Судове рішення #3201513
Справа № 2-1607 /2008

Справа № 2-1607 /2008

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

 

           25 березня 2008 року      Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області   у складі:

                                       головуючої судді: Озерянської Ж.М.

                          при секретарі:  Волинець Т.І.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні  у сел..Ювілейному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Дніпропетровське районне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» про визнання правочину недійсним, -

 

В С Т А Н О В И В:

 

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи Приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Комунальне  підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог у позовній заяві посилалася на те, що на  підставі свідоцтва про право власності від 10 січня 2000 року згідно рішення виконавчого комітету Кіровської селищної Ради за № 149 від 15 грудня 1999 року, зареєстрованого в Новомосковському інвентарбюро 10 січня 2000 року за реєстром № 601-19, йому - ОСОБА_1, належав житловий будинокАДРЕСА_1.

Відповідач по справі - ОСОБА_2є рідною донькою позивача.

В 2004 році позивач виявив бажання особисто зробити розпорядження на випадок смерті щодо належного йому майна, тобто скласти заповіт та призначити своїм спадкоємцем рідну доньку - ОСОБА_2. Про свій намір він повідомив дружину та доньку, які в свою чергу повідомили, що будуть самостійно займатися підготовкою усіх необхідних документів для нотаріального посвідчення заповіту, для того, щоб позивач не марнував час на це.

13 жовтня 2004 року позивач за порадою дружини та відповідача у повідомлений останніми час, з'явився до приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3. та підписав підготовлені документи на нотаріальному бланку і надані для підпису документи, не звертаючи уваги на те, що він підписує, та будучи при цьому впевнений, що він підписав саме заповіт. Після чого зі згоди ОСОБА_1. усі документи від нотаріуса отримала відповідач, оскільки особисто позивачу цей заповіт потрібен не був і про його розпорядження на випадок смерті щодо належного йому майна було відомо всієї родині.

Після цього позивач продовжував проживати до середини 2006 року за адресою, де і був зареєстрований, а саме: м. Дніпропетровськ,АДРЕСА_2. Потім у зв'язку з сімейними обставинами переїхав проживати до батьків у смт. Кіровське,АДРЕСА_1.

В той самий час, приблизно наприкінці січня 2008 року, відповідач ОСОБА_2., приїхавши до будинку, що є предметом спору,  повідомила позивача, та його батьків, що вказаний будинок належить їй і вона має намір користуватись ним, тому просила звільнити його. Окрім цього, вона зазначила що також необхідно переписати на її ім'я земельну ділянку, на якій розташовано будинок.

Таким чином, позивачу стало відомо зі слів відповідача ОСОБА_2. та на підставі пред'явлених нею правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок, що між сторонами було укладено договір дарування.

На пропозицію позивача, розірвати договір дарування в добровільному порядку, відповідач не погодилась, в зв'язку з чим, позивач змушений звертатись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

 

В судовому засіданні представник позивача, яка діє на підставі доручення, підтримала позицію свого довірителя, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві і  просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на викладене вище.

 

Відповідач в судове засідання не з'явилася, суду надала заяву  щодо розгляду цивільної справи без її участі та визнання нею позовних вимог в повному обсязі.

        Третя особа Комунального підприємства «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» надала  заяву про розгляд справи без участі їх представника .

Третьою особою  Приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3 до суду подано заяву про розгляд справи без її участі .

Залучене в попередньому судовому засіданні, у якості третьої особи без самостійних вимог,  Дніпропетровське районне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації», також подало заяву про розгляд справи без представника ДРКП «БТІ» .

 

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

 

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності виданого 10 січня 2000 року згідно рішення виконавчого комітету Кіровської селищної Ради за № 149 від 15 грудня 1999 року, зареєстрованого в Новомосковському інвентарбюро 10 січня 2000 року за реєстром № 601-19  ОСОБА_1, належав житловий будинокАДРЕСА_1 .

Відповідач по справі - ОСОБА_2є  донькою позивача.

В 2004 році позивач виявив бажання особисто зробити розпорядження на випадок смерті щодо належного йому майна, тобто скласти заповіт та призначити своїм спадкоємцем рідну доньку - ОСОБА_2. Підготовкою та оформленням  усіх необхідних документів для нотаріального посвідчення заповіту займалась відповідач по справі та дружина позивача.

Так, 13 жовтня 2004 року позивач за порадою дружини та відповідача у повідомлений останніми час, з'явився до приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3. та підписав підготовлені документи на нотаріальному бланку і надані для підпису документи, не звертаючи уваги на те, що він підписує, та будучи при цьому впевнений, що він підписав саме заповіт. Після чого зі згоди ОСОБА_1. усі документи від нотаріуса отримала відповідач, оскільки особисто позивачу цей заповіт потрібен не був і про його розпорядження на випадок смерті щодо належного йому майна було відомо всій  родині.

Після цього позивач продовжував проживати до середини 2006 року за адресою, де і був зареєстрований, а саме: м. Дніпропетровськ,АДРЕСА_2. Потім у зв'язку з сімейними обставинами переїхав проживати до батьків у смт. Кіровське,АДРЕСА_1.

Саме ОСОБА_1. сплачує комунальні та інші обов'язкові платежі, несе витрати по утриманню житлового будинку та прибудинкової території у придатному для проживання стані з 1994 року по теперішній час, що підтверджується наданими суду квитанціями про оплату комунальних послуг та інших обов'язкових платежів .

Приблизно наприкінці січня 2008 року, відповідач ОСОБА_2., приїхавши до будинку, що є предметом спору,  повідомила позивача, та його батьків, що вказаний будинок належить їй і вона має намір користуватись ним, тому просила звільнити його. Окрім цього, вона зазначила що також необхідно переписати на її ім'я земельну ділянку, на якій розташовано будинок.

Вказані обставини також підтверджуються письмовими поясненнями ОСОБА_4 та ОСОБА_5, долученими до матеріалів справи .

Таким чином, позивачу стало відомо зі слів відповідача ОСОБА_2. та на підставі пред'явлених нею правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок, що між сторонами було укладено договір дарування. В добровільному порядку розірвати договір дарування - відповідач не погодилась.

Таким чином, судом встановлено, що   внутрішнє волевиявлення позивача було направлено саме на розпорядження майном, що йому належить - будинкомАДРЕСА_1 на випадок смерті,  згідно з положеннями ст.1233 Цивільного Кодексу України та  під час вчинення правочину 13 жовтня 2004 року, ОСОБА_1. не розумів  наслідки укладеної угоди - саме договору дарування, окрім того  не був інформований  про характер самої угоди.

Даючи оцінку позовним вимогам  ОСОБА_1. з приводу визнання правочину недійсним, суд виходить з наступного.

Так, статтею  203 Цивільного Кодексу України (частинами 2 та 5), передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 229 Цивільного Кодексу України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які істотно знижують її цінність тощо.

   Згідно пункту 11  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними»,  під помилкою  слід розуміти  таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмету або інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутністю якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була би укладена.

            Враховуючи положення ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України,  підставою недійсності правочину є недержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу. У відповідності до ч.1 ст. 216 Цивільного Кодексу України,  у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання  цього правочину.

Про те, що між позивачем та відповідачем укладено саме договір дарування та останнім відчужено житловий будинок АДРЕСА_1 в смт.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області на користь відповідача, ОСОБА_1. стало відомо лише тепер, коли до нього  звернулась відповідач з вимогою звільнити займаний житловий будинок та пред'явила правовстановлюючі документи на нерухоме майно, видані БТІ.

Згідно до вимог ст. 728 ЦК України, до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність у один рік.

            Відповідно ст. 257 Цивільного Кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

            В той самий час, відповідно до ч.1  ст. 261 Цивільного Кодексу України, перебіг позовної давності  починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

            У відповідності до ст.73 ЦПК України, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання позовної заяви.

 

          Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1. та визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 в смт.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області  від 13 жовтня 2004 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3., реєстровий № 6385.

 

За правилами ч.1 ст. 216 Цивільного Кодексу України,  у разі  недійсності  правочину  кожна  із  сторін зобов'язана  повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на  виконання   цього   правочину.

 

           Таким чином, суд вважає за необхідне скасувати реєстрацію права власності від 11.11.2004 року, реєстраційний № 6785044,   за ОСОБА_2 на підставі  договору дарування від 13 жовтня 2004 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3., реєстровий № 6385 та визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в смт.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області. 

 

 Окрім того, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, у відповідності з пунктом 10 “Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна” - додаток № 1 до “Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, є правовстановлюючим документом і підставою для видачі свідоцтва про право власності та реєстрації органом виконавчої влади права власності на зазначені об'єкти.

 

 

 На підставі викладеного, керуючись .11 Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними», ст. 203, 215, 216, 229, 257, 261, 728, 1233  Цивільного Кодексу України,  пунктом 10 “Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна” - додаток № 1 до “Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р., ст.ст. 10, 11, 154, 208-210, 212-215 ЦПК України,  суд , -

 

 В И Р І Ш И В  :

 

    Позов ОСОБА_1- задовольнити.

 

          Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 в смт.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області  від 13 жовтня 2004 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3., реєстровий № 6385.

 

          Скасувати реєстрацію права власності від 11.11.2004 року, реєстраційний № 6785044,   за ОСОБА_2 на підставі  договору дарування від 13 жовтня 2004 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3., реєстровий № 6385.

 

   Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в смт.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

 

  Дніпропетровському  районному  комунальному підприємству «Бюро технічної інвентаризації» провести державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (52000, Дніпропетровська обл.., Дніпропетровський район, смт.Кіровське, АДРЕСА_1)  на житловий будинок АДРЕСА_1 в смт.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

 

               Заходи забезпечення позову,застосовані  ухвалою судді від 12.03.2008 року, а саме - арешт нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 в смт.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області - скасувати.

 

           Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

 

 

 

Суддя                                                                                   Ж.М.Озерянська           

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація