Судове рішення #32063061


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


м. Вінниця

11 вересня 2013 р. Справа № 802/3439/13-а


Вінницький окружний адміністративний суд у складі:


головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Панченка Т.Д.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Добровольської Н.С.,


розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: військової частини А 1620, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: військова частина А 1088

про: визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов'язання вчинити дії,


ВСТАНОВИВ:


08.08.2013 року ОСОБА_3 звернувся у суд з адміністративним позовом до військової частини А 1620, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, в якому просить:

- визнати незаконними дії військової частини А 1620 щодо звільнення позивача з військової служби;

- визнати незаконним та скасувати наказ Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 05.06.2013 року № 278 про звільнення позивача з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту;

- визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини А 1620 від 21.06.2013 року № 129 про виключення позивача зі списків особового складу частини;

- скасувати запис в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 про його звільнення зі служби у Збройних Силах України 21.06.2013 року;

- зобов'язати відповідачів внести запис у вказаному трудову книжку про звільнення позивача з військової служби 19.07.2013 року;

- виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 мотивує тим, що він працював оперативним черговим командного пункту військової частини А 1088 (м. Херсон), яка знаходиться у підпорядкуванні військової частини А 1620 (м. Одеса). У період з 18 червня по 15 липня 2013 року він перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АВЯ № 229755. Про дану обставину було повідомлено кадрову службу військової частини А 1088 за місцем проходження військової служби. Після закінчення лікарняного він з'явився на роботу та надав вищезазначений листок непрацездатності. Натомість йому було вручено наказ про звільнення та видано трудову книжку. Дії військової частини вважає протиправними, оскільки він був звільнений наказом № 129 від 21.06.2013 року під час перебування на лікарняному, що відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається. Підставою для прийняття цього наказу був наказ Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 05.06.2013 року № 278, з яким його не ознайомлювали і про який він не знав до часу вручення копії наказу військової частини А 1620 № 129 від 21.06.2013 року. Крім того, в порушення вимог п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом № 58 від 29.07.1993 року, трудову книжку йому було видано не в день звільнення, тобто 21.06.2013 року, а тільки 19.07.2013 року. Тому днем його звільнення з військової служби має бути день видачі трудової книжки. Відповідно за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки йому слід виплатити середній заробіток.

У судовому засіданні позивач підтримав вимоги за адміністративним позовом, надав суду пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями і додатково зазначив, що військову службу у військовій частині А 1088 він проходив за 5-річним контрактом, який був укладений в 2008 році. Дана військова частина знаходиться в м. Херсоні і підпорядкована військовій частині А 1620 (м. Одеса), яка вирішує усі кадрові питання. Дія контракту закінчувалася 21.06.2013 року, але в подальшому він не бажав продовжувати службу у Збройних Силах України, про що рапортом повідомив командування. У період з 07 по 19 червня 2013 року йому було надано щорічну основну відпустку, яку він проводив за теперішнім місцем проживання у АДРЕСА_1. 17.06.2013 року він травмував ногу та був вимушений звернутися за медичною допомогою у Калинівську ЦРЛ, якою з 18.06.2013 року йому було відкрито лікарняний. Про подію він телефоном повідомив фельдшера військової частини А 1088 та 20.06.2013 року надіслав на його електронну адресу відсканований консультативний висновок спеціаліста із зазначенням діагнозу. Також пояснив, що про свою хворобу він вважав необхідним повідомити саме фельдшера, який пообіцяв доповісти про все командуванню. Будь-яких рапортів безпосередньому начальнику він не писав і не подавав, оскільки не міг зробити це фізично. Крім того він не знав, що про свою хворобу і неможливість прибуття на військову службу необхідно було повідомити районного військового комісара чи інші визначені законодавством органи за місцем проведення відпустки. Разом із тим вважає, що оскільки військовій частині було відомо про його перебування на лікарняному, наказ № 129 від 21.06.2013 року є незаконним і суперечить ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Просить врахувати положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом № 58 від 29.07.1993 року, якою передбачено обов'язок роботодавця видати працівнику трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. І хоча його було звільнено 21.06.2013 року, трудова книжка була неправомірно видана тільки 19.07.2013 року, тобто після того як він вийшов з лікарняного. Тому датою його звільнення з військової служби має бути дата видачі трудової книжки. При цьому не заперечив, що протягом проходження служби у Збройних Сила України трудова книжка на нього не заводилася, оскільки він є військовослужбовцем, а фактично була оформлена і заповнена на його вимогу саме 19.07.2013 року. Наказ Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 05.06.2013 року № 278 вважає протиправним, оскільки на підставі нього військовою частиною А 1620 було видано наказ № 129 від 21.06.2013 року. Крім того, на запитання головуючого позивач уточнив, що просить стягнути середній заробіток за час затримки видачі йому трудової книжки, тобто за період з 22 червня по 19 липня 2013 року.

Представник Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України в судовому засіданні вимоги позивача заперечив з мотивів, викладених у наданих суду письмових запереченнях (а.с. 16-18), та пояснив, що укладений з ОСОБА_3 контракт про проходження служби у Збройних Силах України закінчувався 21.06.2013 року, що є підставою для звільнення з військової служби. Позивач продовжувати військову службу не бажав, що підтвердив 15.03.2013 року та 12.04.2013 року на проведених з ним бесідах. 15.04.2013 року він написав рапорт з клопотанням про звільнення зі служби у зв'язку з закінченням строку контракту. 15.05.2013 року військовою частиною А 1620 на адресу Командувача Повітряних Сил було направлено відповідне подання, за наслідками розгляду якого 05.06.2013 року винесено наказ № 278 від 05.06.2013 року про звільнення ОСОБА_3 з військової служби у запас на підставі п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту). Даний наказ вважає правомірним, а позовні вимоги про його скасування необґрунтованими. Просить врахувати, що позивач істотно порушив свої обов'язки як військовослужбовця та у визначеному порядку не повідомив про хворобу командування за місцем проходження служби, а також районного військового комісара за місцем проведення відпустки. Тому немає жодних підстав стверджувати про незаконність наказу військової частини А 1620 № 129 від 21.06.2013 року. Крім того, медичні довідки, які 16.07.2013 року були подані позивачем на адресу військової частини, а саме листок непрацездатності та консультативні висновки спеціаліста, не засвідчені районним військовим комісаром, що є порушенням чинного законодавства і додатково вказує на безпідставність заявлених позовних вимог. Стосовно трудової книжки представник відповідача пояснила, що така книжка на військовослужбовців не заводиться, оскільки усі записи щодо проходження військової служби вносяться до послужного списку військовослужбовця. Водночас трудова книжка ОСОБА_3 дійсно була оформлена військовою частиною А 1620, однак на його прохання і вже після звільнення з військової служби, а саме 19.07.2013 року. Тому його посилання на порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників є помилковими. При вирішенні справи просить суд взяти до уваги, що трудові відносини військовослужбовців регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, а не загальним трудовим законодавством.

Військова частина А 1620 участі в судовому засіданні свого представника не забезпечила, однак подала суду письмові заперечення на адміністративний позов, у яких просить відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 та розглядати справу без участі представника військової частини через відсутність коштів на його відрядження до суду (а.с. 56-57, 60).

Згідно із ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Частиною 4 статті 128 КАС України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За наведених обставин та враховуючи достатність наявних у справі доказів суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності представника військової частини А 1620.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року, постановленою із занесенням до журналу судового засідання, на підставі ст. 53 КАС України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено військову частину А 1088 (а.с. 49-51).

Разом із тим, представник вказаної військової частини на виклик суду не з'явився, що однак не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, які є у справі, суд доходить висновку, що поданий адміністративний позов не може бути задоволений з огляду на таке.

Встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_3 проходив військову службу за контрактом та працював на посаді оперативного чергового командного пункту військової частини А 1088 (м. Херсон), яка підпорядкована військовій частині А 1620 (м. Одеса).

Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 278 від 05.06.2013 року позивача звільнено з військової служби у запас за п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту).

Наказом командира військової частини А 1620 № 129 від 21.06.2013 року ОСОБА_3 виключено зі списків складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Калинівського РВК Вінницької області.

Позивач вважає своє звільнення з військової служби незаконним, оскільки у день звільнення з військової служби, а саме 21.06.2013 року він знаходився на лікарняному, тоді як згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не допускається. Крім того, трудову книжку йому було видано не в день звільнення 21.06.2013 року, а лише 19.07.2013 року. Тому в силу вимог п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом № 58 від 29.07.1993 року, днем його звільнення з військової служби має бути день видачі трудової книжки. Отже, за період з 22.06.2013 року по 19.07.2013 року йому належить виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки.

Проте, на переконання суду, зазначені доводи позивача є помилковими і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Видами військової служби є, зокрема, служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу та служба за контрактом осіб офіцерського складу.

Згідно із ст. 19 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом.

Частинами 2, 3 статті 23 Закону № 2232-XII передбачено, що для громадян України, які вперше прийняті на військову службу за контрактом, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для військовослужбовців, прийнятих на посади сержантського і старшинського складу, - 5 років; для осіб офіцерського складу - 5 років. Строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо). Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави для звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII. Зокрема, в силу вимог п. "а" ч. 6 цієї статті контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби (ч. 8 ст. 26 Закону № 2232-XII).

Згідно із п. 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення), цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Пунктом 7 Положення встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до п. 15, 18 Положення з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Контракт про проходження військової служби укладається строком на 5 років з військовослужбовцями, прийнятими на посади сержантського та старшинського складу, а також з особами офіцерського складу.

Строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Строк контракту про проходження військової служби обчислюється з дня набрання ним чинності (п. 20, 23 Положення).

Водночас пунктом 34 Положення визначено, що контракт припиняється (розривається) у день закінчення строку контракту.

Як вже зазначалося, позивач ОСОБА_3 військову службу у Збройних Силах України проходив на підставі контракту, укладеного строком на 5 років (а.с. 130-131). Даний контракт набрав чинності 21.06.2008 року і відповідно закінчувався 21.06.2013 року, про що достеменно було відомо позивачу.

Згідно із п. 225 Положення звільнення військовослужбовців з військової служби на підставах, передбачених частинами шостою і сьомою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", здійснюється:

3) у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно за всіма підставами (крім звільнення осіб офіцерського складу через службову невідповідність та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) - командувачами видів Збройних Сил України, а також першим заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 236 Положення передбачено, що з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення.

В силу вимог п. 237 Положення у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту.

Окремі питання порядку звільнення громадян з військової служби регулюються також Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 (далі - Інструкція).

Так, згідно із п. 2.12 цієї Інструкції контракт про проходження служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними пунктом 35 Положення.

Військовослужбовець не пізніше як за три місяці до закінчення строку дії чинного контракту повинен повідомити командування військової частини про свій намір укласти новий контракт. Якщо у цей строк військовослужбовець без поважних причин не повідомив командування військової частини про намір укладати новий контракт про проходження військової служби, то він підлягає звільненню з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту без подання рапорту.

Пунктом 12.8 Інструкції визначено, що посадові особи відповідно до наданих їм прав зобов'язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі або які не виявили бажання укладати новий контракт.

Документи на звільнення військовослужбовців, які досягають граничного віку перебування на військовій службі або в яких закінчується строк контракту, направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення, не пізніше ніж за два місяці до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку контракту. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до військової частини за місцем проходження військової служби у строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад, а також розрахунок військовослужбовців.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3, не бажаючи продовжувати службу у Збройних Силах України за новим контрактом, 15.04.2013 року подав рапорт про його звільнення з військової служби за п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-XII (а.с. 21).

Цьому передували бесіди з питань звільнення, які проводилися з позивачем 15.03.2013 року та 12.04.2013 року і на яких він підтвердив своє бажання звільнитися з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту (а.с. 19-20).

15.05.2013 року Командувачу Повітряних Сил Збройних Сил України, як особі, яка відповідно до п. 225 Положення здійснює звільнення з військової служби військовослужбовців у військових званнях до майора, внесено подання про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_3 з військової служби у запас за п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-XII (у зв'язку із закінченням строку контракту) (а.с. 22).

За результатами розгляду подання 05.06.2013 року Командувачем Повітряних Сил Збройних Сил України винесено наказ № 278 від 05.06.2013 року, яким позивача звільнено з військової служби у запас з вищевказаних підстав (а.с. 23, 133).

Таким чином, звільнення ОСОБА_3 з військової служби відбулося на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавчими актами України.

Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 05.06.2013 року № 278 про його звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Разом із тим, як у позовній заяві, так і під час судового розгляду справи позивач не навів жодних правових підстав для скасування вказаного наказу, а також не зазначив, в чому саме полягає його незаконність.

Як встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_3 в цілому не ставить під сумнів правомірність його звільнення з військової служби. Однак, він не погоджується з датою звільнення, вважаючи, що такою датою має бути 19.07.2013 року, оскільки в період з 18.06.2013 року по 15.07.2013 року він перебував на лікарняному і зміг приступити до виконання своїх обов'язків за військовою службою тільки 19.07.2013 року. При цьому позивач посилається на ч. 3 ст. 40 КЗпП, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Надаючи оцінку зазначеним доводам позивача, суд зазначає, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності та під час перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються випадків, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП, а саме, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Водночас звільнення позивача з військової служби відбулося у зв'язку із закінченням строку контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, тобто не з тих підстав, про які йдеться у ч. 3 ст. 40 КЗпП.

Крім того, суд вважає помилковими посилання позивача ОСОБА_3 на порушення відповідачами норм Кодексу законів про працю України, оскільки чинність цього Кодексу не поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, а спірні правовідносини регулюються спеціальними нормативно-правовими актами з питань виконання громадянами України військового обов'язку і порядку проходження ними військової служби.

Як вже зазначалося раніше, в силу вимог п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-XII та п. 34 Положення контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України припиняється у день закінчення строку контракту, що має наслідком звільнення військовослужбовця з військової служби.

При цьому абзацом 1 пункту 12.8 Інструкції безпосередньо закріплено обов'язок уповноважених на те посадових осіб звільнити з військової служби військовослужбовців, які не виявили бажання укладати новий контракт.

Підстави для продовження строку контракту визначаються у п. 31, 32, 33 Положення, які на позивача не поширюються (обрання депутатом, відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною, перебування в полоні тощо), а також в абз. 4 п. 12.8 Інструкції, яким передбачено, що у разі звільнення військовослужбовця зі служби у зв'язку із закінченням строку контракту невикористана ним щорічна відпустка за його бажанням може надаватися й тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк контракту. У цьому випадку наказом командира військової частини дія такого контракту продовжується до закінчення відпустки. Дія контракту продовжується також на час перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у медичному закладі чи у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, а також на час увільнення його від виконання службових обов'язків у зв'язку з призначенням амбулаторного лікування.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 станом на час закінчення строку контракту, тобто станом на 21.06.2013 року, не перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі чи у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою.

Крім того, в установленому порядку він не був звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку з призначенням амбулаторного лікування, а надана йому щорічна відпустка не перевищувала строку контракту, оскільки закінчувалася 19.06.2013 року.

Таким чином, правових підстав для продовження дії укладеного з позивачем контракту у командира військової частини А 1620 не було. Натомість він був зобов'язаний виконати наказ Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 278 від 05.06.2013 року, яким ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас за п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-XII (у зв'язку із закінченням строку контракту).

З огляду на викладене суд вважає правомірним та обґрунтованим наказ відповідача № 129 від 21.06.2013 року про виключення ОСОБА_3 зі списків складу частини та його направлення для зарахування на військовий облік до Калинівського РВК.

Надаючи оцінку тій обставині, що у період з 18 червня по 15 липня 2013 року позивач знаходився на лікарняному, суд керується такими мотивами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу командира військової частини А 1088 № 106 від 07.06.2013 року старший лейтенант ОСОБА_3 вибув у чергову відпустку за прослужені місяці 2013 року терміном на 13 діб з 07 по 19 червня 2013 року. Цим ж наказом згідно з поданим рапортом визначено місце проведення його відпустки: с. Писарівка Калинівського району Вінницької області (а.с. 87-88).

У судовому засіданні позивач пояснив, що 17.06.2013 року він травмував ногу та був вимушений звернутися за медичною допомогою у Калинівську ЦРЛ, якою з 18.06.2013 року йому було відкрито лікарняний. Про подію він телефоном повідомив фельдшера військової частини А 1088 та 20.06.2013 року надіслав на його електронну адресу відсканований консультативний висновок спеціаліста із зазначенням діагнозу.

Отже, захворювання ОСОБА_3 мало місце під час перебування у відпустці, у зв'язку з чим застосуванню підлягають наступні законодавчі норми.

Згідно із п. 189 Положення після прибуття до місця проведення відпустки військовослужбовці зобов'язані стати на облік, а в разі вибуття - знятися з обліку в порядку, визначеному Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.

Відповідно до абз. 1 п. 191 Положення відпустку може бути продовжено в разі затримки на шляху до місця проведення відпустки або неможливості виїзду з місця проведення відпустки внаслідок непередбачених перешкод у сполученні або через хворобу військовослужбовця, який прямує у відпустку або повертається з неї, на підставі документів, засвідчених посадовими особами, зазначеними в абзаці 2 пункту 147 цього Положення, - на фактичний строк затримки, що підтверджується відповідними документами.

Водночас абзацом 2 пункту 147 Положення визначено, що у разі затримки в дорозі з незалежних від військовослужбовця причин він повинен отримати відповідну позначку в посвідченні про відрядження або довідку про причини затримки у військового коменданта на транспорті або начальника органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи військового комісара, а в разі їх відсутності - в адміністрації шляхів сполучення або місцевій державній адміністрації чи органі місцевого самоврядування, а також повідомити про затримку командира (начальника) військової частини, в якій він проходить військову службу.

В силу вимог абз. 2 п. 191 Положення право продовження військовослужбовцю відпустки належить начальнику органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військовому комісару за місцем проведення відпустки. Про строки і причини затримки начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військовий комісар негайно повідомляє командира (начальника) військової частини, з якої прибув військовослужбовець, і робить відповідну позначку у відпускному квитку.

Як встановлено судом у ході розгляду справи, вищевказаних обов'язкових для військовослужбовців положень позивач ОСОБА_3 не дотримався і передбачених ними дій у зв'язку з хворобою під час відпустки не вчинив, в результаті чого питання про продовження йому відпустки компетентними посадовими особами не вирішувалося.

Таким чином, після закінчення днів відпустки, визначених наказом командира військової частини А 1088 № 106 від 07.06.2013 року, позивач був зобов'язаний повернутися до місця проходження військової служби або ж виконати вимоги п. 147, 189, 191 Положення.

При цьому суд зазначає, що повідомлення позивачем про своє захворювання фельдшера військової частини А 1088 не може розцінюватися як належне виконання ним вищевказаних вимог та відповідно не дає підстав для висновку про порушення його права на продовження відпустки у зв'язку з хворобою.

Крім того, підпунктом 1 пункту 187 Положення передбачено, що щорічна основна відпустка переноситься на інший період або продовжується командиром військової частини в разі захворювання військовослужбовця, на підставі довідки закладу охорони здоров'я, завіреної міським (районним) військовим комісаром, - на кількість діб хвороби військовослужбовця.

З матеріалів справи вбачається, що 16.07.2013 року, тобто вже після звільнення з військової служби, позивач ОСОБА_3 подав на ім'я командира військової частини А 1088 рапорт про продовження відпустки у зв'язку з хворобою (а.с. 89).

Однак, в порушення вимог п. 187 Положення доданий до рапорту листок непрацездатності Калинівської ЦРЛ серії АВЯ № 229755 (а.с. 9), не був завірений міським (районним) військовим комісаром за місцем проведення відпустки, що додатково вказує на правомірність рішень та дій відповідачів і безпідставність заявлених позовних вимог.

Позивач також посилається на те, що трудову книжку йому було видано не в день звільнення 21.06.2013 року, а лише 19.07.2013 року. Тому з врахуванням п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом № 58 від 29.07.1993 року, днем його звільнення з військової служби має бути день видачі трудової книжки. Таким чином, запис у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 про звільнення 21.06.2013 року слід скасувати, а відповідачів зобов'язати внести у вказану трудову книжку запис про звільнення з військової служби 19.07.2013 року. Крім того, за період з 22.06.2013 року по 19.07.2013 року йому належить виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки.

Надаючи оцінку зазначеним доводам позивача, суд виходить з наступних мотивів.

Порядок ведення трудових книжок дійсно регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 та зареєстрована у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція).

Разом із тим, відповідно до нормативно-правових актів Збройних Сил України ведення та видача трудових книжок військовослужбовцям не передбачені.

Так, згідно із п. 11 Положення проходження військової служби військовослужбовцем відображається в його особовій справі, яка ведеться у порядку та за формою, встановленими Міністерством оборони України.

До особової справи вносяться передбачені законом відомості про військовослужбовця та членів його сім'ї, а також за його попередньою згодою інші необхідні відомості.

Як вбачається з матеріалів справи, належно оформлений послужний список позивача ОСОБА_3 міститься в його особовій справі (а.с. 103-114).

Пунктом 1.4 вищевказаної Інструкції передбачено, що особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку. Військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України та військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил колишнього Союзу РСР і Збройних сил держав учасниць СНД, пред'являють військовий квиток.

Крім того, згідно із пп. "а" п.2.18 Інструкції до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби.

Отже, змістовний аналіз положень Інструкції вказує на те, що за загальним правилом записи про час військової служби військовослужбовця, звільненого зі Збройних Сил України, повинні вноситися до трудової книжки за тим місцем роботи, де він працевлаштується після звільнення зі Збройних Сил України.

Водночас судом встановлено, що 19.07.2013 року на вимогу позивача кадровою службою військової частини А 1620 було заповнено його трудову книжку та у визначеному Інструкцією порядку внесено до неї відомості про дату призову (зарахування) і дату звільнення зі служби у Збройних Силах України (а.с. 8). Після цього трудову книжку було видано ОСОБА_3 на руки, що він підтвердив у судовому засіданні.

Позивач посилається на недотримання відповідачами пункту 4.1 Інструкції, яким передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

Разом із тим, суд вважає зазначені доводи безпідставними, оскільки трудова книжка на позивача у військовій частині А 1620 правомірно не велася, а фактично була заповнена і видана йому вже після звільнення з військової служби, що свідчить про відсутність порушень вимог пунктів 4.1, 4.2 Інструкції та підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_3 в частині зміни дати його звільнення з військової служби та виплати середнього заробітку у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), а згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження законності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що оскаржувані накази № 278 від 05.06.2013 року та № 129 від 21.06.2013 року прийняті відповідачами на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, тобто правомірно, а тому заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає.

З урахуванням вимог ст. 94 КАС України підстав для присудження позивачу понесених ним судових витрат у справі немає.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,


ПОСТАНОВИВ:


у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.


Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.


Постанова у повному обсязі складена: 16.09.2013 року.


Суддя Сало Павло Ігорович




Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація