Справа № 2-1108/12

17.04.2012

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Волчка А.Я.

при секретарі Тичковській Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: державний нотаріус Першої Київської обласної державної нотаріальної контори про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2012 року позивач звернулася з цим позовом до суду, посилаючись на те, що 11.10.2006 року нею, було укладено договір дарування житлового будинку із відповідачем, ОСОБА_2, що являється її рідною дочкою.

До укладення договору між ними було досягнуто згоди про обов'язок відповідача довічно утримувати її -готувати їжу, купувати продукти та ліки, прибирати в квартирі, брати участь в оплаті комунальних послуг, надавати медичну допомогу, тощо.

Вона мала намір і вважала, що уклала договір довічного утримання. Про здійснення безумовної передачі майна у власність відповідачки вона усвідомила лише після того, як остання відмовилась виконувати обов'язки по її утриманню, крім того подала до суду позов про визнання її онуки, що була зареєстрована у її будинку такою, що втратила право на проживання, в якому було зазначено те, що саме відповідач, являється власником будинку.

Вона, з 2004 року хворіє на цукровий діабет ІІ типу, у зв'язку з чим у неї стрімко почав погіршуватися зір. На момент укладення договору вона його прочитати самостійно вже не мала можливості, а в голос його ніхто не зачитував. Відразу після підписання відповідач забрала договір й де він знаходиться на сьогодні їй не відомо. Внаслідок похилого віку, стану здоров'я, вона неправильно зрозуміла суть договору та вважала, що фактично укладається договір довічного утримання. Проте, виявилось, що договір має інший зміст і не передбачає жодних зобов'язань утримувати її, позбавляє її права власності на будинок.

В даний час вона продовжує проживати в спірному будинку, користується ним, та фактично будинок перебуває у її володінні.

Відповідач на сьогодні будинок в якості дарунку так і не прийняла. Всі комунальні платежі здійснюються безпосередньо нею, з її пенсії.

Просила суд поновити за нею строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, у зв'язку із тим, що весь період з моменту укладення договору дарування житлового будинку, а саме з 11.10.2006 року й до моменту звернення відповідача до суду із вимогою визнати її онуку такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, де вона вказує, що саме вона є власником її, як вона вважала будинку, вона навіть не підозрювала, що право її власності на належний їй будинок вже перейшло до її дочки.

Внаслідок того, що для захисту її прав у суді необхідно наявність юридичних знань, вона була змушена звернутися до послуг адвоката для надання їй юридичної допомоги та понести витрати у сумі 3000 грн., що підтверджується договором про надання юридичних послуг від 01.11.2011 року та квитанцією про оплату послуг.

Просила поновити строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, як такий, що пропущено з поважних причин.

Визнати договір дарування від 11.10.2006 року, укладений між нею, ОСОБА_1 та Відповідачем ОСОБА_2, що посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Коцюрбою Г.Г. недійсним.

Поновити за нею ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1

Судові витрати в тому числі й оплату послуг адвоката покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі, та просила їх задовольнити.

Відповідач та її представник проти позову заперечували, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, також просили застосувати до вказаних вимог строки позовної давності визначені положеннями ст. 257 ЦК України.

Представники третьої особи у справі в судове засідання не з'явилися, про день розгляду справи повідомлені, просили розглядати справу без їх участі.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, суд знаходить, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

За правилами ст. 203 ЦПК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ст. 229 цього Кодексу визначено, що, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи між сторонами 11 жовтня 2006 року був укладений договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, та зареєстрований в реєстрі за № 3-2613.

Згідно вказаного договору ОСОБА_1 подарувала а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Право власності на цей будинок зареєстроване на ім'я відповідача в КП «БТІ Києво-Святошинської ради Київської області», що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав власності.

Позивачем та його представником не надано жодних доказів, щодо наявності підстав для визнання вказаного договору дарування недійсним, їх посилання на вчинення ОСОБА_1 правочину внаслідок помилки є недоведеними та необґрунтованими, та спростовуються дослідженими вище у справі доказами.

Більш того позивачем пропущений строк позовної давності при зверненні з даним позовом у суд передбачений ст. 257 ЦК України.

Представник відповідача подав до суду заяву про застосування строків позовної давності у відповідності до ст. 267 ЦК України.

Позивачем не наведено доказів щодо наявності підстав для поновлення цього строку.

Зважаючи на вказані обставини, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову у повному обсязі за його недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215, 229, 257, 267 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: державний нотаріус Першої Київської обласної державної нотаріальної контори про визнання договору дарування недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суд Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Суддя А.Я. Волчко