КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 826/7660/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.
Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: суддів: секретаря: за участю:Федорової Г.Г., Вівдиченко Т.Р., Ключковича В.Ю., Каленюк О.Ю., представника апелянта - Пасенюка К.О., представників відповідача - Макара О.З., Сперкача С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІПКАР» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІПКАР» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІПКАР» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 19.04.2013 року № 0005002206, від 22.04.2013 року № 0005202203, № 0002261705, № 0002271705.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІПКАР» відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 22.04.2013 року № 0005202203- скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 31.05.2011 року по 21.06.2011 року службовими особами відповідача було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Віпкар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, в ході проведення якої було встановлено порушення позивачем вимог:
- п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим було занижено податок на додану вартість на загальну суму 336 661,00 грн., у тому числі за грудень 2012 року на суму 336 661,00 грн.;
- п. 160.2 ст. 160, з урахуванням вимог п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим було занижено податоу з доходу нерезидента всього на суму 3 277,00 грн., в тому числі за II квартал 2011 року в сумі 1 691,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року в сумі 1 586,00 грн.;
- п. 160.5 ст. 160, з урахуванням вимог п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим було занижено податок з доходу нерезидента всього на суму 18 500,00 грн., в тому числі за II квартал 2011 року в сумі 10 057,00 грн., за III квартал 2011 року в сумі 7 020,00 грн., за IV квартал 2011 року в сумі 1423,00 грн.;
- пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14, пп. «є» 14.1.54 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України, щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету на загальну суму 1 948,00 грн., у т.ч.: за квітень 2011 р. на суму 1 948,00 грн.;
- п. 1.2, п. 3.3 Наказу ДПА України від 24.12.2010 р. № 1020 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого і них податку (форма № 1-ДФ) та Порядку заповнення а подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», ст. 51, п. 70.16 ст. 70, пп. 176.2 «б», п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.
За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 328/22-3/33059721 від 08.04.2013 року, на підставі ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення:
- від 19.04.2013 року № 0005002206, яким ТОВ «Віпкар» було донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб в загальному розмірі 22 174,00 грн., у т.ч. 21 177,00 грн. - за основним платежем та 397,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- від 22.04.2013 року № 0002261705, яким ТОВ «Віпкар» було донараховано податок на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 1 949,00 грн., у т.ч. 1 948,00 грн. - за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- від 22.04.2013 року № 0002271705, яким ТОВ «Віпкар» було донараховано податок на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 510,00 грн., у т.ч. 510,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- від 22.04.2013 року № 0005202203, яким ТОВ «Віпкар» було донараховано податок на додану вартість в загальному розмірі 504 992,00 грн., у т.ч. 336 661,00 грн. - за основним платежем та 168 331,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України. Зокрема, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються роялті (пп. «в» п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України).
Згідно 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Відповідно до п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.6 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Згідно п. 3.2 ст. 3 Податкового кодексу України, якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до п. 103.4 ст. 103 Податкового кодексу України, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на підставі рахунків від 17.11.2010 року № 100138279, від 24.01.2011 року № 110015207, від 05.01.2012 року № 120002798.1 та від 05.01.2012 року № 120002798.2 ТОВ «Віпкар» здійснило виплату доходу джерелом походження з України нерезиденту-компанії «LexCom Informationssysteme GmbH» (Німеччина) у вигляді роялті за надання ліцензії до програмного забезпечення «Бентлі ЕТКА» на загальну суму 2 060,00 євро.
Разом з цим, під час проведення перевірки, ТОВ «Віпкар» не було надано перевіряючим довідки про підтвердження статусу нерезидента компанії «LexCom Informationssysteme GmbH» (Німеччина), у зв'язку з чим, податковим органом було зроблено висновок, що ТОВ «Віпкар» при виплаті компанії «LexCom Informationssysteme GmbH» (Німеччина) доходу джерелом походження з України повинно було утримати та сплатити податок на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 15 %.
Апелянт зазначає, що довідка про підтвердження статусу нерезидента компанії «LexCom Informationssysteme GmbH» (Німеччина) не була надана до перевірки в зв'язку з її втратою, що було виявлено ТОВ «Віпкар» тільки під час проведення перевірки.
Однак, колегія суддів до уваги дані доводи апелянта не приймає, оскільки положеннями Податкового кодексу України чітко визначено єдину підставу для ненадання до перевірки первинних документів, а саме: виїмка документів або інше вилучення правоохоронними органами.
Доказів того, що правоохоронними органами була здійснена виїмка або вилучення довідки про підтвердження статусу нерезидента компанії «LexCom Informationssysteme GmbH» (Німеччина) матеріали справи не містять.
Згідно п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Таким чином, посилання ТОВ «Віпкар» на втрату документа, на підставі якого платник податків звільняється від нарахування податкового зобов'язання за законодавством України, не може вважатися допустимим доказом правомірності дій ТОВ «Віпкар» щодо не утримання та не сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 15 %, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 19.04.2013 року № 0005002206.
Щодо порушення позивачем вимог пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14, пп. «є» 14.1.54 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий ним як додаткове благо.
Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті.
Додаткове благо - це кошти, матеріальні або нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачується (надається) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є: заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму; винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку, крім випадків, прямо передбачених нормами IV розділу ПКУ (пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Дохід з джерелом походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору (п.п. «є» 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Згідно п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України, під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.
Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.
Згідно пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
З акту перевірки вбачається, що ТОВ «Віпкар» не був утриманий податок на доходи фізичних осіб, з додаткового доходу, утвореного при відшкодуванні коштів Генеральному директору ТОВ «Віпкар».
Так, документи щодо здійснених втрат на проведення представницьких заходів ТОВ «Віпкар» оформлені не були. Запрошення на проведення представницьких заходів, кошторис витрат на проведення представницьких заходів, програми проведення ділових зустрічей, акти виконаних робіт та звіти про використання кошторису представницьких витрат ТОВ «Віпкар» до перевірки надані не були, в матеріалах справи не містяться.
Відсутність підтверджуючих документів щодо цільового використання Генеральним директором ТОВ «Віпкар» коштів підприємства саме при проведенні останнім представницьких заходів апелянтом не заперечується.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0002261705, № 0002271705.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0005202203, яким ТОВ «Віпкар» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 504 992,00 грн. (у т.ч. 336 661,00 грн. - за основним платежем та 168 331,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) за порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Тобто, до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України. При цьому, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними документами, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності та платник несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.
З акту перевірки вбачається, що перевіркою достовірності відображених у рядку 12.1 Декларацій з податку на додану вартість «ПДВ, сплачений митним органам» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року в сумі 18 364 119,00 грн. перевіряючими було встановлено, що на стан формування цих показників мало вплив здійснення ТОВ «Віпкар» операцій з придбання у нерезидентів автомобілів та запасних частин до них, тощо.
Перевірку відображеного показника за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року в сумі 18 364 119,00 грн. було проведено на підставі наданих платником до перевірки: регістрів синтетичного обліку - оборотно-сальдових відомостей по рахунках 20, 28, 31, 63, 64, 68, тощо; первинних документів - банківських виписок, прибуткових накладних; інвойсів, вантажно-митних декларацій, та ін.; інших документів - договорів про фінансово-господарську діяльність та додаткових угод до них.
Перевіркою було встановлено завищення задекларованих ТОВ «Віпкар» показників у рядку 12.1 Декларації «ПДВ сплачений митним органам» на загальну суму 549 423,00 грн., у тому числі за грудень 2012 року на 549 423,00 грн.
Як зазначено в акті перевірки, ТОВ «Віпкар» на порушення вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу було віднесено до складу податкового кредиту за грудень 2011 року суми податку, сплаченого при розмитненні товару, що не підтверджені оригіналами ВМД.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, колегією суддів встановлено, що ТОВ «Віпкар» дійсно не було надано відповідачу під час податкової перевірки оригіналів вантажно-митних декларацій.
Однак, оригінали вантажно-митних декларацій не були надані перевіряючим в зв'язку з їх перебуванням у відділенні «ВТБ» Банку для проходження валютного контролю у відповідності до п 1.12. «Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями» Національного банку України, яким встановлено, що підставою для зняття банком з контролю експортної, імпортної операцій резидента за умови надання останнім документів, що необхідні банку для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними операціями цього резидента, крім підстав, передбачених іншими розділами цієї Інструкції, може бути: письмове повідомлення митного органу, засвідчене підписом керівника (його заступника), а також МД (типу ІМ-40)».
При цьому, колегія суддів зазначає, що без вантажно-митної декларації, відповідно до вимог Митного Кодексу України, ТОВ «Віпкар» не могло б здійснити ввезення автомобіля марки «Bentley» моделі «Mulsan 201 3MY» номер кузова НОМЕР_5 на територію України, який в подальшому був проданий на підставі договору купівлі-продажу.
Відповідачем не заперечується, що під час перевірки позивачем була надана копія ВМД № 102237 від 24.12.2012 року, з якої вбачається, що митним органом були нараховані три види платежів, у тому числі податок на додану вартість в сумі 549 422,83 грн.
В акті «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Віпкар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року» № 328/22-3/33059721 від 08.04.2013 року відповідач зазначив, що сума податку сплаченого при розмитненні товару не підтверджена оригіналами ВМД. При цьому, контролюючий орган не взяв до уваги податкову накладну від 24.12.2012 року і фактичну сплату позивачем податку на додану вартість в сумі 549 422,83 грн.
Так, відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 2778 від 21.12.2012 року, під час розмитнення автомобіля марки «Bentley» моделі «Mulsan 201 3MY» номер кузова НОМЕР_5 на територію України, ТОВ «Віпкар» податок на додану вартість за даною ВМД був сплачений 24.12.2012 року, що підтверджує правомірність зарахування ТОВ «Віпкар» такої суми до суми податкового кредиту.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 22.04.2013 року № 0005202203, оскільки у даному випадку оподатковується один об'єкт податку TOB «Віпкар» одним і тим же (аналогічним) податком за один і той же проміжок часу, тобто є подвійне оподаткування, яке порушує принципи однократності оподаткування, рівнозначності і пропорційності, рівності та економічної обґрунтованості.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції частково ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачається підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0005202203 та ухвалення в цій частині нового рішення, яким податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0005202203 слід визнати протиправним та скасувати.
В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року слід залишити без змін.
Крім цього, відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При цьому, ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.
Таким чином, з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІПКАР» слід стягнути судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 2 294,00 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 147,00 грн.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІПКАР» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0005202203 - скасувати, постановити в цій частині нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0005202203.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІПКАР» судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 2 294,00 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 147,00 грн.
В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Суддя: Суддя: Г.Г. Федорова Т.Р. Вівдиченко В.Ю. Ключкович
Повний текст постанови складено та підписано 16.09.2013 року.
Головуючий суддя Федорова Г. Г.
Судді: Вівдиченко Т.Р.
Ключкович В.Ю.