року було сплачено 982 811 дол. США і 100 000,00 іт. лір та 09.04.1997 року 10 749 900,00 дол. США авансового платежу.

28.05.1997 року між Державним експортно-імпортним банком України, який діє від імені Кабінету Міністрів, (кредитор) і Відкритим акціонерним товариством “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (позичальник) укладено кредитну угоду № 14/02-145 від 28.05.1997 року, відповідно до пунктів 3, 5.1, 6.1, 6.2 якої кредитор надає позичальнику кредит, позичальник повертає кредит, сплачує відсотки, додаткові платежі, страхову премію у розмірі 70 % від її загальної суми, комісію кредитору на умовах, викладених в кредитній угоді; використання кредиту здійснюється шляхом оплати документів, які надаються експортером згідно з умовами безвідзивного документарного акредитиву, що відкривається кредитором за заявою позичальника, авізується та виконується в Banca Nazionale del Lavoro di Torino (Італія); погашення кредиту, відсотків, додаткових платежів та страхової премії у розмірі 70 % від її загальної суми до 2000 року здійснюється, згідно з графіком, за рахунок коштів Державного бюджету України, які передбачені для фінансування позичальника; погашення кредиту, відсотків та додаткових платежів, починаючи з 2000 року, здійснюється позичальником, згідно з графіком, за рахунок власної валютної виручки, а також виручки від здійснення господарської діяльності, одержаної в будь-якій валюті. Згідно з пунктами 2.6, 2.7 кредитної угоди № 14/02-145 кредит надається позичальнику кредитором для фінансування вартості контракту від 27.07.1993 року про купівлю-продаж обладнання розливки, прокатки алюмінію для виготовлення упаковок для продуктів харчування.

На протязі 1997-1998 років обладнання за повним переліком було поставлено ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”.

26.04.2006 року ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” звернулось з позовом до ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” про розірвання вищевказаної кредитної угоди. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на той факт, що при укладанні спірної угоди він розраховував, що отримане за Контрактом від 27.07.1993 року обладнання розливки, прокатки алюмінію для виготовлення упаковок для продуктів харчування стане його власністю, однак, як виявилося пізніше, ВАТ “ЗАлК” після завершення процесу перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство не набуло права власності на обладнання, що надійшло від “Фата Юропіан Груп С.р.л.” відповідно до умов контракту від 27.07.1993 року, і це є істотною зміною обставин, якими позивач керувався при укладанні кредитної угоди, і тому не має обов’язків щодо її виконання. Крім того, відповідач не виконав вимог п.3 спірної угоди та чинного законодавства, не надав грошові кошти безпосередньо позичальнику, а також прострочив з свого боку виконання зобов’язань з оплати поставленого обладнання, що також є підставою для розірвання договору.

Відповідно до ч.1 ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладені договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони змогли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частина 2 ст.652 ЦК України зазначає, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний... за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: - в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; - зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; - виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; - із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Судами встановлено, що укладаючи спірну угоду, позивач виходив з того, що майно, яке буде придбано за кредитні кошти на виконання Контракту від 27.07.1993 року, стане його власністю. Таке підтверджується змістом вищенаведених пунктів 2.6, 2.7 Кредитної угоди № 14/02-145, відповідно до яких кредит надається позичальнику кредитором для фінансування вартості контракту від 27.07.1993 року про купівлю-продаж обладнання розливки, прокатки алюмінію для виготовлення упаковок для продуктів харчування; тим, що відповідно до п.3.2 Контракту від 27.07.1993 року право власності товару переходить до покупця після завантаження товару на борт судна і його укладки в трюмі.

Як вбачається з матеріалів справи, обладнання було поставлено позивачу в період 1997 та 1998 років, тобто на час, коли вже відбулася реорганізація державного підприємства шляхом його корпоратизації і створення відкритого акціонерного товариства. При цьому відповідно до п.4 розпорядження Запорізької обласної Ради народних депутатів від 22.08.1994 року №23-р з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи та пасиви Запорізького виробничого алюмінієвого комбінату переходять до відкритого акціонерного товариства, яке стає правонаступником прав та обов’язків корпоратизованого підприємства. Оскільки, як зазначалось вище, відповідно до Кредитної угоди № 14/02-145, яка було укладена сторонами 28.05.1997 року, погашення кредиту, відсотків, додаткових платежів та страхової премії у розмірі 70 % від її загальної суми до 2000 року здійснюється, згідно з графіком, за рахунок коштів Державного бюджету України, які передбачені для фінансування позичальника, в передаточному балансі, який складався 01.07.1994 року, не могло зазначатись про передачу від реорганізованого Державного підприємства “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” дебіторської заборгованості по зовнішньоекономічному контракту позивачу, оскільки її не існувало в тому числі і в силу неукладення до травня 1997 року спірної кредитної угоди. З огляду на наведене колегія суддів не бере до уваги доводи касаційного подання щодо того, що позивачу станом на дату складання передаточного балансу було достовірно відомо, що майно, придбане його правопопередником, не увійшло до його статутного фонду.  

Колегія суддів враховує також і те, що позивач однозначно не міг знати на момент складання передаточного балансу та укладення кредитної угоди, що він не буде володіти, користуватись і розпоряджатись майном на праві господарського відання для здійснення власної комерційної діяльності з метою отримання прибутку. Судом встановлено, що згідно акту приймання-передачі від 17.11.2004 року, придбане за зовнішньоекономічним Контрактом обладнання з виробництва алюмінієвої фольги та пакувальних матеріалів балансовою вартістю 151 835 481,00грн. було передано на баланс Державного підприємства з виробництва алюмінієвої фольги та пакувальних матеріалів, яке було створене згідно з наказом Міністерства промислової політики України №525 від 12.10.2004 року на базі державного майна, яке було придбано за рахунок державних коштів та не увійшло до статутного фонду ВАТ “ЗалК”.  Оскільки створення Державного підприємства з виробництва алюмінієвої фольги та пакувальних матеріалів відбулось після спливу десяти років з моменту складення передаточного балансу та більше п’яти років з моменту фактичної поставки здійсненої на ВАТ “ЗалК”, вірним є висновок судів стосовно того, що позивач в момент укладання спірної угоди виходив з того, що така істотна зміна обставин, а саме, що обладнання не стане його власністю (в момент приватизації в 1999 році), а, більш того, взагалі буде вилучено у нього, не настане.

Вірним є і висновок про те, що не міг знати про таку можливу зміну обставин, тобто, розумно передбачити можливість її настання, і відповідач - кредитор по спірній угоді.

Про істотну зміну обставин позивач дізнався лише при розгляді справи Місцевим Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя по скарзі Плазма Геннадія Аркадійовича на рішення Правління Відкритого акціонерного товариства “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”, рішення по якому прийнято 11.07.2003 року. В рішенні зазначено, що, оскільки в перехідний період перетворення державного підприємства в колективне (приватизоване), єдиним акціонером ВАТ “ЗалК” являлась держава, то і все майно Товариства залишалось державною власністю до приватизації підприємства у 1999 році. Оскільки обладнання по виготовленню алюмінієвої фольги і пакувальних матеріалів в статутний фонд при приватизації підприємства не передавалось, воно зберегло статус державного майна і по теперішній час. Враховуючи, що джерелом фінансування набутого обладнання були тільки державні кошти, в статутний фонд Товариства дане обладнання не увійшло, у ВАТ “ЗалК” відсутні підстави вважати дане майно своєю власністю і розпоряджатися ним.

Колегія суддів відзначає, що посилання суду на вищезазначене рішення  суду загальної юрисдикції, здійснено судом виключно як на доказ, відповідно до якого вбачається момент дізнання позивачем про обставини на які він посилається в даному спорі. Звідси висновок, що суд не покладав в основу ухвалених по даній справі актів будь-яких преюдиціальних фактів, встановлених наведеним рішенням, отже, не порушував приписів ст.35 ГПК України. Той факт, що майно не увійшло до статутного фонду спочатку при корпоратизації, а потім при приватизації позивача, встановлений в даній справі на підставі оцінки інших доказів і ніким не оспорюється.

Саме після прийняття рішення суду 14.09.2004 року своїм листом за № 9/8-2-1397 Міністр промислової політики звернувся до Прем’єр-міністра України з проханням надати доручення Мінпромполітики та Фонду державного майна стосовно створення державного підприємства та розробки програми його подальшого розвитку на базі державного обладнання, яке знаходиться у ВАТ “ЗалК” про що вже зазначалось вище.

Таким чином, зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.

Колегія суддів погоджується з тим, що подальше виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону - позивача, того, на що вона розраховувала при укладенні договору. А саме, укладаючи Кредитну угоду № 14/02-145, позивач виходив з того, що відповідно до пунктів 2.6., 2.7. останньої кредит надається позичальнику кредитором для фінансування вартості контракту від 27.07.1993 року про купівлю-продаж обладнання розливки, прокатки алюмінію для виготовлення упаковок для продуктів харчування, тобто для розвитку і функціонування виробництва і отримання відповідної виробничої вигоди. Однак, враховуючи, що зазначене обладнання було вилучено з його користування, це привело до порушення майнових інтересів позичальника і позбавило того, на що він розраховував при укладенні договору.

Колегія суддів вважає помилковими доводи касаційного подання про те, що внаслідок розірвання кредитної угоди порушиться співвідношення майнових інтересів сторін, а саме ВАТ “Державний експортно-імпортний банк”, що в свою чергу призведе до необхідності погашення кредиту та сплати інших платежів державою і банком, з огляду на таке. По-перше, в п.3 ст.652 йдеться про порушення співвідношення і позбавлення заінтересованої сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору, а відповідач не є заінтересованою стороною в розірванні договору; по-друге немає нічого нелогічного і непослідовного в тому, що саме банк і держава відшкодують вартість кредиту за обладнання, яке залишилось у власності держави і позивачем не використовувалось; по-третє, банк не позбавлений а ні права, а ні можливості запропонувати створеному державному підприємству, яке буде працювати на державному обладнанні з метою отримання прибутку, укласти відповідну кредитну угоду.

Стосовно посилання прокурора в касаційному поданні на пункт 18.1 Кредитної угоди, якою визначено, що Кредитна угода є юридично незалежною від будь-якого зобов’язання, яке виникає між позичальником, кредитором і третіми особами, який він трактує так, що обов’язки ВАТ “ЗалК” щодо погашення наданого кредиту, сплати відсотків, комісій, безпосередньо пов’язані лише з фактом надання кредиту, колегія суддів вважає помилковим тлумаченням. В даному пункті кредитної угоди йде мова не про ризик обставин, які лежать на позичальнику по виконанню спірної угоди, а про неможливість останнього посилатися на її невиконання в результаті його взаємовідносин з третіми особами за іншими зобов’язаннями.

Таким чином, із суті спірного договору або звичаїв ділового обороту (ніхто із сторін при цьому на такі звичаї не посилається і судом такі не встановлені) не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, тобто сторона, яка звернулася до суду з вимогою про розірвання договору.

Відповідно до ч. 4 ст.188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Листом від 25.12.2005 року ВАТ “ЗалК” запропонувало ВАТ “Державний експортно-імпортний банк” розірвати спірну угоду в зв’язку з істотною зміною обставин. Однак відповіді на нього не отримало, в результаті чого звернулося до суду з даним позовом, який цілком правомірно задоволений судом на підставі ст.652 ЦК України.

Стосовно доводів касаційного подання та касаційної скарги про незалучення до участі в справі Кабінету Міністрів України в якості відповідача, то касаційна інстанція відхиляє їх з огляду на наступне.

До участі у даній справі за власною ініціативою господарського суду залучено у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог, Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України. Залучення зазначених учасників судового процесу в якості третіх осіб пояснюється наступним.

Міністерство фінансів є особою, яка від імені Кабінету Міністрів України укладало з відповідачем агентську угоду, відповідно до якої відповідач укладав спірну Кредитну угоду. Однак, відповідно до спірної Кредитної угоди Державний експортно-імпортний банк України, який діє від імені та за дорученням Кабінету Міністрів України, є кредитором у вказаній угоді.

Відсутність залучення судом до участі у справі Кабінету Міністрів України обумовлено тим, що укладення банківської кредитної угоди не є питанням, що належать до повноважень Кабінету Міністрів України, відповідно до положень Конституції України та п.4 Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, який затверджено Постановою КМ України №915 від 05.06.2000 року.

Стосовно незалучення до участі в справі  Фонду державного майна України, то колегія суддів вважає, що в межах даної справи не вирішуються питання, що стосуються правовідносин сторін по договору купівлі-продажу пакету акцій ВАТ “ЗалК” від 08.02.2001 року №КПП-307, укладеного між Фондом державного майна України та ЗАТ “АВТОВАЗ-Інвест”.

Враховуючи наведене, постанова Київського апеляційного господарського суду є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на довільному та неправильному тлумаченні положень чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання заступника Генерального прокурора України від 20.10.2006 року №05/1/3-16825-03 та касаційну скаргу ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” від 20.10.2006 року №010-02/5866 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2006 року у справі
№ 2/241 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2006 року у справі № 2/241 –без змін.