АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/7975/13 Справа № 2/202/514/13 Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В.П. Доповідач - Болтунова Л.М.
Категорія 41
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Болтунової Л.М.
суддів - Козлова С.П., Тамакулової В.О.
при секретарі - Куць О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, третя особа КЖЕП-21 Індустріального району м. Дніпропетровська про встановлення порядку користування житловим приміщенням та зміна договору найму, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа КЖЕП-21 Індустріального району м. Дніпропетровська, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації, -
в с т а н о в и л а:
У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, третя особа КЖЕП-21 Індустріального району м. Дніпропетровська, про зміну договору найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 та виділенні йому у користування кімнату площею 12,4 кв.м., а відповідачам - дві суміжні кімнати площею 17,8 кв.м. та13,6 кв.м., залишивши в загальному користуванні - кухню, комору, коридор, ванну та туалетну кімнати., а також зобов'язати КЖЕП-21 Індустріального району м. Дніпропетровська укласти з ним окремий договір найму на ізольовану кімнату площею 12,4 кв.м. та змінити договір найму спірної квартири. (а.с.8)
Заочним рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені в повному обсязі. (а.с.29)
За заявою ОСОБА_2 від 07.09.2012 року про перегляд заочного рішення, ухвалою вказаного суду від 01 жовтня 2012 року це заочне рішення було скасовано.(а.с.46)
У подальшому, при новому розгляді справи, відповідачами, 10 грудня 2012 року була подана в суд зустрічна позовна заява до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування спірної квартирою, а також зняття його та ОСОБА_5 з реєстрації в цій квартирі.( а.с.65)
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2013 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відмовлено. ( а.с.165)
Не погодившись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і в позові ОСОБА_3 відмовити, а зустрічні вимоги задовольнити. Посилалася на те, що рішення є незаконним, необ*єктивним та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. ( а.с. 174)
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 18 лютого 1972 року ОСОБА_3 був наданий ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 на склад сім*ї з 4-х осіб, а саме: дружини ОСОБА_6, сина ОСОБА_7 та доньки ОСОБА_8 Спірна квартира складається з двох суміжних кімнат площею 17,8 кв.м. і 13,6 кв.м. та однієї ізольованої кімнати площею 12,4 кв.м. ( а.с.9)
На період звернення позивача до суду - січень 2011 року в квартирі були зареєстровані: сам ОСОБА_3, його невістка ОСОБА_4, її дочка ОСОБА_2
Заочним рішенням суду першої інстанції від 10 жовтня 2011 року був встановлений порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 та виділено ОСОБА_3 ізольовану кімнату, а дві суміжні кімнати виділені відповідачам; кухня, комора, коридор, ванна та туалет - залишені в загальному користуванні сторін. КЖЕП-21 зобов*язаний укласти з позивачем окремий договір та змінити договір найму на спірну квартиру; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Як вбачається з свідоцтва , 06 липня 2012 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 і прийняла його прізвище.( а.с.43)
За довідкою КЖЕП № 21 Індустріального району м. Дніпропетровська від 14.12.2012 року, позивачем в спірну квартиру була зареєстрована його дочка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
У подальшому, 08.04.2013 року, ОСОБА_2 в спірну квартиру зареєструвала свою доньку ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 156)
При новому розгляді справи, 27 травня 2013 року, задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції встановлюючи порядок користування спірною квартирою між сторонами виходив з вимог ст.156 ЖК України. ( а.с.166)
Проте з таким висновком судова колегія не погоджується з огляду на наступне.
Застосовуючи норми ст.156 ЖК України, суд не звернув уваги на те, що спірна квартира не приватизована; в порушення вимог ст.11 ЦКП України змінив предмет позову встановивши порядок користування спірною квартирою, тоді як позивач звернувся з позовом про зміну договору найму житлового приміщення. ( а.с.6)
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи були застосовані норми матеріального права, які не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами щодо зміні договору найма житлового приміщення.
Крім того, ухвалюючи рішення 27 травня 2013 року та виділяючи позивачу ізольовану кімнату, а відповідачам дві суміжні кімнати, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що після скасування заочного рішення від 10 жовтня 2011 року, в спірну квартиру ОСОБА_2 була зареєстрована її малолітня дочка ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка також має право користування даною квартирою, однак вона не була залучена до участі в справі, інтереси якої повинні представлятися її матір*ю.
Судова колегія вважає, що рішення в частині позову ОСОБА_3 підлягає скасуванню, оскільки судом було неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення процесуального закону.
Стосовно зустрічного позову про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою та зняття його з реєстрації, то в цій частині колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, яке є законним, відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачами склалися неприязливі стосунки; ОСОБА_3 ставив питання щодо його вселення в квартиру; проводив сплату комунальних послуг за період 2007-2012 років, що підтверджується наявними доказами та спростовує твердження відповідачів про відсутність наміру ОСОБА_3 у подальшому проживати в спірній квартирі.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не було надано належних доказів, в розумінні ст.ст.57-59 ЦПК України, на підтвердження своїх зустрічних позовних вимог.
Крім того, ними був заявлений позов до ОСОБА_5 про зняття її з реєстраційного обліку в спірній квартирі.
Колегія суддів і в цій частині погоджується з рішенням суду першої інстанції.
Згідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», питання про зняття з реєстрації колишніх членів сім'ї власника квартири залежить від вирішення питання про їх право проживання в цьому житловому приміщенні (відсутність такого права, втрата права користування), яке регулюється ст.ст. 71, 72, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.
Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти відповідачку з реєстрації місця проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв'язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).
Оскільки такі спірні питання між сторонами у справі судом не вирішувалися, то підстави для зняття її з реєстрації відсутні.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_3 слід скасувати, на підставі п.4 ст.309 ЦПК України, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні його позову. В іншій частині рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303,307-309 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2013 року в частині задоволення вимог про зміну договору найма житлового приміщення скасувати і в позові ОСОБА_3 відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення , однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: