Справа № 2-785
2008 рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2008 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Озерянської Ж.М.,
при секретарі Гармаш Р.І.,
за участю адвокатівОСОБА_1., ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Ювілейному цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири,
в с т а н о в и в :
Позивачка звернулась в суд з позовом до відповідача про визнання квартири спільною власністю та визнання права власності на ½ частину квартири, посилаючись на те, що вони з відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі уклали з ОСОБА_5 угоду довічного утримання 20 квітня 1993 року, відповідно до умов якої, остання передала у власність ОСОБА_4належну їй на праві приватної власності квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1. В свою чергу відповідач за даним договором зобов`язався довічно повністю утримувати ОСОБА_5, забезпечувати її одягом, їжою, доглядом, необхідною допомогою. Позивачка стверджувала, що вона з листопада 1991 року доглядала за ОСОБА_5, прала за нею, готувала їй їжу, прибирала квартиру, купувала продукти харчування.ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті позивачка та відповідач переселились до квартириАДРЕСА_1, де проживають до сьогоднішнього часу з неповнолітньою донькою. На думку позивачки, дана квартира має бути визнана спільною власністю подружжя відповідно до ст.ст. 355, 357, 364 ЦК України, ст.ст. 60, 61 КПШС України. Позивачка просила визнати за нею право власності на ½ частину зазначеної квартири.
В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, пояснила, що позивачка у 1991 - 1993 роки постійно мешкала у своєї матері за адресою АДРЕСА_2. Після одруження 23 травня 1992 року, позивачка та відповідач поселилися жити за цією ж адресою. Спілкування з померлою ОСОБА_5 вони не мали. В той час позивачка була вагітною, сама потребувала допомоги, участі, співчуття. У квартиру батьків відповідача розташовану за адресою АДРЕСА_1 приблизно у жовтні 1992 року вселилась на постійне місце проживання його бабуся, ОСОБА_6. Бабуся та ОСОБА_5 були приблизно одного віку. Вони подружились, бабуся проводила з сусідкою більшу частину дня. Після того, як у серпні 1992 року ОСОБА_5 травмувала голову, коли займалась господарською роботою, у останньої появились головні болі, загострились захворювання серцево-судинної системи, тахікардія, прогресував цукровий діабет і його бабуся взяла на себе опіку та піклування над сусідкою - ОСОБА_5 Кожні 3 години, по графіку, за призначенням лікаря, давала їй ліки та їжу. У названий час його дружина, ОСОБА_3 , позивачка по справі , вже не працювала, бо це були останні місяці її вагітності. Батьки відповідача взяли на себе забезпечення та догляд над ОСОБА_5 з жовтня - листопада 1992 року. ОСОБА_5 запропонувала у якості вдячності передати свою квартиру батькам відповідача. Для цього вона надала доручення на матір відповідача, ОСОБА_7, для оформлення приватизаційних документів по квартирі. Після оформлення та отримання необхідних документів батьки відповідача, вирішили, що квартира сусідки - ОСОБА_5 повинна належати їх сину на праві власності. ОСОБА_5 у присутності нотаріуса повідомила про свою волю, 20 квітня 1993 року було укладено договір довічного утримання між ОСОБА_5 та відповідачем, ОСОБА_4. Догляд та надання допомогу ОСОБА_5 продовжували надавати бабуся та мати відповідача, оскільки у останнього не вистачало доходів на утримання своєї сім`ї. Позивачка та відповідач отримували допомогу від батьків відповідача, які систематично забезпечували їх продуктами харчування, одежею, взуттям. Відповідач працював на заводі ім. Карла Лібкнехта кранівником. Позивачка по справі ІНФОРМАЦІЯ_2 народила доньку ОСОБА_8, за якою доглядала. На момент оформлення приватизаційних документів та укладення угоди довічного утримання донька сторін ОСОБА_8 була немовлям та позивачка не могла фізично доглядати за померлою ОСОБА_5
Посилаючись на ст.ст. 746, 748 та 334 ЦК відповідач вважав себе єдиним власником зазначеної квартири, оскільки отримав її завдяки своїм батькам та бабусі.
Вислухавши пояснення сторін, пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, перевіривши матеріали справи ,суд приходить до наступного.
Позивачка та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 травня 1992 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ,виданого Виконкомом Ювілейної селищної ради 23.05.1992 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2. У 1992 -1993 роках сторони проживали в сім`ї позивачки за адресоюАДРЕСА_2. Позивачка залишалась і залишається бути зареєстрованою за останньою вказаною адресою, де приймала участь у безоплатній приватизації житла. Згідно до свідоцтва про право власності на житло ( а.с. 49) їй та неповнолітній доньці сторін належить на праві власності частина вищевказаної квартири.
У спірній квартирі позивачка ніколи зареєстрована не була, власник квартири не давав згоди на її реєстрацію ( з пояснень позивачки та представника відповідача у судовому засіданні ), що суд вважає як доказ невизнання відповідачем права власності за позивачкою на частину квартири з моменту її отримання у власність по договору довічного утримання.
ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право власності від 30.03.1993 року виданого Дніпропетровською районною державною адміністрацією, належала квартира АДРЕСА_1, яка складається з жилої кімнати площею 15,5 кв.м., жилої кімнати площею 11,4 кв.м., кухні 5,8 кв.м., ванної 2,9 кв.м., коридора 4,3 кв.м., кладової 0,7 кв.м.
В серпні 1992 року після отриманої травми голови ОСОБА_5 потребувала додаткового догляду. Бабуся відповідача ОСОБА_6. разом з матір`ю відповідача ОСОБА_7 взяли на себе опіку та піклування над ОСОБА_5, оскільки мешкали по сусідству за адресою АДРЕСА_1, Дніпропетровського району та області. Останні у встановлений лікарем час давали ОСОБА_5 ліки та їжу, в разі необхідності викликали лікаря, допомагали пересуватись по квартирі, справляти санітарно-гігієнічні потреби, купували їжу, прибирали, прали білизну. Данні факти підтверджується поясненнями представника відповідача та свідків з боку відповідача ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_15
ОСОБА_5 в якості вдячності за здійснюваний за нею догляд, запропонувала батькам відповідача передати їм свою квартиру. Для оформлення належних для цього документів вона дала доручення на матір відповідача ОСОБА_7 Після оформлення приватизаційних документів батьки відповідача вирішили, що зазначена квартира повинна належати їх сину - відповідачу по справі.
20 квітня 1993 року між відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір довічного утримання, відповідно до умов якого, остання передала у власність ОСОБА_4належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1. В свою чергу ОСОБА_4. за даним договором зобов`язався довічно повністю утримувати ОСОБА_5, забезпечувати її їжою, одягом, доглядом, необхідною допомогою. Однак до і після укладення договору довічного утримання догляд, опіку та піклування над ОСОБА_5 продовжували здійснювати мати відповідача ОСОБА_7 та бабуся відповідача ОСОБА_6.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Усі витрати пов`язані з обрядом поховання ОСОБА_5, влаштування поминальних обідів, встановлення пам`ятника взяли на себе батьки відповідача ОСОБА_19. та ОСОБА_7
Таким чином, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4. відбулось повне виконання договору довічного утримання. Обов`язки набувача за даним договором ОСОБА_4. здійснювали його батьки ОСОБА_19., ОСОБА_7 та його бабуся ОСОБА_6.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 746 ЦК України договір довічного утримання може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.
Свідки з боку відповідача ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_15, які проживали в 1991-1993 по сусідству з ОСОБА_5, пояснили, що позивачка ОСОБА_3 участі у догляді за померлою ОСОБА_5 не приймала. Перший раз вони її побачили на похоронах ОСОБА_5 23.05.1993 року.
До доводів позивачки з приводу того, що саме вона доглядала з листопада 1991 року доІНФОРМАЦІЯ_1 за ОСОБА_5 суд ставиться критично, оскільки ОСОБА_3 одружилась з відповідачем 23.05.1992 року, у 1992 році перебувала у стані вагітності, згодом ІНФОРМАЦІЯ_2 народила доньку ОСОБА_8, тому сама потребувала необхідної допомоги. Крім того, позивачка не надала доказів матеріальної спроможності надавати ОСОБА_5 матеріальну допомогу, доказів надання такої допомоги .
Свідки з боку позивачки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_18 пояснили, що сторони дійсно проживали однією сім`єю з 23 травня 1992 року, однак жодних свідчень з приводу того, що саме позивачка здійснювала догляд за ОСОБА_5 не надали.
Враховуючи вищезазначене суд, вважає вимоги позивачки про визнання за нею права власності на ½ частину квартириАДРЕСА_1 на підставі ст.ст.60-61 СК України, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не знайшли свого підтвердження жодними доказами .
Керуючись ст.ст. 7, 10, 11, 27, 31, 57, 215, 223 ЦПК України, ст..ст. 57, 60-61 СК України, ст.ст. 746,748 ЦК України, суд -
ВИРІШИВ :
Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання квартири спільною власністю та визнання права власності на ½ частину квартири.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 50 грн. 66 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя Ж.М. Озерянська