КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5619/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: секретаря: за участю:Федорової Г.Г., Вівдиченко Т.Р., Ключковича В.Ю., Каленюк О.Ю., представника апелянта - Братікової О.П., представника позивача - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_7 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 18.03.2013 року № 0000241702 та № 0000251702.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою 30.07.2007 року Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією.

У період з 19.02.2012 року по 25.02.2012 року службовою особою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ФОП ОСОБА_7 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, в ході якої було встановлено порушення позивачем вимог:

- ст. 138, п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 105 297,36 грн.;

- п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 114 263,00 грн.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт № 742/17.2-2924519134 від 04.03.2013 року, на підставі акту якого, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва були винесені податкові повідомлення-рішення від 18.03.2013 року:

- № 0000241702, яким ФОП ОСОБА_7 збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 119 766,26 грн., у т.ч. 95 813,01 грн. - за основним платежем та 23 953,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000251702, яким ФОП ОСОБА_7 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 142 828,75 грн., у т.ч. 114 263,00 грн. - за основним платежем та 28 565,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України. Зокрема, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Також, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. Тобто, окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Також наявна правова позиція Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії яка полягає у тому, що фактичне здійснення господарської операції є визначальною умовою формування податкового кредиту (постанова Верховного Суду України від 29.10.2010 р. у справі № 21-14а10 за позовом Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення).

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2011 року між ТОВ «Магірус ЛТД» та ФОП ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу товарів № 3, відповідно до якого, ПП «Магірус ЛТД» продає, а ФОП ОСОБА_7 купує продовольчі товари в кількості, асортименті та по цінах вказаних у накладних.

Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу товарів № 3, поставка продовольчого товару здійснюється на умовах відстрочки платежу по факту. Документом, якій стверджує відпуск на прийом продовольчого товару є видаткова накладна з відміткою про відпуск та отримання товару. ПП «Магірус ЛТД» надає ФОП ОСОБА_7 при передачі продовольчого товару сертифікат якості на поставлену продукцію. Поставка продовольчого товару здійснюється за адресою та в строк вказаний в узгодженій між сторонами заявці.

03 січня 2012 року між ТОВ «Оптовик плюс» та ФОП ОСОБА_7 було укладено договір поставки № 12012, відповідно до якого ТОВ «Оптовик плюс» зобов'язується поставити та передати у власність ФОП ОСОБА_7 у встановлений в даному договорі строк певний товар, а ФОП ОСОБА_7 зобов'язується прийняти цей товар та здійснити його оплату у кількості, асортименті, що узгоджені сторонами у доданих до цього договору специфікаціях чи накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4 договору поставки № 12012, доставка товару здійснюється транспортом ФОП ОСОБА_7

Крім цього, 15.03.2012 року, 29.03.2012 року, 30.03.2012 року, 31.03.2012 року, 31.03.2012 року, 17.04.2012 року, 18.04.2012 року, 27.04.2012 року, 28.04.2012 року, 29.04.2012 року між ПП «Авто Інвест» та ФОП ОСОБА_7 були укладені договори купівлі-продажу товарів №63, №129, №136, №137, №138, №99, №102, №111, №139, №140 відповідно, згідно яких, ПП «Авто Інвест» продає, а ФОП ОСОБА_7 купує продовольчі товари в кількості, асортименті та по цінах вказаних у накладних.

Відповідно до п. 2 договорів купівлі-продажу товарів №63, №129, №136, №137, №138, №99, №102, №111, №139, №140 поставка продовольчого товару здійснюється на умовах відстрочки платежу по факту. Документом, якій стверджує відпуск на прийом продовольчого товару є видаткова накладна з відміткою про відпуск та отримання товару. ПП «Авто Інвест» надає ФОП ОСОБА_7 при передачі продовольчого товару сертифікат якості на поставлену продукцію. Поставка продовольчого товару здійснюється за адресою та в строк вказаний в узгодженій між сторонами заявці.

Як на доказ виконання умов вищевказаних договорів купівлі-продажу товарів №3 від 10.01.2011 року, №63 від 15.03.2012 року, №129 від 29.03.2012 року, №136 від 30.03.2012 року, №137 від 31.03.2012 року, №138 від 31.03.2012 року, №99 від 17.04.2012 року, №102 від 18.04.2012 року, №111 від 27.04.2012 року, №139 від 28.04.2012 року та №140 від 29.04.2012 року та договору поставки №12012 від 03.01.2012 року, позивач посилається на видаткові накладні від 04.11.2011 року № 38, від 11.11.2011 року № 53, від 15.11.2011 року № 57, від 18.11.2011 року № 65, від 23.11.2011 року № 84, від 25.11.2011 року № 87, від 18.01.2012 року № 58, від 25.01.2012 року № РН-0000046 та № РН-0000052, від 29.01.2012 року № 61, від 30.01.2012 року № 62, від 31.01.2012 року № 63, від 15.03.2012 року № 63, від 29.03.2012 року № 129, від 30.03.2012 року № 136, від 31.03.2012 року № 137 та № 138, від 17.04.2012 року № 99, від 18.04.2012 року № 102, від 27.04.2012 року № 111, від 28.04.2012 року № 139, від 29.04.2012 року № 140; податкові накладні від 04.11.2011 року № 38, від 11.11.2011 року № 53, від 15.11.2011 року № 57, від 18.11.2011 року № 65, від 23.11.2011 року № 84, від 25.11.2011 року № 87, від 18.01.2012 року № 58, від 20.01.2012 року № 38, від 25.01.2012 року № 52, від 29.01.2012 року № 61, від 30.01.2012 року № 62, від 31.01.2012 року № 63, від 15.03.2012 року № 63, від 29.03.2012 року № 129, від 30.03.2012 року № 136, від 31.03.2012 року № 137 та № 138, від 17.04.2012 року № 99, від 18.04.2012 року № 102, від 27.04.2012 року № 111, від 28.04.2012 року № 139, від 29.04.2012 року № 140; платіжні доручення від 20.01.2012 року № 599 та № 603, від 25.01.2012 року № 607, від 30.01.2012 року № 609, від 13.02.2012 року № 621, від 22.02.2012 року № 629, від 13.04.2012 року № 666, від 20.04.2012 року № 672, від 24.04.2012 року № 677, від 11.05.2012 року № 689, від 21.05.2012 року № 697.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів виконання сторонами п. 2 договорів купівлі-продажу товарів №63 від 15.03.2012 року, №129 від 29.03.2012 року, №136 від 30.03.2012 року, №137 від 31.03.2012 року, №138 від 31.03.2012 року, №99 від 17.04.2012 року, №102 від 18.04.2012 року, №111 від 27.04.2012 року, №139 від 28.04.2012 року та №140 від 29.04.2012 року, а саме: заявок, які є підставою для поставки продовольчого товару та сертифікатів якості на поставлену продукцію.

Також, матеріали справи не містять доказів перевезення закупленого у контрагентів продовольчого товару та не надано жодного документа про оприбуткування та зберігання придбаного продовольчого товару, що позбавляє можливості зробити висновок про фактичне надання послуг.

Крім цього, позивачем не надано доказів щодо ділової мети закупки продовольчих товарів. Документів, які підтверджують подальше використання товарів у власній господарській діяльності позивачем не надані.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що закуплені продовольчі товари у переважній більшості відносяться до товарів, які швидко псуються і тривалому зберіганню не підлягають.

Крім цього, з акту перевірки позивача вбачається, що в ході перевірки податковим органом були отримані:

- акт ОДПІ Київської області ДПС від 06.07.2012 року № 1833/2230/37122550/111 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Магірус ЛТД» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за листопад 2011 року», яким встановлено відсутність ТОВ «Магірус ЛТД» за податковою адресою та відсутність основних виробничих фондів;

- акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 07.07.2012 року № 729/2240/36798394 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Авто інвест» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за березень та квітень 2012 року», яким встановлено відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у відповідних обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності;

- акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 15.11.2012 року № 1166/22-317/37174290 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Оптовик плюс» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Нацпромторг» за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року», з якого вбачається, що правочини між ТОВ «Оптовик плюс» та підприємствами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Однак, позивачем не було доведено правомірності заявлених позовних вимог та не надано доказів того, що оскаржувані податкові-повідомлення рішення були прийняті в порушення норм діючого законодавства.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Суддя: Суддя: Г.Г. Федорова Т.Р. Вівдиченко В.Ю. Ключкович

Повний текст постанови складено та підписано 16.09.2013 року.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Ключкович В.Ю.