ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2010 р. м. Київ К-430/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М.П., Бим М.Є., Гончар Л.Я., Матолича С.В., Харченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької областi від 11 жовтня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2008 року у справі за позовом Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» про стягнення штрафних санкцій, -

встановила:

В вересні 2008 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Запорізької областi з позовом до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» про стягнення адміністративно- господарських санкцій в сумі 425 123 грн. 79 коп. та пені у розмірі 14 922 грн. 18 коп. за незайняті робочі місця для інвалідів за 2006 рік.

Постановою господарського суду Запорізької областi від 11 жовтня 2008 року Заступнику прокурора Запорізької області в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі міститься прохання про скасування зазначених рішень судів першої та апеляційної інстанцій та постановлення по справі нового рішення про задоволення позову.

При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій в ході з'ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємству відповідача на 2006 рік становить 86 робочих місць, оскільки середньооблікова кількість штатних працівників відповідача протягом 2006 року становила 2 146 осіб, протягом 2006 року на підприємстві відповідача працювало 47 інвалідів.

Відповідач протягом 2006 року щомісячно надавав Південному міжрайонному центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів. Також він у 2006 році звертався до Запорізького міського центру зайнятості з листом про направлення до підприємства інвалідів для працевлаштування та приймав участь у міському ярмарку вакансій, в тому числі і для інвалідів.

Також підприємство протягом 2006 року розміщувало у засобах масової інформації, які друкуються за місцем його знаходження інформацію щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Частина 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (надалі - органи працевлаштування інвалідів).

Згідно із п. 1 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів в Україні», створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування повинні підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Судами вірно зазначено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, але Законом на них покладено обов'язок інформувати належним чином відповідні органи про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач належним чином виконав свій обов'язок стосовно інформування встановлених законодавством органів про вакантні робочі місця для інвалідів.

Судами першої та апеляційної інстанцій також вірно застосовані норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, дана правильна правова оцінка встановленим у справі обставинам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, постанову господарського суду Запорізької областi від 11 жовтня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як у випадках, передбачених ст. ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.