АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/7904/13 Справа № 2/205/1255/13 Головуючий у 1 й інстанції - Приходченко О.С. Доповідач - Болтунова Л.М.
Категорія 27
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Болтунової Л.М.
суддів - Козлова С.П., Тамакулової В.О.
при секретарі - Куць О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
в с т а н о в и л а:
В липні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 014/124554/3167/74 від 22 лютого 2007 року у сумі 519 406,88 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено в повному обсязі, вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.
З таким рішенням не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити стягнення грошових коштів в розмірі 264 686,61 грн. станом на 22 квітня 2013 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга, згідно вимог ст. 308 ЦПК України, підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору № 014/124554/3167/74 від 22 лютого 2007 року відповідач отримав від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредит у розмірі 53 900 доларів США під 13,25 відсотків річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 21 лютого 2027 року.
17 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № І до вказаного кредитного договору, відповідно до умов якої було врегульовано заборгованість позичальника за кредитним договором.
У подальшому, 17 серпня 2010 року також між сторонами укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору № 014/124554/3167/74 від 22 лютого 2007 року, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди щодо врегулювання заборгованості позичальника за кредитним договором.
Однак, відповідач взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення сум кредиту не виконав, у зв'язку з чим, станом на 8 листопада 2012 року відповідно до розрахунку виникла заборгованість у розмірі 64 982,72 доларів США, що еквівалентно 519 406,88 грн.
Відповідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути І кредит та сплатити проценти.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст. 526, 525, 610 ЦК України, прийшов до вірного висновку, що відповідачем були порушені умови договору, а тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, стягнувши заборгованість за кредитом в розмірі 519 406,88 грн., яка складається з непогашеної суми кредиту - 439 740, 17 грн., несплачених процентів - 42 217,35 грн., пені за прострочку кредиту та відсотків - 37 449,36 грн.
Розглядаючи даний спір, колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, вірно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, тим самим ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону і підстав для його скасування немає.
Доводи відповідача в скарзі про неврахування судом, що строк виконання умов кредитного договору щодо сплати грошових коштів був встановлений до 21 лютого 2027 року, а також те, що судом не було вирішено питання про припинення дії кредитного договору, судова колегія вважає безпідставними.
Відповідно до ст.ст.3,4 ЦПК України та ст.20 ЦК України визначення способу захисту права є правом позивача. Кредитор, у разі прострочення повернення чергової частини кредитних коштів має право вимагати від позичальника дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
Стосовно припинення дії кредитного договору, то такі вимоги сторонами не заявлялися.
Отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.303, 307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: