Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/4380/13 Головуючий у І інстанції Мєркулова Л.О. Суддя-доповідач Спас О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 вересня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Полякова О.З.,

Каракуши К.В.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Запорізької міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

У позові зазначав, що 07 серпня 2012 року між ним та ОСОБА_4 було досягнуто домовленості про купівлю-продаж 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 При укладенні угоди сторонами було погоджено всі належні умови купівлі-продажу частини житлового приміщення. 07.08.2012 року на підтвердження укладеної угоди між сторонами було укладено попередній договір, згідно якого він сплатив ОСОБА_4 64 000 грн., що є еквівалентним 8000 доларів США. 27.09.2012 року позивач на прохання ОСОБА_4, який посилався на брак коштів для оплати заборгованості за житлово-комунальні послуги та тяжке матеріальне становище, повністю розрахувався з останнім за 1/2 частину квартири в розмірі 40 000 грн., що еквівалентно 5000 доларів США. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.

У зв'язку з вказаними обставинами просив суд визнати договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 укладений між ним та ОСОБА_4 дійсним; визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2012 року позовну заяву ОСОБА_3 до Запорізької міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2, який не брав участі у справі, але вважає що суд вирішив про його права та обов'язки, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У засідання апеляційного суду позивач, представник відповідача не явилися. З рекомендованих поштових повідомлень видно, що судова повістка про виклик у судове засідання 06 вересня 2013р. вручена позивачу, 05 вересня 2013 р. вручена уповноваженій особі Запорізької міської ради.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

У засідання апеляційного суду надійшла заява позивача про відкладення судового засідання, яка не містить пояснень, чому позивач не з'явився у судове засідання, що стало на заваді явки, які поважні причини обумовили його неявку.

Вказана заява не дає передбачених ч. 1 ст. 305 ЦПК України підстав для відкладення засідання апеляційного суду.

Судова колегія ухвалила про можливість розглядати справу за відсутності позивача та представника відповідача.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення. Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду. Процесуальний закон визнає, що рішення є законним, якщо суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Не дотримався суд і вимог ст. 215 ЦПК України, за якою у мотивувальній частині мають бути зазначені встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, брав до уваги або відхилив докази, застосовував зазначенні в рішенні нормативно-правові акти, зазначив, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким, має бути вказано назву статті, її частини, абзацу, пункту закону, на підставі якого вирішено справу.

Судовою колегією встановлено наступне.

Згідно роз'яснень п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008р. «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.

Апелянтом надані належні, допустимі та переконливі докази на підтвердження тих обставин, що він є сином померлого ОСОБА_4 Батьку на праві власності внаслідок приватизації належала 1/2 частина квартира АДРЕСА_1. 1/2 частина цієї квартири належить апелянту на праві власності.

Вказані обставини підтверджуються належними допустимими та переконливими доказами.

А саме:

Свідоцтвом про народження ОСОБА_2, з якого видно, що його батьком є ОСОБА_4 (а.с.28).

Свідоцтвом про право власності на житло № 1565 виданим Заводською районною адміністрацією м. Запоріжжя 05 грудня 2006р., за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності у рівних частках належить по 1/2 частині АДРЕСА_1 (а.с.24).

Наведені письмові докази, які надані апелянтом, яка є особою, що не брав участі в розгляді справи у суді першої інстанції, апеляційним судом оцінені у відповідності до ст. 212 ЦПК України.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Позивач просив суд визнати дійсною укладену ним з померлим ОСОБА_4 угоду купівлі-продажу 1/2 частини АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на дане нерухоме майно.

Суд не звернув уваги, що позивач навіть не вказав ані дати нібито укладеної угоди, ані суттєвих умов угоди купівлі-продажу нерухомості.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції послався на ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному право користування, володіння, розпорядження власністю, ст. 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, ч. 2 ст. 220 ЦК України, яка, на думку суду, є правовою підставою задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не мав підстав для посилання на вказані норми Конституції України та вказані норми матеріального права, оскільки дійсні правовідносини у цій справі полягають у тому, що між сторонами справи не існує правовідносин з укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, про визнання якого дійсним просить позивач.

Суд першої інстанції, порушивши вищезазначені норми процесуального права, ухваливши невмотивоване рішення, яке не ґрунтується на належних та допустимих доказах, не відповідає нормам матеріального права, застосувавши закон, який не поширюється на правовідносини у цій справі, не застосувавши належні норми матеріального права, неправильно вирішив справу по суті вимог.

Суд першої інстанції у порушення вимог п.3 ч.1 ст. 214, п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України не вирішив питання, які правовідносини сторін у справі, не вказав у рішенні, у яких саме правовідносинах перебувають позивач та Запорізька міська рада у заявленому позивачем позові.

Суд не мотивував, яким чином Запорізька міська рада може відповідати за позовними вимогами про визнання дійсним правочину з купівлі-продажу частини квартири, що належала на праві власності померлій на час пред'явлення позову особі.

Зі справи вбачається, що жодного відношення до вказаного позивачем правочину Запорізька міська рада не мала, стороною договору не була, власником спірного житлового приміщення не була.

Цим обставинам суд першої інстанції жодної оцінки не дав.

З рішення видно, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач та померлий продавець вказаного нерухомого майна домовились щодо всіх умов договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, позивач сплатив кошти померлій особі, а нотаріально посвідчити договір неможливо через смерть продавця.

Вказане суд визнав достатнім для висновку про дійсність договору купівлі-продажу частини квартири та визнання за позивачем права власності на цю частину відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України.

З такими висновками погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом не було враховано, що однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину.

Всупереч вимогам ст. ст. 10,60 ЦПК України, які зобов'язують позивача доводити свої вимоги переконливими, належними та припустимими доказами, останній не надав ані до суду першої, ані апеляційної інстанції доказів тієї обставини, що відчужувач ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу 1/2 частини спірної квартири.

Посилання позивача на факт смерті продавця не свідчить про ухилення останнього від нотаріального посвідчення договору і не може бути підставою для визнання договору дійсним.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач просить визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири на підставі нікчемної угоди та не навів жодної відповідної до закону підстави для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Суду першої інстанції з змісту позовних вимог та доданих до позову матеріалів було достовірно відомо, що позивач просить визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири за нікчемним договором.

За таких обставин рішення суду, крім вищенаведеного, не відповідає вимогам ст. 362 ЦК України, яка регулює правовідносини у разі продажу частки у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Усі наведені вимоги закону не були належним чином застосовані судом для вирішення справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам закону щодо законності та обґрунтованості.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яким вирішив права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, як співвласника квартири та спадкоємця іншого співвласника.

Апелянт надав належні та переконливі докази безпідставності та необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3 Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Встановлена наявність передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2012 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Запорізької міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: