Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/2344/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Тищук Н.О.
Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу
Доповідач Бубличенко В. П.
РІШЕННЯ
Іменем України
10.09.2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого - Бубличенко В.П.
суддів - Мурашка С.І.
Сукач Т.О.
при секретарі - Кечкіні А.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання частково недійсним договору поруки, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 20 травня 2013 року і
в с т а н о в и л а :
В грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 01 жовтня 2007 року між ним і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на придбання незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки на загальну суму 19000 доларів США строком по 01 жовтня 2017 року зі сплатою 14% річних. Згідно з додатковою угодою до кредитного договору, укладеною 29 липня 2008 року, розмір відсоткової ставки за користування кредитом було збільшено до 16% починаючи з дати підписання цієї угоди.
01 жовтня 2007 року банк уклав з ОСОБА_4 договір поруки, за умовами якого вона зобов'язалася солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, а також усіх додаткових угод, укладених до закінчення строку дії кредитного договору.
Посилаючись на те, що позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 10 грудня 2012 року складає 41693,19 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 333253,62 грн., позивач просив стягнути солідарно з відповідачів зазначену суму на його користь і вирішити питання про судові витрати.
В січні 2013 року ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов до ПАТ «Родовід Банк» про визнання недійсним підпункту 1.1 договору поруки. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що зазначений пункт договору поруки, яким вона надала згоду на майбутні зміни обсягу зобов'язань за кредитним договором, суперечить вимогам закону щодо визначеності основного зобов'язання для можливості існування забезпечувального в контексті обсягів останнього як істотної умови за змістом ч.2 ст.553 та ч.1 ст.554 ЦК України, що відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 20 травня 2013 року позов задоволено частково. Суд стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 26646,43 доларів США а також по 1064,93 грн. судових витрат з кожного. У задоволенні решти позовних вимог банку та зустрічного позову суд відмовив.
У апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договір поруки та відмовити у задоволенні позову банку до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
ОСОБА_3 рішення суду не оскаржив, тому відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в апеляційному порядку підлягає перевірці законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_4
Відповідачі про час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому статтею 76 ЦПК України порядку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення їм поштових відправлень із судовими повістками, в судове засідання не з'явилися, причину неявки не повідомили. Враховуючи положення ч.2 ст.305 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, колегія суддів вирішила розглядати справу у відсутності відповідачів.
Заслухавши доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_4 і підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу представника банку, Нижник В.В., дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що 15 березня 2013 року відповідачка ОСОБА_4 подала до суду першої інстанції заяву, в який просила відмовити банку у задоволенні позовних вимог, пред'явлених до неї, у зв'язку з припиненням з 29 липня 2008 року поруки. Посилалася на те, що внаслідок укладення між банком і позичальником додаткової угоди про збільшення розміру відсоткової ставки до 16% збільшився обсяг відповідальності поручителя без її згоди.
Задовольняючи позов про стягнення з ОСОБА_4 солідарно з позичальником суми боргу за кредитним договором суд виходив з того, що згідно з підпунктом 1.1 договору поруки ОСОБА_4 зобов'язалася перед кредитором солідарно відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань за кредитним договором та додаткових угод до нього, тому відсутні підстави вважати, що зміна зобов'язання, внаслідок якої збільшився обсяг відповідальності поручителя, здійснена без його згоди.
Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.
Встановлено, що згідно з підпунктом 1.1 договору поруки ОСОБА_4 зобов'язалася солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 539/ІЖ-001.07.1 від 01 жовтня 2007 року, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, що укладені між банком та позичальником.
29 липня 2007 року між банком і позичальником була укладена додаткова угода, якою збільшено розмір відсоткової ставки з 14% до 16% і відповідно збільшився обсяг зобов'язання за кредитним договором.
Між тим, у підпункті 1.2 договору поруки зазначено, що поручитель свідчить, що він ознайомлений з умовами кредитного договору з процентною ставкою 14% річних (а.с.17).
Доказів того, що ОСОБА_4 була повідомлена про укладення 29 липня 2007 року додаткової угоди і надала свою згоду на збільшення відсоткової ставки і відповідно обсягу відповідальності, банком не надано.
В судовому засіданні представник банку, Нижник В.В., пояснила, що згідно з підпунктом 1.1 договору поруки банк не був зобов'язаний повідомляти поручителя про зміну відсоткової ставки.
Проте, доводи банку не можна визнати обґрунтованими, оскільки положення договору поруки не містять інформації про те, що зміна умов основного договору повинна була здійснюватися без повідомлення поручителя, і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, який згідно з ч.2 ст.214 ЦПК України суд зобов'язаний враховувати при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що при вирішенні позовних вимог банку до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальником суд неправильно застосував положення ч.1 ст.559 ЦК України, що призвело до ухвалення помилкового рішення. У зв'язку з цим рішення в цій частині підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові, оскільки у зв'язку із збільшенням обсягу зобов'язання за кредитним договором збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_4 за договором поруки без її згоди.
В частині вирішення зустрічного позову рішення суду першої інстанції є правильним.
Суд дійшов висновку, що передбачених статтею 215 ЦК України підстав для визнання підпункту 1.1 договору поруки недійсним у зв'язку з невідповідністю його вимогам закону немає. При цьому суд обґрунтовано керувався положеннями ст.ст.627, 628 ЦК України, згідно з якими, зокрема, сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України банк має відшкодувати ОСОБА_4 судові витрати за подання апеляційної скарги в частині, в якій вона задоволена, в розмірі 1064,94 грн.
Керуючись ст.ст. 209, 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 20 травня 2013 року:
В частині стягнення на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором солідарно з ОСОБА_3 та 1064 грн.93 коп. судових витрат - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у позові публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
В частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання частково недійсним договору поруки - залишити без змін.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на користь ОСОБА_4 1064 грн. 94 коп. у відшкодування судових витрат.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді