ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2006 р. | № 2-20/5897-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів: | Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ "Анкор-98" |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 р. |
у справі | №2-20/5897-2006 |
господарського суду | Автономної Республіки Крим |
за позовом | ТОВ "Анкор-98" |
до | ДП "Ялтинський морський торговельний порт" |
про | стягнення 26 288,56 грн. |
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: | Трофімова Г.І., Орлов О.М., |
від відповідача: | Романова С.В. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2006 р. у справі №2-20/5897-2006 (суддя Луцяк М.І.) позов задоволено: стягнуто з ДП "Ялтинський морський торговельний порт" на користь ТОВ "Анкор-98" суму у розмірі 26 288,56 грн., 263 грн. витрат зі сплати державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду, ДП "Ялтинський морський торговельний порт" було подано апеляційну скаргу до Севастопольського апеляційного господарського суду.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 р. у справі №2-20/5897-2006 (судді: Горошко Н.П., Плут В.М., Борисова Ю.В.) апеляційну скаргу ДП "Ялтинський морський торговельний порт" задоволено: рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2006 р. у справі №2-20/5897-2006 скасовано; в позові ТОВ "Анкор-98" до ДП "Ялтинський морський торговельний порт" про стягнення 26 288,56 грн. відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ "Анкор-98" просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 р. та залишити без змін рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2006 р. у справі №2-20/5897-2006, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 73, 85, 184 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 638 Цивільного кодексу України, п. 62 Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. №214 в редакції наказу Міністерства транспорту від 15.12.2000 р. №711 "Про внесення змін і доповнень до Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України", п. 8 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1976 р., оскільки: по-перше, відповідно до п. 62 Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. №214 в редакції наказу Міністерства транспорту від 15.12.2000 р. №711 "Про внесення змін і доповнень до Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України" розрахунки за надання судновласникам інших послуг, не передбачених цим Положенням, провадяться за тарифами, що затверджуються відповідно начальником порту, керівниками морських агентств та інших підприємств, що надають послуги суднам; при цьому з національним судновласником розрахунки проводяться за домовленістю сторін; по-друге, між позивачем і відповідачем договір про надання додаткових послуг з посадки/висадки пасажирів не укладався, і, відповідно, позивач не брав на себе зобов'язань з оплати вказаних послуг; по-третє, відповідач не надавав послуг з посадки/висадки пасажирів, оскільки дана послуга надається самим судновласником (а у наданих до матеріалів справи дисбурсменських рахунках за 2005 р. та довідках про надання послуг суднам сторонніх організацій міститься запис про те, що послуги з посадки/висадки пасажирів не надавалися).
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
ТОВ "Анкор-98" є судновласником теплоходу "Радуга-14" на підставі договору оренди судна від 08.02.2001 р. №3-А та додаткової угоди від 31.03.2005 р. №1.
У період навігації 2005 р. позивач здійснював заходи до причалів Ялтинського порту та до причалів порто-пунктів відповідача, що підтверджується довідками про надання послуг суднам сторонніх організацій, підписаними представниками обох сторін.
Позивач здійснював попередню оплату портових зборів із зазначенням у платіжних документах конкретного найменування збору та періоду, за який перераховано збір, на підставі виставлених відповідачем рахунків, що підтверджено матеріалами справи, в т.ч. реєстрами проведених платежів.
Вартість послуг на посадку/висадку пасажирів, зазначених у виставлених відповідачем рахунках, позивачем не сплачувалась.
12.07.2005 р. та 25.08.2005 р. відповідачем були виставлені морські вимоги відповідно за №ОКиДР-1449 та №ОКиДР-1844/2 на загальну суму 26 288,56 грн. із метою ліквідації заборгованості за портовими зборами та платою за послуги з посадки/висадки пасажирів, якими відмовлено позивачу у наданні дозволу на вихід із порту до сплати всіх платежів.
З огляду на викладене, позивачем було сплачено суму у розмірі 26 288,56 грн. згідно з виставленими морськими вимогами від 12.07.2005 р. №ОКиДР-1449 на суму 7 014,00 грн. та від 25.08.2005 р. №ОКиДР-1844/2 на суму 19 274,56 грн.
Вважаючи безпідставним нарахування відповідачем плати за надання послуг з посадки/висадки пасажирів, які портом не надавались і які позивач вимушений був оплатити у зв'язку з пред'явленням портом морських вимог, позивач звернувся до господарського суду з позовом стягнення суми переплати за надані відповідачем послуги з посадки/висадки пасажирів без зазначення нормативно-правового обґрунтування вимоги про стягнення вказаної суми.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що: по-перше, відповідно до додаткової угоди від 31.03.2005 р. №1 до договору оренди від 08.02.2001 р. №3-А, укладеного між ДП "Ялтинський морський торговельний порт" та ТОВ "Анкор-98" (орендарем судна "Радуга-14"), орендар сплачує портові послуги на підставі укладених договорів на дані послуги; по-друге, відповідно до п. 62 Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. №214 в редакції наказу Міністерства транспорту від 15.12.2000 р. №711 "Про внесення змін і доповнень до Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України" розрахунки за надання судновласникам інших послуг, не передбачених цим Положенням, провадяться за тарифами, що затверджуються відповідно начальником порту, керівниками морських агентств та інших підприємств, що надають послуги суднам, при цьому з національним судновласником розрахунки проводяться за домовленістю сторін; по-третє, відповідно до п. 2 ст. 184 Кодексу торговельного мореплавства України та п. 8 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1976 р. послуга з посадки/висадки пасажирів віднесена до періоду їхнього перевезення, у зв'язку з чим надається самим судновласником; по-четверте, договорів про надання додаткових послуг з посадки/висадки пасажирів між позивачем і відповідачем не укладалося.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що: по-перше, довідки про надання послуг суднам сторонніх організацій, підписані представниками обох сторін, підтверджують факт заходів судна позивача до причалів Ялтинського порту і порто-пунктів, а також кількість пасажирів, які зійшли на причали порту; по-друге, позивач, здійснюючи суднозаходи в порт і використовуючи для посадки та висадки своїх пасажирів причали Ялтинського порту, здійснював дії, направлені на придбання прав і обов'язків, тобто фактично укладав угоду; по-третє, відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання з оплати послуг з посадки/висадки пасажирів повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України; по-четверте, тарифи на послуги у Ялтинському порту встановлені наказами начальнику порту від 25.04.2000 р. №108, від 06.05.2003 р. №132, від 24.04.2004 р. №82, який при визначенні тарифів діяв у межах своїх повноважень (що підтверджено в рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.20002 р. у справі №2-15/9573-2002, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2003 р. у справі №2-15/9573-2002).
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства України в морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. №1544 "Про портові збори" відповідно до ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства України затверджено Положення про портові збори та встановлено, що розміри портових зборів, передбачені затвердженим згідно з п. 1 цієї постанови Положенням, є граничними.
Пунктом 2 Положення "Про портові збори" передбачено, що сплата портових зборів у портах здійснюється до виходу судна з порту.
Господарськими судами встановлено, що позивач здійснював попередню оплату портових зборів із зазначенням у платіжних документах конкретного найменування збору та періоду, за який перераховано збір, не сплачуючи при цьому вартість додаткових послуг з посадки/висадки пасажирів. У довідках про надання послуг суднам сторонніх організацій (актах виконаних робіт) та дисбурсменських рахунках за 2005 р., які підписані уповноваженими представниками порту та капітаном судна "Радуга-14", містяться відмітки про те, що надання послуг з посадки/висадки пасажирів не здійснювалось.
Відповідно до п. 62 Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. №214 в редакції наказу Міністерства транспорту від 15.12.2000 р. №711 "Про внесення змін і доповнень до Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України" розрахунки за надання судновласникам інших послуг, не передбачених цим Положенням, провадяться за тарифами, що затверджуються відповідно начальником порту, керівниками морських агентств та інших підприємств, що надають послуги суднам, при цьому з національним судновласником розрахунки проводяться за домовленістю сторін.
Згідно з п. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на викладене, висновки господарського суду апеляційної інстанції про те, що факт суднозаходу в порт і використання причалів Ялтинського порту для посадки/висадки пасажирів свідчить про фактичне укладання угоди між сторонами, не відповідає вищезазначеним нормам Цивільного кодексу України і фактичним обставинам справи.
Господарський суд першої інстанції, дійшовши правомірного висновку про те, що між сторонами договорів про надання додаткових послуг з посадки/висадки пасажирів не укладалося (як і господарський суд апеляційної інстанції) не звернув уваги на те, що позивач у позовній заяві про стягнення з відповідача переплати в розмірі 26 288,56 грн. не навів будь-якого правового обґрунтування вимоги про стягнення суми переплати.
Господарський суд першої інстанції (задовольняючи позовні вимоги) і господарський суд апеляційної інстанції (відмовляючи в позові) не встановили правову природу зобов'язання з повернення суми переплати (не з'ясували, чи йдеться про зобов'язання у зв'язку з набуттям майна без достатньої правової підстави, чи деліктне зобов'язання тощо), не встановили якими нормами матеріального права врегульовано обов'язок відповідача повернути спірну суму.
Господарський суд першої інстанції, обмежившись посиланням на ст. 638 Цивільного кодексу України (яка регулює питання укладання договору), не навів правових підстав і не обґрунтував нормами матеріального права стягнення з відповідача спірної суми.
Господарський суд апеляційної інстанції при вирішенні спору також обмежився посиланням на норми Цивільного кодексу України (ст.ст 639, 640), які регулюють порядок укладання і форму договорів, а також на ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які регулюють порядок виконання зобов'язань, не встановивши правову природу зобов'язання з повернення спірної суми.
Крім того, слід зазначити, що посилання господарського суду апеляційної інстанції на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову Вищого господарського суду України у справі №2-15/9573-2002 як на достатню підставу для відмови в позові, не можуть бути взяті до уваги, оскільки у вказаній справі предметом позову була відповідність вимогам чинного законодавства наказів начальника Ялтинського морського торговельного порту про встановлення тарифів за посадку/висадку пасажирів, і висновок судів про відповідність вказаних наказів вимогам чинного законодавства не є підставою для стягнення з судновласників плати за посадку/висадку пасажирів без встановлення факту наявності домовленості сторін про надання таких послуг і факту надання вказаних послуг відповідачем.
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Анкор-98" задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2006 р. у справі №2-20/5897-2006 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна