ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

11 грудня 2006 р.

№ 16/102

    Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Карабаня В.Я.

суддів:                                               Ковтонюк Л.В.

                                                          Чабана В.В.

за участю представників:

позивача                                           не з’явився

відповідача                                       не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Міського комунального підприємства “Дніпроліфт”

на  постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.07.2006

у справі господарського суду

№ 16/102 Дніпропетровської області

за  позовом

Міського комунального підприємства “Дніпроліфт”

до	Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 49

про	стягнення 7327,37 грн.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2006 року міське комунальне підприємство “Дніпроліфт” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 49 про стягнення 25 558,31 грн. боргу, 35 2979 грн. пені, 2959,83 грн. суми, на яку збільшився борг з урахуванням встановленого індексу інфляції, 656,10 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач не виконав умови договору підряду № 30 від 16.02.2004 про технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем щодо оплати вартості виконаних у квітні 2004 року -  грудні 2005 року робіт.

Заявою від 13.05.2005 позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути 157,95 грн. боргу, 3517,24 грн. пені, 2998,17 грн. суми, на яку збільшився борг з урахуванням встановленого індексу інфляції, 654,01 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 (суддя Загинайко Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 49 на користь комунального підприємства “Дніпроліфт” 3156,12 грн. боргу з урахуванням вставленого індексу інфляції,  3527,24 грн. пені, 654,01 грн. 3% річних. Рішення вмотивовано тим, що згідно із ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний сплатити пеню, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 (колегія у складі судів: Логвиненко А.О., Чус О.В., Павловського П.П.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 в частині задоволення вимог про стягнення з комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 49 пені в розмірі 3517, 24 грн. скасовано, в цій частині в позові відмовлено. Постанова в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені вмотивована тим, що при укладенні договору № 30 від 16.02.2004 року сторони не зазначили, яким чином повинно бути застосовано облікову ставку НБУ при визначенні розміру пені,  оскільки сторони договору не узгодили його умови в частині відповідальності за порушення строків оплати за виконані роботи, тому пункт 5.3 договору, яким передбачено сплату пені за порушення строків оплати виконаних робіт, є недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону, зокрема ст. 179 ГК України.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені, міське комунальне підприємство “Дніпроліфт” звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її в цій частині скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 залишити в силі, посилаючись на те, що судом порушено норми статей 179, 193 ГК України та ст.104 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 49 зазначило прохання постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 залишити без змін, а касаційну скаргу міського комунального підприємства “Дніпроліфт” залишити без задоволення.

         

В судове засідання 11.12.2006 представники сторін не з’явились. Враховуючи, що про час і місце розгляду справи останні повідомлені належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

   Колегія  суддів, приймаючи  до уваги межі  перегляду  справи  в касаційній  інстанції, проаналізувавши  на підставі  встановлених фактичних обставин  справи застосування  норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.  

Відповідно до частини першої та другої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із частиною другою статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони у п. 5.3 договору № 30 від 16.02.2004 передбачили, що при порушенні строків оплати за виконані роботи, передбачені пунктом 4.2 договору, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки. Враховуючи, що сторони визначили відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сторони не узгодили умови договору, щодо визначення розміру пені та невідповідність пункту 5.3 договору вимогам чинного законодавства.

Водночас рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення 3517,24 грн. пені є таким, що не відповідає нормам матеріального права.

Як встановлено судами першої інстанції, згідно п. 4.2 договору підряду № 30 від 16.02.2004 замовник щомісячно оплачує виконані роботи на підставі підписаних ним актів приймання виконаних робіт форми № 2 не пізніше 10-го наступного за звітним місяцем. На виконання умов договору позивачем були виконані роботи на загальну суму 47 099,99 грн., що підтверджується актами виконаних робіт за квітень 2004 –грудень 2005 року. Проте відповідач ухилявся від виконання своїх обов’язків щодо оплати вартості виконаних робіт, оскільки сплачував частково виконані позивачем роботи.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо застосування до відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов’язань, передбачених пунктом 4.2 договору підряду № 30 від 16.02.2004.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання відповідно до ст. 223 ГК України застосовуються скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Суд першої інстанції не врахував, що згідно ст. 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права бо інтересу. Відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) цей термін відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України обмежено в один рік.

Статтею 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців, коли зобов’язання мало бути виконано.

Отже, суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про стягнення з комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 49  пені за весь зазначений у розрахунку до уточнення позовних вимог період з 09.02.2005 по 23.03.2006, враховуючи, що з позовом до господарського суду Дніпропетровської області міське комунальне підприємство звернулось 23.03.2006.

За таких обставин всі судові рішення у даній справі в частині вимог про стягнення пені підлягають скасуванню, а матеріали справи в цій
частині –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу міського комунального підприємства “Дніпроліфт” задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 3517,24 грн. пені та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 в частині задоволення вимог про стягнення 3517,24 грн. пені у справі № 16/102 скасувати, матеріали справи № 16/102 в цій частині вимог направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя                                                                          В.Карабань

                     

судді:                                                                                                 Л.Ковтонюк

                                                                                                            В.Чабан