Справа №338/209/13-ц

Провадження №22-ц/779/1981/2013

Категорія 42

Головуючий у І інстанції Шишко О.А.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Мелінишин Г.П.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря: Драганчук У.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом четвертої державної пожежно-рятувальної частини ТУ МНС в Івано-Франківській області до ОСОБА_2 про виселення з службової квартири без надання іншого житлового приміщення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду від 17 червня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

В лютому 2013 року четверта державна пожежно-рятувальна частина ТУ МНС в Івано-Франківській області звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про виселення з службової квартири без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Богородчанського районного суду від 17 червня 2013 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_2 з службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.06.2005 року серія ЯЯЯ №499592 позивач є власником пожежного депо та службових квартир, які знаходяться в АДРЕСА_1, оскільки в даному свідоцтві відсутні відомості про склад нерухомого майна. Будь-якого іншого документа, який свідчить про надання статусу службового житла квартирі, в якій вона проживає позивачем не надано.

Поза увагою суду залишилась і та обставина, що хоча рішенням Богородчанського районного суду від 22.12.2011 року її визнано такою, що втратила право на користування спірною квартирою внаслідок вибуття на постійне місце проживання в інше жиле приміщення, однак ні в рішенні суду, ані при розгляді справи не встановлено в яке саме приміщення і де воно знаходиться. Іншого житла на праві власності у неї немає і вона фактично проживає у спірній квартирі, що підтверджується відповідною довідкою.

Також судом не враховано, що рішення Богородчанського районного суду від 22.12.2011 року не звернуто до виконання у визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки, а отже не може бути підставою для її виселення.

Крім того, судом невірно застосовано норму права, а саме ст. 109 ЖК України. Так дана стаття не містить переліку підстав для виселення з жилих приміщень, а є відсилочною нормою права. В інших нормах закону, а саме ст. ст. 116,117,124 ЖК України міститься вичерпний перелік підстав за наявності яких особа може бути виселена з житлового приміщення в судовому порядку без надання іншого житла. Однак суд ухвалив рішення про виселення її не встановивши жодної із зазначених норм та вийшов за межі повноважень наданих законом.

Посилаючись на зазначені обставини просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник четвертої державної пожежно-рятувальної частини ТУ МНС в Івано-Франківській області доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 втратила право на користування службовим житлом, правових підстав для продовження користуватися спірним житлом немає, а тому підлягає виселенню з нього без надання іншого житлового приміщення.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку,що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника.

Судом правильно встановлено, що відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 01.06.2005 року власником адміністративного-житлового будинку по АДРЕСА_1 є Держава в особі Верховної Ради України, орган уповноважений здійснювати управління майном - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від аварії на ЧАЕС, право оперативного управління закріплено за Самостійною державною пожежною частиною - 21. У вказаному приміщенні знаходяться відомчі квартири №1,2,3,4,5,6.7,8,10,11,12,13 (№14 квартира-гуртожиток). Для обслуговування вказаного будинку на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою СДПЧ 21 надано в постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Твердження апелянта про те, що вищезазначене свідоцтво не містить відомостей про склад нерухомого майна, зокрема чи входить в нього квартира, в якій вона проживає та на підставі чого такій надано статусу службового житла, не заслуговують на увагу.

Вказане свідоцтво видано на підставі рішення Богородчанської селищної ради №127 від 15.03.2005 року.

З'ясовано, що рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2013 року скасовано рішення Богородчанського районного суду від 16 листопада 2012 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Богородчанської районної ради, виконавчого комітету Богородчанської селищної ради, Територіального управління МНС України в Івано-Франківській області, Міністерства надзвичайних ситуацій України, третя особа - Богородчанська районна державна адміністрація про визнання незаконним та скасування рішення Богородчанської селищної ради №127 від 15.03.2005 року та про безоплатну передачу у власність квартири відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Богородчанського районного суду від 22 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2012 року, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 визнано такими, що втратили право на користування службовою квартирою АДРЕСА_1 внаслідок вибуття на постійне місце проживання в інше жиле приміщення.

Зокрема, при розгляді цієї справи встановлено, що рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради № 470 від 21.12.1999 року затверджено спільне рішення адміністрації та профкому, житлової комісії ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області про розподіл житла та надано чоловіку ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на сім'ю із 3 чол. (дружина та двоє дітей) трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2. В зв'язку із цим ОСОБА_2 та її дочки вибули із службової квартири на інше постійне місце проживання.

Відповідно до ст. 61 Цивільно-процесуального кодексу України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі вказаного рішення суду 18.01.2013 року ОСОБА_2 знято з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1.

В зв'язку із цим не заслуговують на увагу посилання апелянта щодо єдиного і постійного її проживання в спірній квартирі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у встановленому законом порядку (ч.3 ст.168 ЖК України) попереджався про необхідність виселення з спірної квартири у термін не пізніше 10 листопада 2012 року (а.с.13). Однак залишити займане житло в добровільному порядку відмовляється та продовжує чинити перешкоди позивачу в користуванні житловим приміщенням.

Разом з тим, апеляційний суд вважає зайвим і таким, що підлягає виключенню з мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання суду першої інстанції на приписи ст. 109 ЖК України, оскільки захист права власника майна передбачений ст. 391 ЦК України.

Зазначена обставина не впливає на правильність ухваленого судом рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення

Богородчанського районного суду від 17 червня 2013 року залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання суду першої інстанції на приписи ст. 109 ЖК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Г.П. Мелінишин

Судді: І.В. Бойчук

Л.В. Ясеновенко