БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД
МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________
56100 м. Баштанка вул. Полтавська 43 Миколаївської області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.09.2008 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Желєзного І.В., при секретарі - Кирпічовій О.О., розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3та ОСОБА_4про визнання осіб такими, що не мають права на користування житловим будинком, та виселення з будинку,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання їх такими, що не мають права на користування житловим будинком, та виселення з будинку. На обґрунтування вимог позивачка в заяві та в судовому засіданні зазначила, що 04 липня 2001 року між нею та ОСОБА_5. було укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_5. передав у власність позивачці житловий будинок, що знаходиться за АДРЕСА_1. У вересні 2003 року ОСОБА_5. звернувся до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання. Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 04.03.2004 року у задоволенні позову було відмовлено. 19.05.2004 року рішенням Апеляційного суду Миколаївської області рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 04.03.2004 року було скасовано, а договір довічного утримання - розірвано. Спірний житловий будинок у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5. (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1) перейшов у власність ОСОБА_6..
05.12.2006 року ОСОБА_6. спірний житловий будинок продала відповідачці ОСОБА_2., котра перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3. та має сина ОСОБА_4..
06.06.2007 року ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19.05.2004 року скасовано, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 04.03.2004 року - залишено без змін. Вказаною ухвалою Верховного Суду України підтверджено легітимність договору довічного утримання від 04.07.2001 року.
26.11.2007 року рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області спірний житловий будинок з приналежними до нього спорудами витребувано у відповідачів та визнано недійсним свідоцтво від 20.07.2004 року про право на спадщину за законом і договір купівлі-продажу вказаного будинку від 05.12.2006 року.
Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати відповідачів такими, що не мають права на користування житловим приміщенням, розташованим за АДРЕСА_1, та виселити відповідачів з вказаного житлового приміщення.
Відповідачка ОСОБА_2. в судовому засіданні позов не визнала вказавши, що відповідачі правомірно проживають в спірному будинку, а позивачка не обґрунтувала належним чином вимоги про виселення відповідачів з спірного житлового будинку.
Відповідач ОСОБА_3. в судовому засіданні позов не визнав, вказавши на необґрунтованість позовних вимог про виселення відповідачів з спірного будинку.
Відповідач ОСОБА_4. в судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява про слухання справи в його відсутність.
З врахуванням пояснень відповідачів, оцінивши показання позивачки, , наявні у справі матеріали (технічний паспорт на житловий будинок; акт депутата Баштанської міської ради від 15.05.2008 року; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.07.2007 року, будинкову книгу, договір довічного утримання від 04.07.2001 року, свідоцтво про право на спадщину від 12.07.2004 року, договір купівлі-продажу спірного житлового будинку від 05.12.2006 року, технічних паспорт на спірний житловий будинок, рішення Баштанського райсуду від 26.11.2007 року в цивільній справі №2-596/2007р., ухвалу апеляційного суду від 10.04.2008 року, матеріали цивільної справи №2-596/07 та ін..), суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог і можливість задоволення позову.
В судовому засіданні встановлено, що 04 липня 2001 року між позивачкою та ОСОБА_5. було укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_5. передав у власність позивачці житловий будинок, що знаходиться за АДРЕСА_1. У вересні 2003 року ОСОБА_5. звернувся до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання. Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 04.03.2004 року у задоволенні позову було відмовлено. 19.05.2004 року рішенням Апеляційного суду Миколаївської області рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 04.03.2004 року було скасовано, а договір довічного утримання - розірвано. Після цього вказаний житловий будинок у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5. (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перейшов у власність ОСОБА_6..
05.12.2006 року ОСОБА_6. спірний житловий будинок продала відповідачці ОСОБА_2..
06.06.2007 року ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19.05.2004 року скасовано, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 04.03.2004 року - залишено без змін. Тобто, вказаною ухвалою Верховного Суду України підтверджено легітимність договору довічного утримання від 04.07.2001 року та поновлено право приватної власності позивачки на будинок АДРЕСА_1.
26.11.2007 року рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області спірний житловий будинок з приналежними до нього спорудами витребувано у ОСОБА_2 і ОСОБА_3та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.07.2004 року та договір купівлі-продажу спірного будинку від 05.12.2006 року.
На час слухання справи в спірному житловому будинку проживають відповідачі.
Відповідно до ст.61 ч.3 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Рішенням
Зі змісту ч.1 ст. 317, ч.1, 2, 7 ст. 319 ЦК України слідує, що право володіти, користуватися та розпоряджатися майном належить власнику, який розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов'язаний допустити до користування майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зі змісту вказаної статті слідує, що власник майна може вимагати усунення будь-яких порушень права власності (права володіння, користування та розпорядження), у тому числі, і шляхом виселення.
В судовому засіданні достеменно встановлено, що відповідачі, що придбали спірний будинок за договором купівлі-продажу у особи, яка згідно з рішенням суду не була власником майна, а, отже, і не мала повноважень на розпорядження вказаним майном, користуються житловим будинком (здійснюють складову частину правомочностей власника) без законних підстав та не перебувають з позивачкою у будь-яких договірних відносинах з приводу користування спірним будинком. Зазначене є підставою для застосування положень Закону про захист прав власника майна, в зв'язку з чим відповідачі підлягають виселенню зі спірного житлового будинку, оскільки, в даному випадку, користування відповідачами майном позивачки без достатніх правових підстав порушує законне право власника на володіння, користування та розпорядження власним майном.
Правових підстав для застосування положень ЖК України про виселення з наданням іншого житлового приміщення судом не встановлено.
Наслідком вищенаведеного є правова обґрунтованість і доведеність вимог позивачки про виселення відповідачів з належного їй на праві власності житлового будинку.
Відповідно до ст.ст. 79; 81 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати пов'язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи та витрати по оплаті судового збору.
На підставі ч.1 ст. 317, ч.1, 2, 7 ст. 319, ч.1 ст. 321, ч.2 ст. 386, ст. 391 ЦК України та керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 214; 215 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3та ОСОБА_4такими, що не мають права на користування житловим будинком, що розташований АДРЕСА_1.
Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3та ОСОБА_4з житлового будинку, що розташований за АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Сягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_14 грн. 25 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Сягнути з ОСОБА_3на користь ОСОБА_14 грн. 25 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Сягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_13 грн. 75 коп. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Сягнути з ОСОБА_3на користь ОСОБА_13 грн. 75 коп. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Миколаївської області через Баштанський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
суддя: